ГоловнаБлоги

/Розслідування

Вони боролися до останнього подиху: що відомо про полеглих у травні героїв

За перші 10 днів травня Україна втратила на війні за незалежність чотирьох героїв. Різного віку, з різних куточків нашої держави, з різними долями. Єднає їх усіх одне: всі вони загинули, боронячи свою країну від російських окупаційних військ.

OBOZREVATEL пропонує згадати полеглих бійців.

Денис Козьма, сержант, 137-й окремий батальйон морської піхоти 35-ї окремої бригади морської піхоти

Денис Козьма (позивний "Дєд") народився 20 серпня 1987 року у селі Приозерне Кілійського району Одеської області. З дитинства обожнював футбол — займався ним у ДЮСШ, був причетний до ультрас-руху в Одесі.

На війні був від самого її початку — пішов воювати добровольцем після трагічних подій 2 травня 2014-го в Одесі. Далі — продовжив службу за контрактом у складі ЗСУ. Спершу потрапив до 28-ї окремої гвардійської механізованої бригади. Там, під позивним "Кіпіш", пройшов бої за Мар’їнку у 2015-му. Далі перейшов до 153-го ОБМП 53-ї ОБрМП, де спершу ніс службу у 1-й роті, а далі — у розвідвзводі.

Його колишній командир Тарас Чмут згадує: "Дєд був професіоналом своєї справи. Відмінно володів різною зброєю, часто працював кулеметником з ПКМом чи РПК, не гірше справлявся й із АГСом, СПГ чи ЗУхою, їздив і на Уралі і на БТРі і на МТ-ЛБ чи БМП, міг полагодити будь-що! А ще був оператором БПЛА — спочатку американського RQ-11B Raven, а потім "Лелека-100". Був крутим водієм... Він був наставником для молодих бійців та передавав їм свій досвід та навички, пізніше став командиром відділення у взводі. За сумлінне і якісне виконання завдань був нагороджений Нагрудним знаком Міністра оборони "За зразкову службу" — це була найвища нагорода у нашому взводі!".

Денис сам виховував донечку. Всі, хто його знали, відзначають: своєю принцесою він надзвичайно пишався — і мріяв, щоб колись вона жила у справедливій європейській Україні.

Після першої ротації у 137-му Денис звільнився зі служби, пішов вчитися, закінчив з відзнакою технікум, почав вивчати англійську та планував вступати до ВНЗ. Декілька місяців тому, перед черговою ротацією батальйону, він підписав новий контракт...

1 травня, поблизу села Миколаївка, ворожа ДРГ намагалася вночі перетнути смугу забезпечення поблизу позицій українських військових. Денис був у складі резервної групи, яка вступила у бій з ворогом, коли їхній маневр було викрито. Під час того бою двох побратимів Козьми було поранено (один з них, Іван Сакаль, згодом помер від отриманих ран у Дніпрі), а сам Денис зник безвісти.

За кілька днів терористи заявили, що Денис Козьма загинув, а його тіло зберігається в одному з моргів на окупованій території. Командування 53-ї бригади почало вживати заходів для ідентифікації тіла і його повернення на підконтрольні Україні території. Зрештою, 8 травня бойовики передали тіло загиблого Дениса Козьми українській стороні — у чорному мішку з цинічним надписом "Укр".

Поховали полеглого героя у рідному селі 11 травня 2019 року. Він назавжди залишиться 31-річним.

У Дениса Козьми залишилися мама та маленька донька.

Для допомоги родині (мамі та доньці): карта Привату 4149 4991 2375 8623 (Козьма Надія Тимофіївна)

Іван Сакаль, старший сержант, командир взводу розвідки 137-го окремого батальйону морської піхоти 35-ї окремої бригади морської піхоти.

Іван Сакаль народився 27 червня 1994 року в селі Завадівка Турківського району Львівської області. Закінчивши школу, вступив до Самбірського технікуму економіки та інформатики на спеціальність "Програмна інженерія". З 2013 року продовжив навчатися за цією спеціальністю у Тернопільському національному економічному університеті — на заочній формі навчання.

З початком російської агресії у червні 2014-го Іван підписав контракт із ЗСУ. І майже одразу вирушив на фронт.

Спочатку проходив військову службу у 56-й комендатурі охорони та обслуговування ВМС, а з 2015 року перевівся у 137-й батальйон морської піхоти. На момент загибелі старший сержант Сакаль очолював взвод розвідки 137-го окремого батальйону морської піхоти 35-ї окремої бригади морської піхоти.

