Блог | За боргами Тимошенко будуть платити платники податків?
22 жовтня 2012 Київський апеляційний господарський суд продовжить розгляд апеляції на рішення Господарського суду Києва, яким той зобов'язав Кабінет міністрів України виплатити Міністерству оборони РФ 3 млрд. 113 млн. грн. боргів корпорації ЄЕСУ.
У мене з цього приводу два питання:
- Чому український суд повинен діяти в інтересах Росії і стягувати борги приватної кампанії Тимошенко ЄЕСУ з платників податків?
- Чому питання боргів ЄЕСУ Володимир Путін не задав Юлії Тимошенко особисто під час переговорів по газу в 2009 році. Підозрюю, що задав. Саме з цього Україна платить за газ так дорого.
Борги ЄЕСУ - "довгограюча історія". Спробуємо поставити в ній крапку.
Передісторія питання: чи є борги Тимошенко державними?
В історії боргів компанії Юлії Тимошенко ЄЕСУ неважко розібратися. 8 листопада 1995 прем'єр-міністр України Павло Лазаренко письмово попросив міністра оборони Росії передати цієї корпорації всі постачання української продукції Міноборони РФ, які йшли у залік заборгованості РАО "Газпром" за бюджетними платежами. Згідно з досягнутою домовленістю, компанія ЄЕСУ Юлії Тимошенко мала постачати для Міноборони РФ будматеріали і меблі в рахунок боргу за отриманий газ. Звичайна схема на ті часи: Ігор Бакай і його корпорація "Республіка" торгували тоді з Туркменістаном, обмінюючи газ на калоші.
Ці зобов'язання компанія не виконала, Росія недоотримала товарів на 405 мільйонів доларів.
Росія ще за Леоніда Кучми регулярно підіймала тему погашення цього боргу. Згодом, у зв'язку з амплітудою коливань взаємин Юлії Тимошенко з керівництвом Росії, вона то виникала, то знову затухала.
10 липня 2011 прем'єр Микола Азаров отримав листа від міністра оборони РФ, в якому МО РФ пропонує погасити борг ЄЕСУ уряду України. 5 вересня 2012 в Єдиному державному реєстрі судових рішень з'являється судова ухвала Господарського суду Києва про позов Міністерства оборони Російської Федерації про стягнення з Кабінету міністрів України понад 3,2 млрд грн в рахунок цього боргу. 19 вересня 2012 ця судова інстанція частково задовольнила позов. Апеляційна скарга на дане судове рішення було подано представником Кабінету Міністрів України від 25 вересня 2012 року.
Інтрига процесу: чому в суді збіглися інтереси Тимошенко і держави
Російське оборонне відомство наполягає, що письмові гарантії Павла Лазаренка як посадової особи є державними гарантіями.
Українська сторона наполягає, що Лазаренко не мав права своїм одноосібним рішенням виписувати гарантії. 31 жовтня 2011 перший заступник генпрокурора України Ренат Кузьмін заявив: "факти такі: Лазаренко видав гарантії, але, це так, вони не є гарантіями, виданими України. Бо Кабмін за них не голосував, і Лазаренко не уповноважував їх видавати. Тобто це звичайна шахрайська схема ".
Іншими фактами є те, що чиновники Міністерства фінансів України, розуміючи, що процедура видачі гарантій порушена, не відобразили цю її в реєстрі гарантійних зобов'язань України. Представник уряду України так і заявив у суді: "такі гарантії не надавалися і були підписані листи, які виражали особиста думка державних чиновників. Державних гарантій як таких не існувало".
Вперше за багато років збіглася позиція офіційної влади та Сергія Власенка, захисника Тимошенко, який 10 вересня 2012 заявив: "ніяких гарантій української держави про зобов'язання ЄЕСУ перед Міністерством оборони РФ не існує - ні хороших, ні поганих, ні оформлених, ні недооформлених. Якщо б Україна давала держгарантії на борги ЄЕСУ, то це мало б враховуватися в держбюджеті обох країн ".
Проте, в Україні розслідують спробу перевести на державу $ 405,5 млн. боргу корпорації ЄЕСУ перед МО РФ. У жовтні 2011 року СБУ і висунула проти Тимошенко обвинувачення з цього приводу. Начальник головного слідчого управління СБУ Іван Дерев'янко, відповідаючи на питання, чому справу було порушено саме тоді, пов'язав його з отриманням Кабміном листа-вимоги Міноборони.
Висновки
Ця ситуація показова трьома висновками.
1. Нібито видача державних гарантій Лазаренко для ЄЕСУ разюче нагадує те, як сама Тимошенко підписувала газові контракти з Росією в 2009 році. Росію ні в тому, ні в іншому випадку не цікавило дотримання формальностей: мовляв, ваші внутрішньоукраїнські процедури - це ваше внутрішнє справу.
І, за великим рахунком, вони мають рацію. Бо Лазаренко тоді дійсно офіційно працював прем'єром і мав право представляти Україну.
Уявіть собі, що кожне іноземне держава, незалежно від того, хто в Україні зараз працює прем'єром, почне перевіряти правильність дотримання внутрішньоукраїнської процедури надання державних гарантій? Яка ціна довіри до такої країни?
2. Постанова Господарського суду Києва від 19 вересня 2012 про стягнення з Кабінету міністрів України понад 3,2 млрд на користь Міністерства оборони Російської Федерації саме по собі є знаковим. По-перше, виявляється, у нас суд може приймати позов від держорганів іншої держави і вирішувати справу на його користь. По-друге, після цього рішення грішно говорити про те, що виконавча влада України і особисто Президент Янукович контролюють судову систему.
3. Не виключено, що оборонне відомство Росії веде судові тяжби в Україні, незалежно від того, чи виграє воно їх чи програє. Виграє - добре, ні, піде в Стокгольмський арбітраж. Ця інституція, до речі, судить суперечки не тільки міждержавних, а й приватних підприємств, як це було позовом швейцарської фірми Noga до Росії, або РосУкрЕнерго подала два позови проти Нафтогазу України. Так що не виключено, що рано чи пізно уряду України доведеться заплатити за боргами Тимошенко. А значить, і всім платникам податків.
