10 різних думок кримчан про життя на півострові після окупації

62,2 т.
10 різних думок кримчан про життя на півострові після окупації

Портал Cultprostir побував на півострові і спробував з'ясувати у кримчан, як змінилося їхнє життя після "ввічливої" інтервенції.

Думки, як і слід було очікувати, розділилися. Відповідаючи на єдине запитання: "Стало краще чи гірше?" - жоден співрозмовник не зміг зберігти спокій. Пряме питання чіпляло за живе. Решту висновків робіть самостійно: всі відповіді записані.

КРАЩЕ

Олександр, 54 роки, чиновник в Міністерстві сільського господарства, Сімферополь

Стало краще, я вважаю. В економічному сенсі, як подивитися, звичайно. У кожному районі Криму тепер зарплати по-новому платять, єдиних ставок немає. Однакові спеціальності оплачуються по-різному в різних містах і селах, тут вже кому як пощастило. Але мені особисто краще стало. Насамперед, тому, що я всі старі радянські фільми переглянув по телевізору. Раніше, при Україні, стільки не крутили. І пам'ятники ніхто не зносить. Я відчуваю себе як радянська людина і пишаюся цим.

Відео дня

Світлана, 40 років, держслужбовець, Білогірськ

Росія до кожного кримського району прикріпила шефів. Ну, як до жовтеняцьких "зірочок" в радянських школах прикріплювали старших піонерів. Над нашим містечком Білогірськом шефствує Башкортостан. До нас стільки самодіяльності звідти наїхало, такі концерти красиві дають безкоштовно, словами не розповісти. Нашим білогірським артистам далеко до Башкортостану, ми це розуміємо. Вони, башкирці, зібрали жителів міста біля Будинку культури, провели урочистий мітинг. Стільки слів нам хороших сказали, всі плакали, такі зворушені були. Ніколи від України ми нічого такого не чули. А те, що мій син роботу втратив, чоловікові зарплату затримують і ціни зросли, ми потерпимо. Росія не образить.

Євгенія, 45 років, програміст, Севастополь

Ми всі - люди радянського замісу, нерозумно це заперечувати. У нас в крові гордитися своєю Батьківщиною. Пам'ятаю, коли в шкільні роки я дізналася, що від СРСР відокремилася Прибалтика, я ридала добу безперервно. Не могла зрозуміти, як це можливо. Україна нерозумно чинить, відділяючись від Росії. Радянський Союз не повернути, та й жахів там вистачало. Але Україні та Росії потрібно триматися разом. Те, що це не так, - єдине, що засмучує. Війна у вас? Ну так, війна. Так хто вам винен? Вже точно не Росія, яка щосили намагається допомогти молодшому братові, який збився зі шляху істинного. Але вам фіг допоможеш, ви самі один одного там мочите, голосу розуму не чуєте. Хто на кого напав, хто в кого стріляв на Майдані - історії не доведені. Не треба валити все на Росію.

Евеліна, 35 років, викладач іноземних мов, кандидат філологічних наук, Євпаторія - Москва

Україна як держава не відбулася. Це факт, який неможливо ігнорувати. Історична справедливість восторжествувала. Процвітати тепер Криму під крилом великої матінки Росії. Півострів ніколи не був і не буде українським. Жахливо, що гинуть люди на вашій війні. Тим, хто залишився з Україною, я бажаю якнайшвидшого вирішення внутрішніх проблем і припинення кровопролиття. Мені в Росії набагато краще. Зникло мовне питання зі сфери наукової документації. Тепер все тільки російською. Паперової метушні стало в рази більше, роботи і вузів набагато менше. Зарплати не вистачає, але я можу вільно їздити на підробітки в Москву. У порівнянні з масштабом історичного процесу це взагалі не проблеми.

