Путін переріс свою країну - російський філософ

"Простим смертним важко і майже неможливо уявити, навіщо було надавати допомогу сепаратистам на сході України, потім заперечувати цю допомогу, потім визнати і врешті-решт видатися миротворцем", - зазначив в інтерв'ю "Обозревателю" російський філософ і публіцист Максим Горюнов. Він пояснив, чому дії Кремля знаходяться по той бік логіки, які у Москви є варіанти по Україні і чому в РФ насправді немає громадян - тільки піддані.

- Відомий Костянтин Затулін заявив, що Путін ухвалить рішення по Україні після виборів. Чи згодні ви з такимм оцінками? І яким, власне, може бути це рішення?

- Не думаю, що до слів пана Затуліна слід ставитися серйозно. Взагалі, з чого ви взяли, що за його виступами варто стежити? Пан Затулін - рядовий російський пропагандист. Інститут країн СНД, очолюваний ним, не має жодного відношення до науки. І сам інститут, і його доповіді, і його конференції - це тільки пропаганда.

Затулін не вивчає предмет як вчений. Він придумує гучні висловлювання в великодержавному стилі, як письменник. На цей раз він придумав, що Росія здатна "прийняти рішення по Україні". Цікаво, що їй заважало "прийняти рішення" три роки тому? Невже санкції так зміцнили економіку Росії, що вона може собі дозволити "приймати рішення" про долі її сусідів?

Читайте: Посол України зробив гучну заяву про наближення миру на Донбасі

За словами пана Затуліна немає нічого, крім письменницького натхнення. Обговорювати натхнення повинні не політологи, а літературні критики. Взагалі було б правильно, якби Затулін і колектив його авторів змінили назву: не "Інститут країн СНД", а "Видавництво геополітичної фантастики".

Пан Затулін справді талановитий письменник, і його оповідання мали б успіх у читачів. Вважаю, після зміни профілю на видавництво Затуліна чекає успіх: його творами будуть зачитуватися в електричках і маршрутках від Воронежа до Хабаровська.

- Що або хто сьогодні реально обмежує можливості і реалізацію планів Путіна, в тому числі по Україні?

- Якщо коротко, то все: від економіки, що слабшає, і поганих університетів до погіршення стосунків з усіма розвиненими країнами разом узятими.

- Якими можуть бути його дії до виборів? Останнім часом він позиціонує себе як миротворець (обмін полоненими, згода на миротворчу місію, виведення військ з Сирії тощо). Чи буде він закріплювати за собою цей імідж? Якщо так, яким чином?

- Думаю, останні кілька років показали, що ніхто точно не знає, що саме відбувається в голові у Володимира Володимировича. Напевно у його вчинків є якась логіка. Можливо, найближче оточення Володимира Володимировича, його двір, розуміють, що він говорить і робить. Можливо, двір і Володимир Володимирович, обговорюючи те, що відбувається, висловлюють щось осмислене.

Проблема в тому, що простим смертним важко і майже неможливо уявити, навіщо було надавати допомогу сепаратистам на сході України, потім заперечувати цю допомогу, потім визнати і в кінці кінців видатися миротворцем. Чи залишиться він миротворцем, або відправить до Луганська свіжу партію якихось балтійських морських козаків - невідомо.

Можна, звісно, здогадуватися і робити припущення, але практика показує: найправдоподібніші прогнози не збуваються. Володимир Володимирович і його двір живуть по той бік логіки простих смертних. Щоб передбачати їхні дії потрібен талант дельфийских оракулів.

- За мотивами великої прес-конференції Путіна лідер партії "Справедлива Росія" Сергій Миронов заявив, що він - більший патріот України, ніж Порошенко. У чому коріння особливої "любові" керівництва Росії до вже незалежній країні? Коли можна очікувати, що вона, нарешті, вичерпає себе?

- Пан Миронов є політиком в тому ж сенсі, в якому пан Затулін є вченим. І Миронов, і Затулін - великі вигадники, які могли б зробити письменницьку кар'єру, пишучи фантастику. На жаль, Росія не є літературною країною. Письменницька праця в ній нічого не варта. Люди з вигадкою, такі як пан Миронов і пан Затулін, йдуть в пропаганду. Обидва вони пропагандисти, і різниця між ними в тому, що пан Затулін займається пропагандою, прикидаючись вченим, а пан Миронов - прикидаючись лідером партії.

