Жак Нейрінк. Ольга Кобилянська

Жак Нейрінк. "Манускрипт гробу Господнього"

Про автора . Бельгієць Нейрінк має Вже й достатньо солідній вік - цьогоріч Йому віповнілось 82 роки. Критики відзначають, что у себе на Батьківщині ВІН є й достатньо поважний (і помітною!) Постаттю. Про це свідчіть ї ті, что в розміщеній в последнего номері журналу "Навколо світу" статьи про Бельгію Нейрінк ТА ЙОГО роман "Облога Брюсселя" (Який БУВ охарактеризування як "політична фантастика") Згадаю чи не найперш.

Одначе загаль про автора відомостей Небагато. Відомо, что у 1958-му Нейрінк захистів докторську дісертацію, а потім Певний годину вікладав у Заїрі. Відтак переїхав до Швейцарії. На СЬОГОДНІ Жак Нейрінк - вчений, письменник та політик. Вчений - бо є автором наукових праць з історії, письменник - бо у "послужному списку" Нейрінк декілька романів, політик - бо представляет Швейцарський Християнсько-Демократичний партію (в минули Нейрінк даже БУВ членом парламенту).

Вочевідь, це перший и Последний депутат в наших Книжкового огляду (позаяк піаріті українських парламентарів, Які годину від годині вдадуться до літературних екзерсісів, мі наміру НЕ маємо). Отож, про Нейрінк сказано хоч и НЕ багато, но сказано головне. Відтак Нові зміни до его героїв.

Про книгу. Если роман Нейрінк "Облога Брюсселя" назвали "Політичною фантастика", то для "Манускрипт гробу Господнього" Підходить визначення "фантастика історична", чі то пак "релігійна". Загаль-то "Манускрипт" був завершень автором ще у 1993-му, альо на Українському ринку (стараннями видавництва "Фоліо") книга з'явилася зовсім нещодавно. До речі, відавці Вже отримай "на горіхи" від не в міру стурбованіх вірніх католицької церкви (раніше "Фоліо" бачило ще й "Євангеліє від Ісуса" нобелівського лауреата Жозе Сарамаго, что підігріло обраних у питань комерційної торгівлі колах).

Отож, чи підріває "Манускрипт гробу Господнього" засади католицької віри? Звісно, ??ні. Або така віра коштує вельми дешево. Це цікава ("пригодницька", як сказали б у радянські часи) книга, яка ПОЧИНАЄТЬСЯ з того, что головний герой - професор Теофіль Фюллі - ламає голову над датуванням Турінської плащаніці. Вуглецевий аналіз артефакту співвідносіть плащаницю з добою Середньовіччя, тоб на перший погляд професор досліджує Майстерня підробку.

Альо пан Фюллі Звиков копати глибші. І в прямому, и в переносному значенні слова. Тож зрештою ВІН опіняється у Єрусалимі, де Провадо розкопки и знаходится порожній гробівець, в якому швідше за все, й поховали Ісуса Христа. Оскількі гробівець порожній, Ісус таки воскрес, звітує Фюллі; что ж стосується плащаніці, то сам факт дематеріалізації людського тіла "перетасував" співвідношення ізотопів Вуглець, у зв'язку з чім плащаниця однозначно "помолодшала".

Здавалось би, святі Отці малі б радіти такому роману. Тім паче, что професор Фюлле - НЕ цінічній атеїст, а Глибока віруюча людина (як це віпліває з йо самовизначеності). Альо оскількі автор Неодноразово бомбардує косність и замшілість католицької церкви, ее неповороткість, негнучкість, відсталість від вікліків годині, становится зрозумілім, чому его затаврувалі Ганьбою. Добре, прінаймні, что НЕ відлучілі від церкви, як згаданого Вище Сарамаго.

Чому Варто Прочитати. Тому що НЕ Деном Браном Єдиним живий український читач. Тому що "Манускрипт гробу Господнього" - приклад того, як, пишучи у науково-популярному жанрі (назвемо це так, бо інакше роман буде тяжко ідентіфікуваті), можна торкати "вічних тем" легко та невімушено.

Щоправда, деякі моменти у Нейрінк Вийшли и Зайве, и Дещо натягнутімі. Пріміром, церковна кар'єра брата головного героя Емманюєля, Який спочатку становится Папою Римський, а потім зрікається престолу, проголошуючі при цьом Неможливо революційну Промова - Цілком віключену в устах будь-якого священнослужителя.

У монолог Емманюєля автор вклав всі ті, что тривожити и Бентежа его самого - як католика, як громадянина, як науковця. Его позиція Полягає в тому, что науці та релігії НЕ обов'язково буті взаємно протиставлення об'єктами, смороду могут и Муся мати Спільні точки дотик (доволі спірне Твердження, альо воно, вочевідь, має право на Існування). Це ті, что Робить книжку Нейрінка радше філософською, аніж попсові.

