УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС

Генерал Мікац: вони вбивали моїх солдатів, а потім ''ну, вибач, так вийшло''?!

генерал Мікац

В ефірі українських телеканалів почали лунати меседжі, які використовує Росія у інформаційній війні проти нашої країни. Це викликало хвилю гніву серед українців, не лишилася осторонь і армія.

Солдати і офіцери ЗСУ на особистих сторінках у Facebook приєдналися до флешмобу під хештегом #Захисти_країну. Колосальний резонанс викликало звернення легендарного комбрига 93-ї ОМБр (2013-2015 рр.) Мікаца — одного з керівників оборони донецького аеропорту.

Про загрози у глибокому тилу, про те, з чим стикаються військові, які повернулися додому із зони бойових дій, про варіанти завершення війни, а також про гарні новини — в інтерв'ю OBOZREVATEL розповів генерал-майор ЗСУ, заступник командувача військами оперативного командування "Захід" Сухопутних військ Олег Мікац.

Генерал-майор Олег Мікац

— На сході точаться бойові дії, на решті території України — теж все складно. Сепаратистські, проросійські висловлювання почали лунати вже не в прикордонних регіонах, а у Києві. Коли екс-радниця втiкача Януковича Ганна Герман в ефірі одного з центральних телеканалів назвала "моральними каліками" українських військових, це просто розлютило людей. Не промовчали і військові.

— На сході командири чітко розуміють: ворог знаходиться по той бік, а в разі спроби просування його вперед ми вживемо відповідних заходів. Є чітке розуміння, що і як необхідно робити. Але коли солдат приїздить з війни і дивиться по телевізору деякі "виступи", зокрема вищезгаданої Герман, виявляється, що він не захисник України, а "гвалтівник" і "вбивця". Виявляється, що він приїхав вбивати матерів, дітей, що він обов'язково аватар. Мало того, що таким чином відбувається дискредитація армії, це глибока неповага і нехтування всім.

Всі ці "заявники" піклуються про власні інтереси, їх не цікавить ні народ України, ні майбутнє нашої країни. Вони хочуть свій бонус від сьогоднішньої ситуації.

З тими, хто дозволяє собі антиукраїнські висловлювання, треба боротися. Тому офіцери і піднялися

Офіцери, солдати, які пройшли війну, а деякі і зараз на Донбасі.

Армія дійсно поза політикою, але ми не безмовні бовванчики, які на подібну ситуацію покірно киватимуть головою.

— Особливо на такі образи в бік наших військових?

— Без сумніву. І якби та сама Герман зараз жила в Донецьку, Луганську чи в інших окупованих населених пунктах, то вона б відчула, що насправдI відбувається, коли приходить Росія.

Нехай подивиться, що зараз в Абхазії — дуже яскравий приклад.

Абхазія

А що відбувається в анексованому Криму? Росія "навела" свої порядки: віджала бізнес, житло тощо. Так, дехто на півострові непогано почувається.

— Але ж ми розуміємо чому.

— Тому що вони не тільки свою душу продали дияволу, а й душі своїх дітей. Для того, щоб "добре жити". А решта хіба не розуміє, що відбувається? Багато вже на собі відчули. Візьмемо екологічну катастрофу в Армянську — кислотні викиди загрожують життю людей.

Катастрофа у Криму

Розумієте, ми за останні чотири з гаком роки відірвалися від Росії, обірвали корені, які "тримали" нас ще з Радянського Союзу і усвідомили себе дійсно окремою державою. Набагато чіткіше усвідомили, ніж за всі попередні роки незалежності України, починаючи з 1991-го.

Ми чітко розуміємо, хто у нас ворог — це Росія, яка підтримує бойовиків, сепаратистські рухи і відправляє до нас "їхтамнєт"

— Але зараз проросійською риторикою, що лунає з екранів, нас намагаються щонайменше повернути у "мижебраття". Є й такi висловлювання, мовляв, навіть якщо Путін ворог, то "народи ж не винні". Мовляв, треба вчитися прощати, розуміти і так далі.

— "Цікава" риторика. Так, Путін — це політик, це президент РФ. Його руки по лікоть у крові, але за допомогою знаряддя для дій і вбивств — росіян, які прийшли у наш дiм.

В солдатів у донецькому аеропорту стріляли спершу вишкребки, яких збирали по всій Росії, а потім так звані елітні спецнази.

Читайте: Що сталося на 6-му арсеналі і як охороняють боєприпаси: керівник штабу озвучив нові подробиці

Так що ж виходить, вони вбивали моїх солдатів, а потім: "Ну вибач, так вийшло"?!