За час служби у Івана Сакаля було три ротації в зону АТО. Перша — у 2014-15 роках у складі РТГр морської піхоти: Широкине, Павлопіль, Талаківка, Гнутове. Друга ротація — в районі Чемарлика. Третя — Донецька область.

Останній бій Івана Сакаля відбувся 1 травня (у тому самому бою загинув і побратим Івана — Денис Козьма). Вночі, в тумані, переслідуючи ворожу ДРГ, група Івана Сакаля вимушена була вести ближній бій з ворогом, у ході якого Іван Сакаль отримав смертельне поранення: куля калібру 7,62 мм увійшла у праву виличну область, вийшла через ліву лопаткову, вразивши на своєму шляху всі життєво важливі органи. Боєць впав у кому. Кращі реаніматологи та хірурги обласної лікарні імені Мечникова у Дніпрі 5 діб боролися за життя Івана.

Але всі зусилля виявилися марними. 6 травня о 10:45 серце героя зупинилося.

Сергій Дрогін, старший солдат, командир відділення, 24-й окремий штурмовий батальйон "Айдар" 53-ї окремої механізованої бригади.

32-річний Сергій Дрогін (позивний "Скіф") народився 22 грудня 1986 року. Мешкав у Сєвєродонецьку на Луганщині. Строкову службу проходив у 2010-му році у 703-му окремому Вінницькому полку оперативного забезпечення на Львівщині.

На війні — з 2015 року. Був командиром відділення 2-ї "афганської" штурмової роти 24-го ОШБ "Айдар" 53-ї ОМБр.

Загинув 7 травня в районі смт Південне Донецької області — неподалік від Горлівки — від смертельного поранення кулею російського снайпера.

"Хоробрий воїн, вірний товариш, відданий своїй справі патріот. Він загинув, захищаючи рідний Донбас від агресії "русского міра", — таким згадують полеглого бійця його побратими.

Героя вдома не дочекалися батьки і дружина.

Поховали Сергія Дрогіна 11 травня у рідному Сєвєродонецьку на Луганщині.

Волонтери просять допомогти дружині і батькам загиблого воїна: 5168 7551 0630 2306 (Дрогіна Олена)

Володимир Коваль, старшина, командир відділення, 79-та десантно-штурмова бригада

Володимир Коваль народився у 1967 році у місті Хмельницькому. Закінчив прикордонну академію. Служив у підрозділі прикордонників. Далі — вступив до лав Збройних сил України. До зони бойових дій на Сході України потрапив ще у 2015-му, під час 4-ї хвилі мобілізації. Відтоді виконував бойові завдання у складі спершу 92-ї окремої механізованої бригади, згодом перейшов до 79-ї окремої десантно-штурмової бригади ДШВ.

Загинув у ніч на 8 травня у районі села Павлопіль на Приазов’ї під час нічного прицільного обстрілу з боку російських окупантів. У бою ворожа куля влучила Володимиру Ковалю в шию. Воїн загинув на місці.

На момент загибелі Володимиру Ковалю був 51 рік. Вдома на нього чекали дружина та 27-річна донька, яка служить у Національній гвардії України. 10 травня Володимир Коваль збирався приїхати до Хмельницького, аби повести доньку до шлюбу.

Поховали полеглого героя 11 травня на Алеї Слави у Хмельницькому. Кілька сотень хмельничан та бойових побратимів Володимира Коваля, які зібралися, аби провести воїна в останню путь, проводжали труну, опустившись на коліно.

Не набридаємо! Тільки найважливіше - підписуйся на наш Telegram-канал

Читайте всі новини по темі "Війна на Донбасі" на сайті "OBOZREVATEL".

62
Коментарі
143
70
Смішно
11
Цікаво
310
Сумно
17
Треш
Щоб проголосувати за коментар чи залишити свій коментар на сайті, до свого облікового запису MyOboz або зареєструйтеся, якщо її ще немає.
Зареєструватися
Показати коментарі
Нові
Старі
Кращі
Найгірші
Коментарі на сайті не модеровані
Дудко Олег
Дудко Олег
Селюки с западенщины приехали освобождать Донбасс от местных жителей за деньги, но им объяснили, что они не правы.
Показати коментар повністю
Казначеєва Людмила
Казначеєва Людмила
Світла вічна пам"ять нашим полеглим Героям-захисникам! У всієї України серце плаче разом з їхніми батьками й рідними за загиблими мужніми синами...Царства Небесного!
Показати коментар повністю
кастрюлько скакун
кастрюлько скакун
сдохли бесславные ублюдки. героями там и не пахло.
Показати коментар повністю

Блоги / думки

ads pixel