З ооруженних древніми майстрами дерев'яні церкви простояли вже не одну сотню років, і кожне покоління трепетно ??зберігало їх для нащадків. Справа застопорилася лише в минулому столітті і в нинішньому. Ще сто років тому на Закарпатті налічувалося близько 800 дерев'яних церков; сьогодні ж їх кількість зменшилася майже у вісім разів. Однак якщо в радянський час церкви спалювалися або розбиралися на дрова з ідеологічних міркувань, то сьогодні унікальні пам'ятки культури пропадають через небажання держави виділяти гроші на їх збереження.

Відео дня

Дірявий дах релігії

У більш-менш пристойному стані містяться лише церкви, перенесені в музеї під відкритим небом: у тому ж Пирогово або, приміром, в Ужгороді. Дерев'яним раритетам, які не є музейними експонатами, пощастило набагато менше. Більшість стародавніх церков знаходяться в глухих селах Закарпаття, де ні про які багатьох парафіях не може бути й мови. По-хорошому, ці церкви, побудовані в XIV-XIX століттях, вже давно потрібно було зробити музеями, проте їх все ще використовують для молінь і богослужінь. На сьогоднішній день з 117 церков недіючих всього вісім. Решта активно експлуатуються сільськими громадами, яким дерев'яні церкви свого часу були передані рішеннями Закарпатської облради.

"Раніше дерев'яні церкви перебували на балансі обласного управління архітектури, - говорить Володимир Віровбал, головний спеціаліст управління культури з питань охорони культурної спадщини держадміністрації Закарпаття. - У 1990 і 1993 роках рішеннями Закарпатської облради майже всі церкви були передані громадам, крім 17, які раніше віддали в користування сільрадам. Однак сільські громади, на жаль, не довели до кінця процес їх передачі у власність громади і не оформили відповідні документи. В результаті дерев'яні церкви виявилися безгоспними, що створило - і буде створювати - безліч проблем ".

Останній раз дерев'яні церкви в масовому порядку перекривалися ще в 1970-х зусиллями Товариства охорони пам'яток СРСР та інституту "Укрзахідпроектреставрація" на чолі з його директором Іваном Могитичем. З тих пір пройшло близько 40 років, протягом яких храми неабияк пообветшалі і знову потребують капітального ремонту. Однак кошти на цю богоугодну справу виділяються хіба що з місцевих бюджетів. Приміром, в 2006 р. з бюджету Закарпатської області на роботи з реставрації дерев'яних церков було виділено 250 тис. грн. Для того щоб повністю відреставрувати одну церкву, потрібно, як мінімум, удвічі більше. На кошти обласного бюджету зараз реставрується церква в с. Дешковиця Іршавського району. Після закінчення робіт її планують перевезти в Ужгород і встановити в міському сквері біля Закарпатської облдержадміністрації. Таке рішення прийняв ще колишній губернатор області Віктор Балога більше року тому. Всього було вирішено перенести з сіл в Ужгород і Мукачево більше п'ятдесяти дерев'яних церков, однак перед цим раритети необхідно відреставрувати, а до того часу, поки вони дочекаються необхідних коштів, реставрувати, можливо, вже буде нічого.

Фахівці Управління культури з питань охорони культурної спадщини держадміністрації Закарпаття вважають, що зараз потрібно в терміновому порядку хоча б перекрити протікають дахи більшості цих споруд, проте навіть на це грошей немає. При цьому спеціалізованим підприємствам, що займаються реконструкцією дерев'яних церков, роботи катастрофічно не вистачає. "Минулого року ми працювали над шістьма об'єктами, але це були не повномасштабні проекти, а розробки кошторисів на заміну покриттів, - розповідає Володимир Швець, директор Українського регіонального спеціалізованого научнореставраціонного інституту" Укрзахідпроектреставрація ". - Цього року займаємося двома-трьома об'єктами, зокрема, церквою в с. Дешковиця, однак це вже повномасштабний замовлення на розробку проекту реставрації церкви. У цілому ж проектні потужності нашого інституту більше, ніж надходить нам кількість замовлень ".