Будемо йти до переможного кінця, іншого вибору у нас немає. Як я вже казав, ми міцно відірвалися від Росії, і в людей, які розуміють ситуацію, немає жодного бажання повернутися назад у "совок". Ми хочемо жити там, де головна цінність — це людське життя, а не чиїсь матеріальні блага. Де людина перебуватиме на першому місці.

Так, у нас теж є проблеми. Люди хочуть мати стабільне життя і спокійну старість, хочуть спокійно ходити вулицями — щоб не було розгулу бандитизму. Хочуть гарний дім, а не стояти десятиліттями в чергах або брати мільйонні іпотеки, насилу їх виплачуючи. Люди хочуть після виходу на пенсію подорожувати...

Не все добре виходить. Ми хочемо все сьогодні, негайно, але так не буває. Не за один день. 70 років під Радянським Союзом! Близько 20-ти років ми перебували в орбіті Росії. Але майже п'ять років тому, в кінці 2013-го, ми зробили європейський вибір.

— Раніше казали: щоб побачити війну, поїдь на Донбас. Але сьогодні у глибокому тилу, навіть у столиці, бачимо серйозну загрозу Україні.

— Це факт, з цим треба якось боротися. У Facebook під хештегом #Захисти_країну багато офіцерів, солдатів написали про те, що за спинами українських захисників у глибокому тилу знову розпускає отруйні квіти так званий "русскій мір". Я теж звернувся до перших осіб нашої країни — вирішити це питання.

— Необхідно терміново вжити заходів, бо якщо увірветься терпець, то навіть боюся уявити, що може статися.

— Не те слово. Якщо солдат приїде зі Сходу, а йому в обличчя скажуть, що він не захищав, а вбивав мирне населення... Ми не знаємо, як він відреагує і на що піде.

Дивіться, ось на днях був суд над хлопцем із 72-ї бригади.

— Дмитра Балабуха, який убив на зупинці Києва пасажири маршрутки, засудили до дев'яти років позбавлення волі.

— Так, я кажу про цю трагедію. Скоєно злочин — питань немає. Але що стало причиною — це суддя якось опустила.

Я не суддя, не можу судити, але факт в тому, що людину довели. Все сталося саме через те, що Балабуха — учасник бойових дій. Той, хто фізично сильніший, подумав, що він автоматично правий і застосував грубу фізичну силу. І військовий не витримав. Бо держава не змогла його захистити.

Дмитро Балабуха

— В Україні понад 300 тисяч учасників антитерористичної операції на сході України (зараз — Операція Об'єднаних сил). Вдумаймося: сотні тисяч. Серед них є ті, хто не був ангелом до війни. Армія — це ж також зріз нашого суспільства. Сусід може виявитися злодієм, лікар — вбивцею і так далі. Але ж ніхто не прирівнює всіх медиків до "психопатів". Нещодавно у розмові з "кіборгом" Олегом Гервасом, який подав до суду на народного депутата Яценка за наклеп, теж порушили цю тему. Він дуже болісно реагував на те, як деякі ЗМІ смакують НП з АТОвцями. Але одна річ — висвітлювати факти/події, зовсім інша — чітко формувати з нашої армії "образ ворога". Що з цим робити?

Один зі шляхів — змінювати законодавство. Є, наприклад, канал, який веде чітку антиукраїнську діяльність. Свобода слова, європейські цінності... Я все розумію. Але іноді добрими намірами вистелена дорога до пекла. І фактично сьогодні виходить, що на цьому каналі налаштовують народ проти армії, підривають імідж Збройних сил і довіру до них, б'ють по іміджу України і ведуть антиукраїнську діяльність вихваляють нашого супротивника тощо. Це ж зомбування. Є гарне прислів'я: "Якщо людині весь час говорити, що вона собака, то зрештою вона гавкне".

І спікери на ТБ, що розповідають, які погані військові, дочекаються, що ці "погані" прийдуть і запитають, що ці "оповiдачі" зробили хорошого для України.

Вони нагребли, урвали, заробили на українцях, а тепер їм мало благ — хочеться покерувати, хочеться влади. За будь-яку ціну.

Має бути чітко: якщо є заклики, є сепаратизм, є антиукраїнська діяльність — за все це треба відповідати. Треба чіткіше прописати законодавчі норми.

Повертаючись до засудженого офіцера 72-ї бригади. Якби тоді приїхала поліція і притягнула до відповідальності другого учасника конфлікту, який вважав, що Балабуха вирішив пройти без черги (хоча має на те право), якби відразу був виписаний, наприклад, штраф... Але у нас цього немає. А безкарність породжує беззаконня.

