Артуро Перес-Реверте. Осип Маковей

Артуро Перес-Реверте, "Фламандська дошка".

Про автора. Артуро Перес-Реверте - великий молодець, ба даже Справжній герой. Почнемо з того, что Артуро (народився у 1951-му у Картахені) як військовий репортер побував у багатьох гарячих точках світу. Причому прийшов ВІН у журналістське ремесло двадцятілітнім: з 1971 року вісвітлював для газети "Пуебло" та телебачення конфлікті на Кіпрі, в Лівані, Західній Сахарі, Лівії, Мозамбіку, Анголі, пізніше - на Балканах ТОЩО.

Мабуть, військовий репортер - єдиний Різновид журналіста "без страху і докору", єдиний, кого можна поважати без жодних застережень. У нас в Україні теж колись були свої "Перес-Реверте": Валерій Глєздєнєв, что загінув у 1992-му в Афганістані; Володимир Жітаренко, Який наклав головою у Грізному в 1995-му; Анатолій Ягодін, котрого застрелили у 1996-му в Чечні, Тарас Процюк - телеоператор "Рейтера" - что поліг у 2003-му в Іраку ... З Настанов єрі "постжурналістікі" охочих гинут "заради кількох рядків у газеті" все меншає. Однак від заявленої тими ми таки добряче відволіклісь ...

Отож, Перес-Реверте. Свій перший роман - "Гусар" - ВІН видав у 1986-му. Дія у творі відбувається во время наполеонівськіх війн. Звертаючись свою нішу - історичний детектив (подекуді з елементами містікі, подекуді з гармонійнім вкрапленням love-story), Перес-Реверте залішається вірнім цьом жанру до кінця. І Ніколи НЕ грішіть повторами та самоцітуваннямі. Щоразу в его книгах сюжет - цілковито Інший, позбав "кістяк" його побудова дозволяє безпомілково вгадаті руку майстра.

Про книгу. "Фламандська дошка" (1990 рік) - Третій за хронологією и перший, что прініс славу - роман Переса-Реверте. Мі згадуємо его того, что цьогоріч книгу перевідала "Фоліо". І правильно зробім, позаяк книжка - цікавезна. Сюжет обертається довкола полотна такого Собі фламандського художника Пітера ван гюйса.

Віявляється, что на картіні, яка зображує Шахову партію, зашифровано інформацію про вбивство. Про вбивство стародавнє, скоєне аж у XV столітті. Полотно (а точніше, дубова дошка) потрапляє до рук головної героїні - реставрувальніці Хулії, яка мімоволі опіняється втягнутою НЕ позбав у Цю загадку, а й у доволі прікрі події ее власного життя.

Неподівано вбито коханця Хулії - людину, такоже прічетну до світу мистецтва. Злочин, як з `ясовується Згідно, напряму пов'язаний з розпроклятою дошк, что попал до рук Хулії. Альо й це щє не Кінець истории. Смерті трівають, и чім глибшому Аналізує сітуацію героїня, тім чіткіше усвідомлює, что коріння сьогочасності злочінів проростає у шаховій партії, зображеній на дошці. Нонсенс? Хто дочітає книгу до кінця, зрозуміє, що аж Ніяк. Перес-Реверте вміє так побудуваті сюжет, что розв `язка постає и зрозумілою, и закономірною.

Чому Варто Прочитати . Тому, що книжка - добротна и захоплююча. Тому, що Артуро Перес-Реверте НЕ повторює помилок Визнання гуру "маскульту", таких, пріміром, як Куельо або Ден Браун - писати ні про что, но з великою кількістю Сліна, штучних емоцій, неправдоподібніх подій, дерев `яних героїв ТОЩО.

Сюжет в романах Переса-Реверте тече плавно, розгортається поступово. Діалоги Прості, опису конкретні, дія - Динамічна. Ламентацій и Важка словесних фігур, что заздалегідь претендують на цитування, нема. Все просто і ... вельми непросто водночас, оскількі детективну лінію Перес-Реверте веде так МАЙСТЕРНЯ, что твір проковтується на одному діханні.

Нарешті, ще одна причина, З якої вартує читать Переса-Реверте, - ненав `язливо енціклопедічність его романів. Ві Самі НЕ помітіте, як всотаєте у собі масу ЦІННИХ відомостей и новіх знань - з літератури, архітектури, живопису, истории - в залежності від того, Який інтелектуальний ухилу має та чи Інша книга. При цьом автор не говорити з читачем менторськім тоном, ВІН радше - добрий довідник з усіх можливіть царин знання.

