30 років тому помер Василь Стус - вірші та цитати поета, який помер за Україну

30 років тому в тюремному таборі СРСР помер великий поет і правозахисник, Герой України Василь Стус.

Народився Стус 6 січня 1938 року в селі Рахнівка, Вінницька область. Його сім'я в результаті колективізації переїхала в Донецьку область.

У середині 60-х років "Хрущовська відлига" стала для Стуса новою відправною точкою, з якої він розпочав свою активну творчу і політичну діяльність.

Так, у вересні 1965 року він перед громадським переглядом фільму "Тіні забутих предків" публічно виступив із протестом проти хвилі арештів української інтелігенції. У результаті Стуса виключили з аспірантури університету, і він був змушений шукати тимчасову роботу.

Читайте: Війна цитат: Олена Мозгова проти Ірини Білик

У січні 1972 року був заарештований одночасно з низкою інших українських дисидентів. Відбувся суд із звинуваченням за ст. 62 КК "Антирадянська агітація і пропаганда". Відбувши п'ять років табірного ув'язнення в Мордовії і два роки заслання в Магаданській області, поет у вересні 1979 року повернувся у Київ, де продовжив свою діяльність, виступаючи за підтримки західних організацій на захист "в'язнів совісті".

Уже на початку 1980 року Стуса затримали вдруге. Він через порушення процедури був позбавлений останнього слова і видалений із залу суду; вирок йому зачитали в його відсутність: отримав 10 років примусових робіт і 5 років заслання.

Помер 4 вересня 1985 року після оголошеної 27 серпня голодовки в карцері. Після його смерті написані в останні роки вірші і переклади не передали родичам. У 1989 році прах Стуса перевезли на Україну і поховали у Києві на Байковому кладовищі.

Читайте: Анатолій Собчак: яскраві факти з життя, дружба з Путіним і зворушливі цитати доньки

Пропонуємо вам прочитати уривки з віршів великого поета і його кращі цитати.

- Наша історія - це все і завжди спочатку, якась постійна гойданина на одному й тому ж місці, мертва хвиля еволюції. (Феномен доби (Сходження на голгофу слави): Розвідка.)

- Люди, прагнучи світла, викликають власну смерть.

- Це щастя: мати таку долю, як у мене... Чуюся добре, бо нікому не зробив зла, бо дбав не тільки про себе. І від того мені світло на душі.

- Долі не обирають... Її приймають - яка вона вже не є. А коли не приймають, тоді вона силоміць обирає нас.

- Народе мій, до тебе я ще верну,

і в смерті обернуся до життя

своїм стражденним і незлим обличчям,

як син, тобі доземно поклонюсь

і чесно гляну в чесні твої вічі,

і чесними сльозами обіллюсь.

Вірші:

Б'ється серце, як пташа німе,

буде спогадами надити.

Мати сина виглядатиме,

а не діжде - буде плакати.

Багаття згасло. В тебе сон пройшов.

Тікає ніч. Самими нас лишає.

- Я так бажаю...

- Завше ти бажаєш, - відповіла, -

І все не знати що.

В мені уже народжується Бог

і напівпам'ятний, напівзабутий,

немов і не в мені, а скраю смерти,

куди живому зась - мій внук і прадід -

пережидає, заки я помру.

Цей біль - як алкоголь агоній,

як вимерзлий до хрусту жаль.

Передруковуйте прокльони

і переписуйте печаль.

Яка любов! Минула ціла вічність,

як я любив. І марив день за днем,

що все спливе і пам'ять промине

розлуку, геть до титли й коми вивчену.

А знову йду в ту келію, між віт

журливої берези. Ждати буду

якісь незвідані чуття приблудні,

де цнота обертається на встид.

Тримай над головою свічку,

допоки стомиться рука -

ціле життя. Замало - нічку.

Довкола темінь полохка.

Літають кажани, як кулі.

Нестерпом студиться щока.

Де ви, крилаті? Гулі-гулі!

Як вам - нестерпно - без небес?

Аж очі підвели поснулі.

О ні, ти не один воскрес!

Як в бодню - пугачеві скрики.

Десь бродить землячок-дантес.

О шанталавий, недорікий,

а чи поцілиш ти мене?

Свіча в задумі - ні мигне.