Армія береже спокійний сон українців у тилу, але військових теж треба захищати. Зокрема і від деяких псевдожурналістів — інакше я не можу їх назвати. Пам'ятаєте, СБУ розкрила списки журналістів, акредитованих у "ДНР"?

— Списки спершу опублікували на порталі "Миротворець", потім з'явилася реакція СБУ.

Так, публікували на "Миротворці". Це як взагалі —акредитуватися у "ДНР"?! В голові не вкладається. Зазначу, що я не про всіх поголовно, а про тих, хто і тоді, і зараз працює в інтересах Росії.

Особисто я знаю двох "наших" журналістів, які заїздили з Моторолою в донецький аеропорт. Ми їх не пустили, бо працівники ЗМІ перед цим знімали наші позиції. І зараз вони себе позиціонують великими патріотами України. Я що, "вчорашній"? Я що, не розумію, що ворог не може бути другом?!

...Різне пам'ятаю. Також пам'ятаю, як деякі депутати "розносили", що я забороняв стріляти. Розумієте, вони МЕНІ — керівнику, що знав, які розпорядження давав — розповідали це. З'ясовую, звідки така інформація — а-а-а, хтось "нашепотiв".

Ми не були готові до гібридної війні. Не готові, наприклад, вдаватися до контрзаходів у інформаційній війні.

Але Україна вчиться.

— Вчиться. Але, на жаль, є й кишенькові мас-медіа. Вони належать олігархам, які не люблять Україну.

Для деяких з них це "чисто бізнес".

— Бізнес є бізнес, але ж страждаємо ми. А щодо журналістів... Свого часу мені було приємно працювати із Сашею Моторним — бо він приїздив, аби показати, що насправді відбувається на Донбасі. І в ДАПi він був, на позиції "Зеніт", на шахті "Бутівка", потрапляв під обстріли... Є iншi журналісти, які хочуть доторкнутися до нової історії України та показати все як є, але є такі, хто спеціально полює за негативними сенсаціями. Останні ніколи не писатимуть про те, як військові героїчно обороняли взводний опорний пункт. А ось приїхати, щоб вишукати щось "таке", та гарненько розігнати — це завжди будь ласка.

Навіть не хочу називати їх у сьогоднішньому інтерв'ю. Ці журналісти отримують свої тридцять срібняків і так до наступного "завдання". Ось такі "журналісти" — це біда.

Я розумію. Але одне — "заточеність" на однобiчне висвітлення і дуті сенсації, а зовсім інше — те, що в армії також є проблеми, та й злочини скоюються. А повний "режим тиші" з боку ЗМІ теж може призвести до безкарності.

— Проблема в тому, що погані новини у нас всi підхоплять і рознесуть зі швидкістю звуку. Але вибачитися потім за публікацію недостовірної інформації чи наклеп — це рідкість. І навіть якщо вибачаться — це вже нікому не потрібно, запам'ятовується погане. А збитку вже завдано. Таке було неодноразово.

Добре, ось на прикладі не армії, а поліції. Там затримали когось жорсткувато — так, перегнули палицю, зупинили машину неправильно і так далі. І таке є! Але ж є й інші приклади — ось у Дніпрі патрульний 40 хвилин тримав гранату з висмикнутою чекою і ризикував життям.

Генерал Мікац: вони вбивали моїх солдатів, а потім ''ну, вибач, так вийшло''?!

— Наскільки пам'ятаю, тоді граната виявилася не бойовою.

— Але ж поліцейський цього не знав. Він пішов на ризик. Сам факт! Такі приклади дуже важливо висвітлювати. Але людям хочеться інших "хліба і видовищ" — і побрутальніше.

— У багатьох за роки війни змінився больовий поріг.

— Не зовсім так. На мою особисту думку, початок бойових дій... Це було для всього суспільства, та й для нас, шоком. Так, раніше ми вчилися воювати, але за картами. Рідко проводилися навчання — досить "показні", а зараз бригадні навчання вже є буденністю.

Масштабні комплексні бригадні тактичні навчання з бойовою стрільбою окремої гірничо-штурмової та артилерійської бригад. Рівненський загальновійськовий полігон. 21 вересня 2018 р.
Одна річ, коли тебе готують до війни, а зовсім інша — коли бачиш, що люди насправді гинуть.

Те, що за ці роки люди звикли до втрат... Це також є. Але ми вже чітко розуміємо, що незалежність дається зокрема і такою дорогою ціною.