Микита, юрист, 28 років, Сімферополь

В цілому, стало краще. Я був співробітником філії українського банку, з приходом Росії роботу втратив. Це підштовхнуло мене до відкриття приватного бізнесу, займаюся юридичними консультаціями. Став ходити до церкви, вірю в Бога і в сімейні цінності. Поки Крим був з Україною, життя моє так не поверталося. Чи впевнений я, що справа в зміні держави? Ну так. Навколо зараз стільки розмов про цінності, що і в моїй свідомості відбулися зміни на краще. Скрізь боротьба з корупцією, хабарництвом, нечесністю. Ні, бізнес поки збитковий. Але я тільки почав, вірю, що у мене все вийде.

ГІРШЕ

Олексій, 37 років, водій таксі, селище Новоолексіївка

Татарам, що понаїхали в Крим у 1990-ті, узаконили самозахоплення. Землі, на яких вони селилися незаконно, тепер їхня власність. Вони ще чимось незадоволені, блін. А якщо я візьму землю, мені її не віддадуть у власність. Тому що я не татарин. І де ваша історична справедливість? У сто разів стало гірше. Того золотого дощу, на який розраховували наші нові "росіяни", не пролилося. Курорти порожні, рекреація руйнується на очах. Росія вбухала купу грошей в новий аеропорт, новий транспорт і нові вітрини понтових магазинів - і що з того? Як це допоможе взимку вижити тим, хто з літніх заробітків живе? А в Криму таких більше половини.

Ельдар, 31 рік, викладач кримськотатарської мови в середній школі, Сімферополь

Ми, кримські татари, всі без розбору тепер "сепаратисти". Знову на своїй землі ми опальні люди, яких планомірно, по одному або групами, видавлюють звідси. Ви в Сімферополі хоч одну вивіску кримськотатарською бачили? Всі змусили зняти. Щоб і духу нашого в місті не було. Кафе, газети, бізнес мало-мальськи успішний гноблять. Після узаконення, так би мовити, "самозахоплень", конфліктів з росіянами стало ще більше, ніж було. На нас тепер всі вовками дивляться, роботу не знайти, доброго слова від сусіда не дочекатися.

Ольга, пенсіонерка, 69 років, власниця елінгу в селищі Мирний

Звичайно, гірше стало. У мене відпочивальників другий рік немає, ледве зводжу кінці з кінцями. Так, пенсія зросла здорово, нічого не можу сказати. А ціни ще більше зросли. Приблизно те ж, що й було, виходить. До нас на солоні озера приїжджало раніше багато росіян, тут ідеальні умови для занять спортом, кейтерингом на воді. У всьому світі тільки три місця таких. Вже другий сезон немає ані росіян, ані українців. Кафе і магазини закриті, ціни божевільні. Хто ж сюди поїде? Сиджу одна тепер на своєму курорті, з сусідкою чаї ганяю.

Надія, 42 роки, фермер, село Квіткове, Білогірський район

Мене обурює, коли говорять, що Крим завжди був російським. Не був. І нові господарі не розуміють особливостей регіону, не бережуть те, що створено колосальною працею. Будують магазини на місці парків. Розважальні комплекси на засіяних полях. Україна б цього не допустила. У 1960-х в Крим саме з українських вузів за розподілом приїжджали фахівці, піднімали сільське господарство. Хрущов дніпровську воду провів, яку донині, між іншим, п'ємо. Якби не ці заходи, не було б тут ані деревця, ані яблучка, ані виноградинки. Прісної води місцевої немає, грунти солоні, треба багато сил і майстерності вкласти, щоб на них хоч щось виросло. А в Криму - сади, поля, все плодоносить. І це все зроблено руками українців, які перенесли в Крим із своїх чорноземів любов до землі і вміння за нею доглядати.

Андрій, 45 років, художник, скульптор, Ялта

Стало просто жахливо. Навколо все чуже. Роботи немає. Майбутнього немає. Згоди немає. Після того, як друзі перефарбувалися в кольори російського прапора, руки опускаються. Симпатій до України публічно висловлювати не можна. Інакше просидиш у ввічливій поліцейській дільниці з ввічливими людьми кілька годин, всю душу вивернуть навиворіт. Українська мова під неофіційною забороною. Якщо телефонуєш у Київ, ті, хто це чує, недобре косяться. Нормальні люди є, але шифруються. Що далі буде, один Бог знає.