Осип Маковей. Оповідання.

Про автора. Осип Маковей є НЕ Надто відомим Українським письменником. ВІН радше позбавивши по Собі пам'ять як редактор та літературний критик. Народився у 1867-му в Яворові на Львівщіні, помер у 1925 в Заліщіках на Тернопільщіні. Мі поєдналі в одній колонці Переса-Реверте та Маковея того, что Обидва представляються журналістській цех. Звісно, ??з поправкою на ті, что представляла собою журналістика напрікінці ХІХ століття.

З 1895-го по 1897-й Маковей БУВ співробітніком Львівської "Зорі", а відтак редагував журнал "Буковина", де друкувалися свои твори Ольга Кобилянська. Такоже обіймав посаду редактора "Літературно-наукового вісника" (тут Маковей співпрацював з Іваном Франком, Володимиром Гнатюком, Михайла Грушевського та іншімі).

Власне Кажучи, головна місія Маковея пролягав у популярізації всех назвою (і не тільки їх) українських авторів. І тут - треба віддаті Йому належноє - Маковей Зробив Чимаев. Одначе й Власні "Проба пера" Осипа Маковея малі місце. З кінця ХІХ століття ВІН Виступає здебільшого як прозаїк, як автор малих форм. У цею Период Маковей відає "Весняні бурі" (1895), "Клопоти Савчіхі" (1896), "Наші Знайомі" (1901), "Оповідання" (1904), "Ярошенко" (1905), "Пустельник з Путні" (1909 ) ТОЩО.

Про книгу. Если наш читач візьме збірку оповідань Осипа Маковея, ВІН, Можливо, буде Дещо розчарований. І почти співуче - здівованій. Бо ті, что пишет Маковей, що не Цілком співвідносіться з жанром оповідання у класичному розумінні цього слова. Говорячі сучасности мовою, з під-пера Маковея Прокуратура: радше блоги або "політбайкі" - як у улюбленого обозівського автора Євгена Льоша.

Оповідання як Короткі истории про вігадану подію з качаном, РОЗВИТКУ сюжетом и розв `язкою Маковеєві вдадуться Рідко. Є, звісно, ??й віняткі. Пріміром, забавно оповідання "На суде" - про професора гімназії, Який від Нічого делать розговорівся у потязі Зі школярами й дізнався, что смороду очікують на з'явилося нового викладача, у карикатурному зображенні Якого професор, на превелику свою прікрість, впізнає сам себе.

Або нарис "Мандоліна" - про плутатіну в головах неписьмові батьків одного юнака, Які отримай листа и з его змісту зрозумілі, что сін закохався у якусь чи то мандоліну, чі то Магдаліну, та ще й так сильно, что НЕ розстається з нею ні вдень , ні Вночі.

Цікавім є оповідання "Важко ім` я "- про ті, як селянина агітувалі Проголосувати за кандидата в депутати, проти тієї, бідака, Ніяк НЕ МІГ запам` ятати имени цього достойника. Й у підсумку во время Голосування (Яке Було уснім) вместо "Теофіль Окуневський" таки ляпнув "Тимофій Вокунецькій", чім позбавів свого кандидата голосу ...

Чому Варто Прочитати. Маковей по-своєму цікаво змальовує життя-буття Галичини та Буковини, що не замахується на значні сюжети, альо віднаходіть Щось вартісне Опису у сучасній Йому буденщіні. Якщо не підходіті до цього учасника з завіщенімі міркамі, его книжку Цілком можна прідбаті ї тримати вдома на кніжковій поліці. Хочай до пронізлівості Василя Стефаника чі Досконалість Ольги Кобилянської Маковеєві Дуже далеко.

До речі, про Кобилянська. Цьогоріч ми відзначатімемо 150-ліття з дня ее народження, тож ім `я Осипа Маковея з` являється на наших сторінках НЕ дарма, а самє у цьом контексті. Осип Маковей БУВ великим коханням Ольги Кобилянської. Коханням платонічнім та нерозділенім. Сама Кобилянська так високо цінувала це почуття и так заніжувала ВЛАСНА значімість, что писала у Щоденнику: "саме любов до Маковея поставити мені корону на голову", а не, Мовляв, увесь ее творчий спадок.

У цьом Ольга Юліанівна Глибока помілялась. Ее непересічній талант не затьмарює, а скоріше відтіняє не менше непересічне жіноче "я" цієї пісьменніці. Що ж стосується Маковея, то ВІН лишається у Літературній "любовології" саме Завдяк Кобілянській, и аж Ніяк НЕ навпаки ...