На сьогодні жоден військовий не може бути впевнений, що не буде поранений під час бойових дій на Донбасі. Ніхто. І навіть якщо хтось кричатиме, що, мовляв, цим паркетним генералам вже точно нічого не загрожує... Наскільки я знаю, починаючи з 2014 року всі генерали, що отримали цi звання, брали безпосередню участь у бойових діях.

Той самий "Грім", коли їздить по передку (начальник Генерального штабу ЗСУ Віктор Муженко), або командувач Сухопутних військ Сергій Попко, або секретар РНБО Олександр Турчинов — тієї миті вони ризикують разом із солдатами. Бо вони не сидять у штабі, вони йдуть позиціями.

Суспільство має навчитися цінувати тих людей, тих воїнів, які захищають Україну, забезпечують безпеку і незалежність.

Візьмемо приклад Ізраїлю. Там гинуть люди? Гинуть.

— Протягом багатьох років.

— Там військовослужбовець — і безпосередньо під час служби, і на вихідних, коли їздить додому — завжди зі зброєю. Завжди готовий захищати незалежність і свободу. І знає, що будь-якої миті він мішень номер один для терористів.

Про мішенi — так не один рік буде і у нас. Припиняться бойові дії, ми повернемо під контроль окуповані території, але на цьому нічого не закінчується.

Будуть внутрішні вороги, терористи і диверсанти, п'ята колона, яка підніматиме голову і намагатися розхитати ситуацію.

Путін боявся, що у нього під боком будуть війська НАТО, але через його боязнь біля кордонів Росії з'явилася боєздатна українська армія, яка готова воювати.

Те, що черствіють душі солдатів і офіцерів — теж правда. Я згадую, коли були перші загиблі... Ми знали їхні імена, звідки хлопці — переживали, як особисту трагедію. Потім вже десь на початку 2015-го року деякі почали говорити: "У мене на ВОПi "двохсотий". Жодних імен і подробиць. Я викликав, розповідав... Деяких відправляв на похорон, щоб зрозуміли — це не "двохсотий", а людина, яка віддала своє життя.

У ЗСУ 25 вересня під керівництвом начальника Генерального штабу — Головнокомандувача Збройних Сил України розпочалося стратегічне командно-штабне навчання "Козацька воля-2018"

А інформаційна війна проти нас точиться вже з 2013-го року. Коли приїздили російські журналюги (або проросійськи налаштовані). Якщо згадати, що вони говорили про Майдан... Мовляв, там всi наркомани, обколоті, алкоголіки, бомжі, яким більше нічим зайнятися...

Їм просто хотілося так бачити. Бо в їхніх мізках не вкладалося, що нормальні люди можуть боротися за свою свободу і віддавати за неї своє життя. Так само і з армією.

Не можна безкарно ображати захисників.

— Якщо ви згадали, що буде після припинення бойових дій... Кожне повідомлення про звільнення нашими військовими селищ у сірій зоні викликає бурю емоцій. Нам дуже потрібні хороші новини. І, звісно, дуже хочеться завершення війни.

— Є два варіанти, як можна закінчити війну: політичним або військовим шляхом. На сьогодні сил і засобів в України достатньо, щоб вести активні бойові дії. Ми це зможемо, але тоді втратимо всю міжнародну підтримку.

Ще один важливий момент, про який не можна забувати — те, що бойові дії ми будемо вести на своїй території. Відповідно, як би ми не прораховували застосування зброї — будуть жертви серед мирного населення.

Зараз багато опонентів на нашій території кажуть, що там, мовляв, всі сепаратисти. Але почекайте: одні люди просто не могли виїхати, іншим не було куди... Є різні причини.

І багато хто з тих, хто залишився на окупованій території, не дуже радіє тому, що перебуває під окупацією — так склалося.

Не забувайте: там живуть і українці. Зокрема патріоти України, які провадять партизанські дії.

Крім цього треба розуміти, що після звільнення окупованої території нам доведеться все відбудовувати.

З огляду на всі ці фактори, сьогодні на порядку денному — політичні методи. Це позиція i президента України - Верховного Головнокомандувача. Миротворча місія, взяття під контроль кордону, роззброєння незаконних збройних формувань, які там перебувають, а також проведення демократичних виборів на цій території. Інакше не вийде.

Так, на Донбасі зараз небезпечно, але там зрозуміла, керована і контрольована ситуація. Зараз дуже важливо не дати підняти голову "русскому міру" у глибокому тилу.

А з приводу позитивних новин — насправді їх багато, але наші навчилися видавати їх дозовано (сміється). І щоб свої позиції не розкривати, і щоб не бігти попереду паровоза, а тихо робити свою роботу.

Резервісти проходять підготовку в лавах 95-ї окремої десантно-штурмової бригади ДШВ