Відео дня
Що таке" попса"
Поштовхом до написання цієї статті став перегляд якогось ток-шоу, де за традицією "билися" дві протиборчі команди - "за" попсу і "проти" неї. Противники попси (до яких підсвідомо відносив себе і я) на перевірку виявилися неспроможними сперечальниками, вони допускали іноді настільки грубі промашки, що це автоматично додавало окуляри опонентам.
Основний бідою більшості спорів є те, що вони розпалюються і затихають, так і не прояснивши головного - про що, власне, сперечаємося? Так йдуть справи і з суперечками про попсі. Вся біда в тому, що це не чіткий науковий термін, тому й визначають його, хто на що здатний. Спробую і я взятися за це невдячне заняття.
Почнемо з того, що в СРСР термін "попса" з'явився досить пізно (за моїми спостереженнями - десь в середині 1980-х). До його появи мішенню критики з боку, як філармоністов, так і бардів з рокерами була так звана "радянська естрада". Приставка "радянська" тут дуже важлива, бо під естрадою розуміли саме офіційно дозволене мистецтво для розваги радянського народу. Кожна "каста" не любила естраду по-своєму. Барди і рокери вважали її занадто пригладженої, конформістської стосовно влади, творчо невільною, залежною від безлічі офіційних "можна" і "не можна". Філармоністов ж дратувала, в першу чергу, професійна поверховість, залежність від віянь моди.
Мені здається, що поняття "попса" почало викристалізовуватися в той час, коли набрало силу неофіційне музичне мистецтво. У середовищі молодіжних груп почало відбуватися спочатку малопомітне, а потім все більша розбіжність між піснями "для ніг" і піснями "для голови і душі", музикою для чистого розваги і музикою, де слухачеві посилався певний "месседж" - послання. Тобто, по суті справи, "попса" спочатку позначала виключно розважальну музику для молоді 1980-х, як раніше естрада та ВІА - для молоді 1970-х. Спочатку новий термін отримав широке поширення в субкультурної рок-середовищі, після чого виплеснувся в повсякденну народну мову і обріс додатковими смислами (про що ми поговоримо нижче).
У самому слові "Pop" (від англ. - Popular - "популярний") немає нічого крамольного. Проте варто відзначити, що воно стало широко вживатися тільки з виникненням на Заході розвинених шоу-технологій та ЗМІ. Це стане в нагоді нам надалі.
Як я вже писав, термін "попса" надзвичайно розмитий і сильно суб'єктивний. Спочатку його вживали по відношенню до розважальної і "бездумної" музиці, але при такому визначенні негайно виникає безліч питань. Починаючи від глобальних - що означає розважальна та бездумна, і закінчуючи приватними - чи можна "обізвати", приміром, шановних BEATLES попсою? З таким же успіхом попсою можна "обізвати" більшу частину народного фольклору, і т.д. і т.п. У результаті в сфері "НЕПОПСИ" залишиться хіба тільки авангардне, експериментальне та інше складне для розуміння (або ж ніким не затребуване) мистецтво.
Загалом, визначення "Попса - це просто популярна музика, яку слухає більшість" - найслабша. Адже популярна музика - це не жанр і не категорія, це просто констатація доконаного факту. Сюди можуть потрапити і одноденки, і по-справжньому геніальні твори. BEATLES, Моцарт, ABBA, Висоцький, Утьосов, Паваротті, пісні "Землянка", "Шумів очерет", "Мурка", "Нас не догонят", романс з "Юнони і Авось" - невже все це речі одного рівня? Тим більше, як визначити кількість "більшості"? Це скільки людина? Який-небудь китайський аналог "Ласкавого мая" може за охопленням населення заткнути за пояс того ж Стінга. І найголовніше - чи буде ця пісня чи група так само популярна через хоча б років десять? А якщо її не пам'ятають через рік - про яку більшість і про яку популярності може йти мова? Загалом, популярність - це абсолютно не показник "попсовості", як би не хотіли нав'язати нам це думка самі "попсовики", для яких критерій масового охоплення - єдина мета роботи. Може тоді ...
"Попса - це музика для розваги (танців)".
Повернемося до питання: що означає розвага? Якщо під цим розуміти музику, яка служить фоном, то виходить, що і Бетховен може бути попсою. А якщо поставити знак рівності між попсою і танцювальною музикою, то попсовими можна охрестити і вальс, і танго. До того ж, експериментальна електронна танцювальна музика 1990-х років досить цікава в творчому відношенні, і оскаженіло віднести її до попсі було б несправедливо. Тоді виходить, що ...
"Попса - це примітивна неякісна непрофесійна музика і пісні".