Читайте: "Вольдемар, що ви несете?" Заява Путіна про економіку Росії викликала істерику в мережі

З точки зору пропаганди, орієнтованої на росіян, що живуть глибоко в Росії, сказати, що Путін для України кращий за Порошенка - це дуже вдала фраза. Думаю, їй аплодували у всіх маленьких російських містах зі слабким інтернетом. Власне, тільки так і треба ставитися до реплік Миронова: як до того, що повинно зривати оплески в російських районних центрах, що залишились майже без людей, де майже не працює інтернет і цілими днями з телевізора віщають, змінюючи один одного, Володимир Соловйов і Дмитро Кисельов.

- Про роль особистості в історії. Чи залежить припинення російсько-українського конфлікту особисто від товариша Путіна?

- Вважаю, що і її початок не сильно від нього залежало. Росіяни справді хотіли повернутися в імперію. Якщо ми подивимося на те, яким неймовірним попитом користувалися великодержавні ідеї навесні 2014-го, стане зрозуміло, що Крим - це не індивідуальне божевілля президента Росії, а колективне божевілля країни. Золотий двоголовий орел, триколор, грім перемоги та інші радощі російського минулого - росіянам хотілося б повернутися в часи, коли вони мали вплив.

Точно так само як і угорці сумують за великою Угорщиною, і іспанці, сумують за своїми заокеанськими колоніями, і серби сумують за Югославією.

Читайте: Імперія не зрозуміє: історик пояснив, чому українці - націоналісти

Чи можемо ми сказати, що за минулі три роки імперський порядок денний себе вичерпав і до росіян повернувся розум? Думаю що ні.

- Ми в Україні покладаємо великі надії на російську опозицію, але, на жаль, поки вона не демонструє особливих можливостей і свіжих ідей. Коли вона, грубо кажучи, прокинеться?

- Українці помиляються, розраховуючи на швидкий успіх російської опозиції. Володимир Володимирович Путін править Росією ось уже вісімнадцять років. За цей час російська опозиція так і не змогла його змістити.

Такі самі проблеми у опозицій, наприклад, в країнах Середньої Азії. Казахська опозиція за двадцять вісім років не змогла нічого зробити з Нурсултаном Абішевичем Назарбаєвим. У сусідньому Туркменістані опозиція безсила проти Гурбангули Мяліккуліевіча Бердимухамедова. До нього вона була безсила проти Сапармурата Атаєвича Ніязова, який призначив себе довічним президентом. Узбекистаном протягом двадцяти п'яти років, до самої своєї смерті, правив Іслам Абдуганіевіч Карімов. Його змінив Шавкат Міромоновіч Мірзіёев. Узбецька опозиція була безсила проти Карімова. Тепер вона безсила проти Мірзіеева. Таджикистаном ось уже двадцять три роки править Емомалі Шаріповіч Рахмонов. З 2015 року він іменує себе "Засновником світу і національної єдності - Лідером нації". У 2016 році Емомалі Шаріповіч вніс поправку до Конституції Таджикистану і тепер може обиратися на пост президента необмежену кількість разів.

Читайте: "Одружений на Росії": Собчак назвала Путіна диктатором

Так чи так уже сильно різняться перспективи опозиції в сучасній Росії і в державах Середньої Азії? Хто сказав, що у російської опозиції більше шансів на успіх, ніж у туркменській, узбецькій і казахській? Звідки взагалі взялася ця віра в здатність російської опозиції впливати на владу? Ми ж не чекаємо, що казахська опозиція раптом доб'ється відставки пана Назарбаєва? Або що туркменська опозиція раптово знайде управу на свого ясновельможного Бердимухамедова?

Карімов, як і Ніязов, залишив пост президента тому, що помер, а не тому, що узбецька опозиція домоглася його відставки. Чому ми вирішили, що російській опозиції вдасться те, що не вийшло у сусідів по Євразії, на культурній єдності з якими так завзято наполягає державна пропаганда?

