Друга світова: подвиг німців, ганьба дикунів "червоних"

870
Друга світова: подвиг німців, ганьба дикунів 'червоних'

Полеміка на "Обозі".

Наводимо статтю повністю, без купюр і коментарів.

Друга світова: подвиг німців

("Львiвська газета", Україна)

Володимир Вітковський, 14 травня 2007

У Другій світовій війні Німеччина була агресором. Однак навіть країни-агресори заселені переважно людьми неагресивними: жінками, дітьми, старими, інвалідами, або навіть переконаними пацифістами й антифашистами.

Восени 1944-го в смертельній небезпеці опинилися саме ці категорії громадян 'тисячолітнього рейху' - на його терени вступили радянські війська. По ряду причин від них можна було очікувати найгіршого, і перші ж їхні кроки по німецькій землі засвідчили: настав апокаліпсис. Очікувати порятунку німцям не було звідки - за Берліном, на відміну від Москви, не лежали неосяжні простори з невичерпними природними та людськими ресурсами. Війна була програна, і все менше людей бажали платити власними життями за продовження агонії мешканців рейхсканцелярії. У порожню затію перетворилася і боротьба за Фатерлянд, тепер антигитлеровские союзники мали можливість зробити з ним усе, що їм заманеться. Але можна і треба було врятувати якомога більше німців від люті переможців. У перші місяці 1945-го цей намір об'єднало зусилля багатьох людей в рейху - від рядових вояків до найвищих чинів армії і держави. Об'єднало всупереч позиції фюрера та фашистської адміністрації ... На шостому році війни німецький солдат уперше воював за свій народ у прямому сенсі цього поняття, безвідносно до якої б то не було ідеології. Тепер червона армада мала 5-10-кратну перевагу над вермахтом у людях, гарматах, танках, літаках. Попри це, німці трималися стійко, не раз переходячи в контрнаступ. Лише бої за Східну Пруссію тривали понад вісім місяців! Кожен виграний годину значив порятунок від смерті, насильства, наруги, голодомору, сибірських таборів для тисяч утікачів. (Серед останніх були, звичайно, і нацистські злочинці. Але злочинців і в західних зонах окупації чекали суди і покарання, тоді як 'російські', чехи, поляки тамували свою жадобу помсти суто методами геноциду.) Люди, безмірно перетрудити у військових діях повинні були ще й охороняти біженців, облаштовувати для них польові лазарети, пункти харчування тощо. За роки війни моряки Крігсмаріне здобули не одну перемогу над сильнішим ворогом. Однак головним подвигом флоту стала його участь в евакуації німецького Сходу. Флотська (мабуть, корабельна, флотський - це все-таки про борщ - прим. Пер.) Артилерія стримувала наступ танкових і повітряних армад, поки тривала посадка людей в цивільний транспорт. Потім відсіки бойових кораблів також набивали жінками та дітьми. У морі каравани суден чатували сотні небезпек - лише торпедні атаки українця О. Марінеско коштували життя майже десяти тисячам мирних громадян. Попри це, підсумком 'наймасштабнішою рятувальної акції всіх часів' (Г. Беддекер) стало 20000 загиблих і ... 2 млн. (!) Успішно евакуйованих німців, врятованих з пекла завдяки професіоналізму, відвазі і невтомності військових і цивільних моряків. А як мужньо трималися німецькі міста-герої: Кенігсберг, Піллау, Ельбінг, Кольберг, Бреслау й інші! Деякі з них червоні загарбники не змогли роздобути аж до настання тотальної капітуляції вермахту, попри те, що ті билися в глибокому тилу Радянської Армії. Радянські джерела підносили факти стійкого опору німців як прояви фанатизму і жорстокості нацистської верхівки, проте, не заперечуючи реальності цих факторів, треба відзначити в першу чергу героїзм тисяч захисників німецьких твердинь - і героїзм, по-правді кажучи, не ірраціональний і не безглуздий. У ті трагічні дні подвиг спасіння був прерогативою не лише людей у погонах. Залізничники під прицільним вогнем виводили із загрожених міст ешелони з біженцями. Рибалки розмічали і підтримували льодову "дорогу життя 'через затоку Фріше Хафф. Парафіяльні священики брали на себе непідйомну ношу опіки над численними утікачами, знедоленими і часом деморалізованими; ризикуючи життям, вони захищали земляків від наруги 'визволителів'. До акцій солідарності, опіки, спасіння долучалися тисячі простих людей, окремі функціонери НСДАП, СС, гестапо. І навіть опинившись у пазурах гвалтівників, не всі німці остаточно втрачали присутність духу. Під дулами автоматів вони молилися Богу і співали пісні про милу вітчизну, яку багатьом з них більше не судилося побачити. 'Ми поїхали на вантажівці на товарну станцію залізниці, - згадує фрау Г. Романн свій від'їзд із Кенігсберга, - жалюгідна купка людей, в лахмітті і хустках, у руках - вузлики з ковдрами та іншими пожитками. Коли товарні вагони рушили, ми піднесли вдячні молитви Богові. Якими б великими не були страждання, значно більшою була радість - ми вирушали туди, де живуть німці і правлять німці '. Цих замученого чоловіків і згвалтованих жінок ще очікував найбільший німецький подвиг - стрімке відновлення розгромленої, знищеної і обтяженої репараціями країни. Ймовірно, має сенс поділ війн на справедливі і несправедливі. Але подвиг спасіння є гідним поваги безвідносно до квітів мундира та прапора. У ці травневі дні герої спасіння 'з того боку' гідні нашої вдячного згадки так само, як і герої антифашистських боїв. Звичайно, якщо перемогу над фашизмом ми розуміємо як загальнолюдську перемогу над Злом, а не як кривавий тріумф одного дикунського племені над іншим.

ИноСМИ

Читайте також по темі: Радянські солдати згвалтували в 1945 два мільйони німкень