"Реставруємо приблизно одну церкву на рік, - каже Володимир Пащак, директор компанії" Львовреставрація ". - Якби держава регулярно виділяв гроші на ці цілі, ми могли б реставрувати по дві-три церкви в рік, залежно від їх величини і складності робіт ".

Читайте також:

Замки України волають про ДОПОМОГА

Чому в Україні гинут храми ЮНЕСКО?

ЮНЕСКО нам допоможе?

У культурному плані дерев'яні церкви являють собою незаперечну цінність. Українські раритети вже давно були оцінені іншими країнами. Так, кілька наших церков зараз радують око мешканців Чехії. "Коли Закарпаття входило до складу Чехословаччини, тамтешня влада викупили і перевезли в свою країну кілька закарпатських церков, - розповідає Томаш Сопко, головний спеціаліст Управління культури з питань охорони культурної спадщини Держадміністрації Закарпаття. - Ці церкви можна побачити в Чехії і зараз. На відміну від українців, чехи давно вже зрозуміли культурне значення наших дерев'яних раритетів ".

Звичайно, вирішити проблему можна було б за допомогою грантів, проте їх легше отримувати, якщо церкви визнані цінністю на світовому рівні. У 2003 р. директор львівського інституту "Укрзахідпроектреставрація" Іван Могитич під час переговорів з ЮНЕСКО про включення міста Львова до Списку світової культурної спадщини виступив з ініціативою внесення до цього списку і українських дерев'яних церков. Тоді ж фахівці Служби охорони культурної спадщини Закарпатської області підготували відповідні документи (опис церков, історичні довідки, фото, відео) і подали їх до Державної служби з питань національної культурної спадщини. На цьому справа застопорилася, оскільки Іван Могитич помер, а Cлужбу з окремого підрозділу зробили невеликим придатком Управління культури зі штатом у дві людини.

У 2003 р. дерев'яними церквами паралельно займалася ще одна група дослідників. "Наша кафедра отримала грант від Фонду сприяння світової спадщини (Німеччина) на обстеження (виміри, опис і коротку історичну довідку) шести церков для їх подальшої номінації до Списку світової культурної спадщини ЮНЕСКО, - каже Микола Бевз, завідувач кафедри реставрації та реконструкції архітектурних комплексів Національного університету "Львівська політехніка". - Виділених коштів (EUR600-800 на одну церкву) було недостатньо, але ми виконали роботу з обстеження церков в селах Ямна (Івано-Франківська обл.), Петрашівки (Чернівецька обл.), Комарно (Львівська обл.) Та містах Яворів, Дрогобич та Свалява. Крім того, у співавторстві з нашою групою український дослідник Андрій Кутний обміряв і досліджував ще чотири дерев'яних храму ".

Всі зібрані матеріали досліджень були передані в Український комітет ІКОМОС (Міжнародна рада з питань пам'яток і визначних місць), а бюро комітету подало пропозицію до Державної служби охорони культурної спадщини Міністерства культури і туризму щодо номінування цих десяти церков до Списку світової культурної спадщини ЮНЕСКО. Пропозиція було подано і підтримано ще на початку 2005 р. Зараз, за ??словами Миколи Бевза, ведуться роботи з підготовки міжнародної конференції в Україні на тему збереження пам'яток дерев'яної архітектури, на якій планується обговорення питання підготовки документації для номінування групи дерев'яних церков Карпатського регіону до Списку світової культурної спадщини.

Коли саме буде проведена конференція - невідомо, оскільки існують проблеми з її фінансуванням. Та й невідомо, чи захоче ЮНЕСКО включати українські церкви в свій список, оскільки подібні експонати туди вже занесені. Так, ще в 1999 році ряд дерев'яних церков до Списку світової культурної спадщини ЮНЕСКО внесли румуни, а в 2002 р. подібними спорудами збагатили список і поляки. За неофіційною інформацією, ЮНЕСКО прагне не дублювати вже внесені до списку об'єкти, бажаючи охороняти лише унікальні пам'ятки культури.