Неякісна музика - це звичайно погано, але, знову-таки, що розуміти під "якістю" і "примітивністю"? Три акорду? Так на них написано незліченна безліч і чудових, і бездарних пісень. Аранжування? Тоді Окуджава з його гітаркою не суперник навіть групі МІРАЖ. Осмисленість текстів? Тоді "Рамамба Хару Мамбуру" або "Tutti-Frutti" в сто раз попсових пісень "Дим сигарет з ментолом ..." або "Ти - морячка, я - моряк ...". Професіоналізм текстів? Тоді тексти ЛЮБЕ написані професійніше, ніж тексти багатьох пісень Віктора Цоя. Голос? Так всім зрозуміло, що Басков ноти бере краще, ніж Висоцький. Душевність виконання? Так і Шевчук, і Алла Борисівна співають, викладаючись повністю. І хто тут попса? Тут ми плавно переходимо до наступного визначення ...
"Попса - це вторинна музика ..."
А ось це вже, як кажуть, "тепліше". Попса дійсно за самою своєю суттю не здатна на новаторство і творчий ризик. Тому що ...
"Попса - це, швидше, не музика як вид щирого і оригінального мистецтва, а музичний ПРОДУКТ, створений заради грошей і слави, ВИКЛЮЧНО комерційна музика ..."
"Гаряче"! Тільки поспішати не треба, а то хитрі "апологети" попси негайно уїдливо запропонують вам продати останню сорочку і співати свої пісні на безлюдному пустирі.
А вся справа в пріоритетах. Популярність (а за нею зазвичай йдуть і гроші) - бажання цілком розумне. Знайти свого слухача, мати фінансову можливість продовжувати і вдосконалювати свою творчість - це те, про що свідомо чи несвідомо мріє будь-який творець. Але справжньому творцеві ця популярність ніколи не принесе задоволення, якщо заради неї він принесе в жертву творчість.
До того ж, основна якість попси - це прагнення до "швидких" грошам, прагнення окупитися швидше і найлегшим способом. Попса - це своєрідний ринок для бідних, це китайський ширвжиток, це дешева горілка з яскравою етикеткою, це туфлі, зроблені "під фірму", але розвалюються за один сезон, це "Gallina Blanca" для тих, хто не в змозі приготувати суп на справжньому курячому бульйоні. Виробники попси не прагнуть створити шедевр. Адже створення шедевра неможливо без творчих пошуків та експериментів. А будь непрорахованими комерційно експеримент - справа ризикова і, головне, ненадійне. Ось і краде попса вже обкатані "першопрохідцями" ідеї, спрощує, приземляються їх, позбавляє глибини. У результаті на світ виробляється жуйка "на обличчя - полунична, гумова - всередині". А так як смак жуйки швидко зникає, то попс-конвеєр повинен працювати з приголомшливою швидкістю. Ось наші продюсери і діють у двох напрямках: або печуть "зірок" самі, або шукають вже готових "самородків", обтісують їх під потрібний формат і пускають на конвеєр.
І нехай більшість подібних "продуктів" не володіє глибиною, щирістю або витонченістю. Плювати! Зате попса доступна, як доступна повія (нехай емоційно збіднене, зате легке задоволення), а отже і вічна, як проституція.
При цьому попсі чужа стихійність творчого процесу, бо стихійність не керована і, відповідно, комерційно не стабільна. Тому попса як явище могла виникнути тільки одночасно з шоу-індустрією, своєрідною фабрикою, професійно формує і задовольняє культурні запити усередненого масового споживача.
Так що блатні пісні, написані в місцях ув'язнення, навіть якщо вони творчо неспроможні, автоматично до попсі віднести не можна. Як і народний фольклор. Звичайно, він так само, легко засвоюється широкими масами, простий в мелодиці та виборі тем. Як і попса, фольклор - мистецтво прикладне, тобто використовується для конкретних цілей і загальнолюдських потреб. Але, так звана, "низова культура" народжувалася стихійно, тому вона натуральна, а не штучна. А те, що фольклор викристалізовувався століттями, не могло не позначитися і на його творчої повноцінності та відточеності. Ну і, природно, народне мистецтво ніколи спочатку не ставило своєю метою комерційний прибуток, тому попсою вважатися не може.
У підсумку, я сформулював для себе таке визначення попси:
Попса - це музичний продукт масового споживання, вироблений сферою шоу-бізнесу, в якому комерційне початок беззастережно домінує над творчим (а не співіснує з ним).
Для поп-індустрії швидке досягнення слави і грошей - першочергове і головне завдання. З неї вже випливає характерна для попси творча примітивність, буденність, швидка "усваиваемость", дешева розважальність, безпринципність і вторинність, підміна індивідуальності і харизми творця штучно створеним шоу-індустрією іміджем "зірки", легка взаємозамінність.
Попса не пов'язана ніякими етичними або естетичними критеріями, якщо є можливість отримати швидкий прибуток без особливого ризику. Говорячи ширше, ніж на великі поступки йде творець заради швидкої слави і грошей, тим більше він "попсовий". Зауважте, "попсовость" і "бездарність" - поняття не адекватні, а просто часто співіснуючі, пише Школа життя.