Від потопу Україну захищає каскад

Цього літа Європу затопило. Через проливні дощі постраждав південний схід Франції, оголошено надзвичайний стан у ряді північних регіонів Італії. Найбільша за багато років повінь сталася у Словаччині, Угорщині та Чехії. Але справжньою трагедією став потоп у Польщі. Збиток обчислюється мільярдами євро, без житла залишилися 100 тисяч сімей, є загиблі. Сталося це тому, що натиску води не витримали гідротехнічні споруди на річці Віслі. Винними у трагедії оголосили бобрів, які нібито прогризли дамби. Українцям, які живуть біля Дніпра, бобри не страшні. Але так було не завжди

Рукотворна суша

Дніпро був бурхливою річкою з безліччю порогів і перекатів до 1932 року, коли на його шляху виросла гребля Дніпрогесу. У 1956 році були побудовані Каховська, в 1960-му - Кременчуцька, в 1964-му - Київська та Дніпродзержинська, а в 1971-му - Канівська гідроелектростанції. У підсумку річка перетворилася на ланцюг гігантських водосховищ, і її протягом стало, як висловлюються фахівці, зарегульованим. При цьому 300 тис. гектарів земель виявилися нижче рівня водосховищ, але їх охороняє мережу захисних споруд та 33 потужні насосні станції. Більше Дніпро, як заведено природою, що не розливався і не затоплював великі низовини.

У минулі часи майже щороку нинішня київська Оболонь і частину Подолу перетворювалися на річку. Район Лук'янівки почав заселятися в середині ХІХ століття - після того, як через паводок 1845 сюди перебралися кияни з Подолу, котрі позбулися своїх будинків під час розливу Дніпра.

Останнє катастрофічна повінь сталося в Києві в 1931 році. За свідченнями очевидців, хвилі несли з верхів'їв Дніпра, Десни і Прип'яті вивернуті з корінням дерева, дерев'яні будинки, трупи людей і тварин. Кияни вийшли будувати барикади, намагаючись утримати Дніпро, але Поділ був залитий повністю, до самих пагорбів. Річка перетворилася на справжнє море, розливаючись на 12 кілометрів. Із зони лиха евакуювали шість тисяч.

Під час сильних паводків 1969 і 1971 років київські будинки подекуди підтоплює, але в порівнянні з колишніми часом це були загалом-то дрібні неприємності. Після наповнення Київського водосховища на берегах Дніпра в столиці з'явилися житлові масиви - Харківський, Оболонь, Троєщина, Русанівка. Це було б неможливо, якби вода, як у давнину, розходилася далеко за Бортничі, впадаючи в озера.

ФОТО: УНІАН

Перше штучне море

Зведення дніпровських гребель спочатку переслідувало суто економічні цілі. У 1920 році був прийнятий Державний план електрифікації Росії (ГОЕЛРО). Володимир Ленін висунув гасло "Комунізм - це Радянська влада плюс електрифікація всієї країни".

У 1927 році почалося будівництво Дніпровської ГЕС у Запоріжжі. Страйк гриміла на весь світ. Гребля Дніпрогесу зробила Дніпро судноплавним по всій течії, знамениті дніпровські пороги були затоплені. Електрика допомогло створити промисловий комплекс Запоріжжя, включаючи такі енергоємні виробництва, як виплавка алюмінію на Запорізькому алюмінієвому заводі і сталеливарне електродугове виробництво на заводі "Дніпроспецсталь". Крім того, Дніпрогес постачав електроенергією Придніпров'я, Донбас і Кривий Ріг.

Зводили гідроелектростанцію вітчизняні кадри, правда, під наглядом американських фахівців. Під час Великої Вітчизняної війни греблю підірвали, і її довелося відновлювати.

Страйк комунізму

Днепростроевци очолили спорудження Каховської ГЕС, одну з, як тоді говорили, "великих будівництв комунізму". Почалося воно у вересні 1950 року народження, і крім будівництва електростанції передбачало спорудження Південно-Українського каналу, Північно-Кримського каналу для зрошення степових південних районів України і північних районів Криму. Спеціально для дванадцяти тисяч будівельників і майбутнього обслуговуючого персоналу ГЕС був створений місто Нова Каховка.

Каховське водосховище стало найбільшим на Дніпрі. Воно забезпечило світлом і водою Херсонщину, степовий Крим, Кривий Ріг та Донбас, якому не вистачало води Сіверського Дінця. А це означало зовсім інші можливості для металургії та сільського господарства. Так, Північно-Кримський канал починається від Каховського водосховища і тягнеться до Керчі на 402 кілометри. Крім того, з'явилася можливість створити нову транспортну артерію - з Дніпра в Прип'ять, звідти через Дніпровсько-Бузький канал в Західний Буг і далі в Європу. Але до розвалу СРСР в 1991 році не встигли добудувати шлюзи на греблі біля Бреста, а потім стало не до того. Так що важливий міжнародний водний шлях поки не введений в експлуатацію.

Вирішальний аргумент

Багато киян побоюються, що, якщо прорве шлюз на Київському морі, столицю затопить, а вниз по Дніпру прокотиться гігантська хвиля, яка змете все на своєму шляху. Однак ширина шлюзу для кораблів всього 18 метрів, через нього може прорватися 500-600 кубометрів води на секунду, що в десять разів менше, ніж кожну секунду проходить через агрегати Київської ГЕС. А щоб прорвало саму греблю, буде потрібно хіба що її підірвати.

Такий план у радянських військових був. У разі якщо ворог захопить нашу землю - підірвати греблі і миттєво знищити всю промисловість східного регіону. Але поки робити цього ніхто не збирається. Навпаки, Київське море врятувало країну після Чорнобильської аварії - в ньому осіли радіоактивні елементи з Прип'яті. Якби не водосховища, наслідки катастрофи були б набагато сумніше, адже протягом Дніпра винесло б радіацію в Чорне море.

Сьогодні у дніпровських гребель маса супротивників, дехто навіть пропонує спустити водосховища і повернути Дніпру його первозданний вигляд. Безумовно, під воду пішли багато села, родючі землі, великі сінокоси, зникли деякі цінні види риб, що подорожували до моря і назад. Але, з іншого боку, в Україні не використовується маса вільної землі, села зникають самі собі, а рибу можна і потрібно розводити.

А оцінити переваги дніпровських водосховищ можна, подивившись по телевізійним новинам репортажі про повені в Європі. Українці можуть не боятися потопу, пише Дмитро Заборін в газеті Weekly.ua.