"Закарпатські церкви унікальні за своєю архітектурою, так що присутність у списку ЮНЕСКО польських і румунських церков не повинно заважати внесенню туди ж і українських, - вважає Володимир Віровбал. - Проте до того, як вносити їх до списку, потрібно підготувати цілий пакет документів, в т.ч. і на передачу церков у власність сільським громадам: паспорта, охоронні договори, історичні довідки і т.д. Вартість робіт з підготовки такого пакета на один об'єкт - близько 15-25 тис. грн. За часом підготовка документів займає приблизно місяць, і виконати її можуть хіба що фахівці, що працюють в інститутах "Укрзахідпроектреставрація" та "Укрреставрація".

Після закінчення робіт зібране портфоліо повинне оцінити Міністерство юстиції, після чого Державна служба з питань національної культурної спадщини передає його в Національну комісію України у справах ЮНЕСКО, звідки документація надходить прямо в ЮНЕСКО. Однак навіть якщо ця організація і погодиться включити українські церкви в свій список, святкувати перемогу буде рано, оскільки гроші на реставрацію церков ще належить випросити у закордонних благодійних фондів та меценатів - сама ЮНЕСКО проекти не фінансує.

Можна, звичайно, знайти меценатів і без включення дерев'яних церков до списку ЮНЕСКО, однак це набагато складніше. У вересні 2006 р. посольство США виділило грант у розмірі $ 37 тис. на реставрацію найстарішої збереглася в Закарпатті церкви XIV століття в с. Колодне.

Решта церкви поки увагою похвалитися не можуть, бо Державна програма збереження та використання пам'яток дерев'яної сакральної архітектури на 2006-2011 рр.. існує зараз лише на рівні концепції, затвердженої Розпорядженням Кабміну від 08.06.2005 № 183-р. "Уряд затвердив концепцію збереження дерев'яних церков, і зараз розробляється сама програма. Однак для реставрації споруд потрібні чималі гроші, а тому основним органом, який вирішуватиме це питання, є Міністерство економіки, - повідав "ВД" Олександр Романченко, начальник управління пам'яток та об'єктів культурної спадщини Державної служби з питань національної культурної спадщини. - Зараз Програма знаходиться в стадії узгодження з Мін-економіки, проте я, чесно кажучи, не впевнений, що відповідь міністерства буде позитивним, адже стан пам'яток плачевний, і невідомо, чи вдасться знайти такі кошти на виконання цієї Програми ".

До речі, згідно Концепції Державної програми збереження та використання пам'яток дерев'яної сакральної архітектури на 2006-2011 рр.., На першому етапі Програми (2006-2009 рр..) Передбачається тільки розробка науково-проектної документації, і лише на другому етапі (2010-2011 рр.. ) планується "уточнення обсягів фінансування та необхідних робіт з консервації, реставрації, музеєфікації та ремонту пам'яток". Причому якихось додаткових бюджетних коштів на реставраційні роботи не передбачено: фінансування здійснюватиметься в рамках бюджетних призначень, передбачених у держбюджеті на певні року Міністерству культури і за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Втім, вирішити проблему можна і без великих грошей, і вже тим більше без допомоги ЮНЕСКО. За словами Володимира Віровбал, якщо реставрація церкви із залученням фахових організацій рівня "Львовреставраціі" обійдеться в 640 - 680 тис. грн., То ремонт церкви силами бригади місцевих майстрів коштує 35-40 тис. грн. Вартість реставрації істотно зменшується, якщо матеріал для перекриття церков (дранку або шинглів) не купувати, а виготовити з місцевого лісу силами одного з шести ще залишилися на Закарпатті старих майстрів, наймолодшому з яких вже 72 роки. Прецеденти такої реставрації місцевими бригадами майстрів вже були, і відреставровані ними церкви простоять ще кілька десятиліть. А от що буде років через п'ять з тими церквами, які не потрібні сьогодні ні державі, ні ЮНЕСКО, ні, власне, експлуатуючим їх сільським громадам, - одному Богу відомо.

Читайте також: Львів могут віключіті Зі списку ЮНЕСКО

Чернівці можуть потрапити до списку ЮНЕСКО

У ЮНЕСКО НЕ запросили дозволу на реконструкцію Софійського собору