Українцям, звісно, хотілося б, щоб російські громадяни вирішували свої проблеми самі. Зрештою, насамперед, Путін - це проблема громадян Росії. У світі демократії прийнято, що громадяни відповідають за старанність обраного ними президента. Проблема в тому, що росіяни не є громадянами. Вони швидше піддані. Їхні стосунки з президентом - це відносини підданих з государем: покірність, покірність і ще раз покірність. У цьому пункті вони мало відрізняються від сучасних узбеків, туркменів, казахів і таджиків.

Читайте: "Що скажуть нащадки?" У Росії розповіли про готовність Путіна розпочати ядерну війну за Крим

На жаль для українців, Володимир Володимирович перевершує Нурсултана Абишевича, Гурбангулу Мяліккуліевіча, Сапармурата Атаєвича, Шавката Міромоновича, Емомалі Шаріповіча і Ісламу Абдуганіевіча тим, що останні були і є проблемою суто всередині кордонів своїх країн. Путін переріс свою країну і став проблемою для сусідніх народів, що свідчить про його силу. Думаю, шанси російської опозиції на успіх не набагато вищі, ніж у узбецької, туркменської та казахської.

- Як будуть розвиватися події навколо Керченського (Кримського) мосту? Треба думати, його таки добудують, незважаючи на божевільну дорожнечу проекту. Звучать думки про те, що Україні не слід реагувати занадто нервово на цей факт, оскільки, коли Крим повернеться в Україну, "як мінімум, половина мосту буде вашою". Чи згодні Ви з цим?

- Гадаю, на цей міст чекає блискуче медійне майбутнє. Згодом деталі його будівництва будуть вивчати в школах державного менеджменту по всьому світу як приклад неефективного управління. Керченський міст буде красуватися на обкладинках підручників, хрестоматій і посібників з антикорупційної діяльності для майбутніх чиновників і політиків.

Можливо, в декількох мовах з'явиться стійкий вираз "будувати міст", який буде позначити марнування часу і коштів. Цікаво, який ієрогліф придумають для цього виразу китайці?

Читайте: Ім'я для Керченського мосту: в РФ пояснили, чому він не став "Путінським"

На самому мосту будуть регулярно проводити антикорупційні форуми, семінари, презентації розслідувань і нових методик пошуку порушень податкового законодавства. Не здивуюся, якщо найближчим часом компанія HBO поверне знімальну бригаду, яка працювала над серіалом "Сопрано", і зніме пару-трійку сезонів про те, як росіяни будували свій міст.

- Росія і Білорусь істотно посилюють військову співпрацю. Для кого цей факт є більш загроозливим - для України чи для країн НАТО?

- Не "Росія і Білорусь посилюють військову співпрацю", а "Росія, використовуючи наявні у неї важелі тиску, знову змусила Білорусь до співпраці у військовій сфері".

Читайте: Війська РФ в Білорусі: Тимчук пояснив, як Путін може використовувати Лукашенк

а

Варто розуміти, що Білорусь, щойно Росія від неї відстане, тут же постарається отримати членство в Європейському Союзі. Її близькі стосунки з Росією - тимчасове явище. Якщо подивитися, скільки білорусів вже живуть і заробляють в ЄС і як рідко білоруси подають документи на отримання російського громадянства (у три рази рідше за киргизів і в десять разів рідше за казахів), стануть зрозумілими справжні бажання цієї країни.

- І, нарешті, швейцарські експерти прийшли до висновку, що РФ готова почати ядерну війну. Ваші оцінки.

- Приєднання Криму було абсолютно несподіваним. Порятунок Януковича, відправка козаків до Луганська і Донецька, погіршення відносин з європейськими країнами, зараження російських телеканалів вкрай тупою пропагандою та інше - все це було несподіваним.

Очевидно, уряд Росії відмовився від логіки простих смертних і кинувся кудись у далечінь. Ми не знаємо, як далеко він пішов в цю далечінь. Новина про Крим, повторюся, була як сніг на голову. Чому б таким снігом на голову не стати ядерним вибухам?