Ольга Кобилянська. Щоденники

Про автора. Ольга Юліанівна Кобилянська, чий 150-летний ювілей ми відзначатімемо цього року, прожила складне и довге життя. Вона народилася 27 листопада 1863-го, а померла 21 березня 1942-го, у віці почти 79 років. Свій заповіт Кобилянська, готуючісь до смерти (якові визначавши не так ФІЗИЧНІ показатели, як внутрішній настрій пісьменніці), написала сорокалітньою. І нібіто в насмішку над собою та своим гіркім буттям, прожила после складання тестаменту ще 39 років ...

Всі життя Кобилянська прагнула того, в чому Обставини їй вперто відмовлялі. Вона безмежно Хотіла отріматі освіту и розшіріті коло читання, натомість, маючи батька-тирана, булу позбавлено права голосу у родіні, віконуючі тяжку домашню роботу и будучи за няньку молодшим братам. На книжки, Якими Марілан юна Ольга, у неї просто не вістачало коштів. А міняті буцай Щось в батьківщину укладі Ніхто НЕ збірався.

Ніхто з рідніх НЕ розумів и Прагнення Кобилянської війта за рамки споконвічної Жіночої пріреченості на "кухня-кірха-кіндер" та дива майстром словесності. Ее пісьменніцькі потуги спріймалі як незрозумілі витребеньки й міріліся з ними Тільки, мабуть, тому, что захоплення Кобилянської письменництва НЕ Вимагай окрем коштів.

Альо Ольга Кобилянська НЕ ??булу сіньою Панчоха, так само Палко прагнула вона и кохання. Ее чісельні романи (платонічні, Певна Річ) не приносили їй полегшення, а ее душі - Розрада. Кобілянській б або не відповідалі взаємністю, або розчаровувалі мізернімі вчінкамі. Остання и найсільніша любов Ольги - до літератора и видавця Осипа Маковея - залиша в ее душі найглібшу рану.

Про книгу. Щоденники Ольги Кобилянської знаходяться у Черновцах - в єдиному в Україні Літературно-меморіальному музеї пісьменніці, розміщеному у будинку, де Кобилянська жила з 1925 року и до самої смерти. Там, среди чисельно експонатів и особіст промов, зберігається цею Унікальний документ. Щоденники представляються собою два Загальні зошити, напісані німецькою мовою (деякі слова-русски та польською).

Перший запис Зроблено 1 листопада 1883 року. Відтак Кобилянська вела щоденник ПРОТЯГ прежде 7 років - у цею Период вона жила в Кімпулунзі (зараз - територія Румунії), селі Димка (Буковина), Болехові (ніні - місто на Франківщіні). Майже 70 років ЦІ раритети були за кордоном, їх зберіг І передав до музею Іван Панчук - мужчина названої доньки Кобилянської Олені (Галина).

Загаль, на Переконаний літературознавця Тамари Гундорової, Щоденників Ольги Кобилянської Було больше, Аджея фіксування інтимних переживань Було Частинами тодішньої традіційної (зосібна - дівочої, Жіночої) культури. Вочевідь, писати щоденники Кобилянська Почала ще у підлітковому, ба даже дитячому віці. Без сумніву, что й продовжувала їх вона после 1890-го (Цім роком датовані Останні записи в зошит Кобилянської, Які зберіглася).

На жаль, Воєнне Лихоліття Ніяк НЕ поспріяло того, щоб безпосередні спадкоємці Кобилянської у цілісності передали нащадкам ее безцінній архів. Два зошити, зпісані рукою Ольги Юліанівні, - це все, что є на СЬОГОДНІ у розпорядженні зацікавленіх чітачів та дослідніків. Щоденники Ольги Кобилянської Вийшли друком у 1982 году и з тихий ПІР НЕ перевідала.

Чому Варто Прочитати. Тому що будь-який раритет мусіть віклікаті цікавість в освіченої людини. А кніговідавці НЕ квапляться переводіті "Щоденники" з цього розряду у коло загальнодоступної літератури. Добре, что нещодавно друком Вийшов роман Кобилянської "Апостол черні" - и це после півстолітнього забуття. Це причина перша І, так бі мовити, технічна.

Більш глибино причина Полягає у необхідності Відкрити для себе Кобилянська-жінку, з ее тонким інтімнім світом и нетрівіальнімі переживаннями. Емоції, екстрапольовані нею на читача, є рідкістю в сучасности мире, де диктат маскульту проголошує Єдиною чеснот безмежну любов до себе, уникнення болю та страждань и зведення Усього спектру переживань до вельми прімітівніх потреб.