Блог | "Зачистка" професури в КДУ
Разом з весною і революцією в Київський національний університет імені Тараса Шевченка повернулися забуті, як могло комусь здатися, раз і назавжди комсомольсько-кагебістські часи і звичаї. Дехто в ректораті, занепокоївшись, мабуть, тим, що у нової влади можуть виникнути до нього питання по співпраці з колишнім режимом і за його - режиму - обслуговування, вирішив зіграти на випередження. У одного з проректорів від хронічного неробства і просиджування днями (робітниками) безперервно в "Фейсбуці", засвербіли деякі життєво важливі органи, і він взявся зміцнювати чистоту рядів і ідеологічну монолітність колективу. Дурне діло - нехитре: пошуки ворога тривали недовго. Зрада була виявлена ??серед ліберальної, русофільської професури. Пішла команда на "зачистку". Або, простіше кажучи, вказівка ??звільнити неугодного. Їм, на свою біду, виявився ваш покірний слуга - тепер уже колишній професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Своєю професорської посадою в провідному вузі країни я завжди пишався, причому, абсолютно щиро. Як це не здасться парадоксально і смішно, але продовжую пишатися і зараз, після того, як зі мною сталася ця брудна історія в дусі присниться пам'яті Лаврентія Берії та його славних спадкоємців з НКВС-КДБ. Хоча тепер до почуття гордості домішується й інше почуття - гіркоти і сорому. За те, що подібне виявилося можливим в МОЄМУ університеті. У тому самому, який я свого часу закінчував і в якому майже 18 років працював. І в якому тон сьогодні, на жаль, задають примітивні пристосуванці, котрі переймаються виключно про те, щоб потрапити в струмінь, та не втратити тепле місце. Коли мені з посиланням на ректорат, де комусь дуже не сподобалося моя думка про ситуацію в Києві 18 - 20 лютого, висловлене у виступі на телеканалі "Росія-24", запропонували писати заяву про звільнення з роботи за власним бажанням, я довго не міг зрозуміти, звідки раптом така жорстка реакція на прохідне, загалом, інтерв'ю? Зрозумів вже після того, як місяць тому отримав копію наказу про звільнення: той самий проректор написав у соцмережах, що професор Рудяков, нібито, "закликав до вбивств". Добре ще, що ні наплів, що я сам підрядився підробити снайпером або не віддавав наказ стріляти по людям замість Януковича! Тут мене осінило: значить, це він розносив чутки і плітки по ректорату, обдзвонював членів Кадрової комісії, нашіптуючи їм про мене всяку дурь. А вони слухали і вірили. Що було робити? Адже це - "цілий" проректор! Виявляється бурхлива фантазія одного идио ..., пардон, людини здатна за певних умов творити без перебільшення чудеса. Особливо, якщо ця енергія сублімованих, посилена страхом за власну шкуру, і її, до того ж, нікуди застосувати в мирних цілях на робочому місці. Далі в моїй історії починається, мабуть, найцікавіше. Далі пішло видавлювання мене з роботи всіма можливими способами і методами. Особливою фантазії, треба сказати, в цьому питанні мої нові "друзі" з ректорату не проявили, вирішивши діяти за відомим принципом, відповідно до якого нове - це добре забуте старе. Було дано вказівку обговорити і всенепременно засудити мою скромну персону на засіданні кафедри, до якої я мав честь бути приписаним. Кафедра поставилася до "комсомольському" дорученням від високого начальства з усією відповідальністю. Можна навіть сказати, з вогником, творчо. Не знаю, чи було це вказівка ??"зверху", або ініціатива "знизу", але колеги (на жаль, уже колишні) оперативно заготовили "лист трудящих". Пам'ятайте, свого часу писали такі за завданням КДБ, коли ставилося завдання засудити дисидентів, але так, щоб не стирчали чекістські вуха? На світ з'явилося "Звернення випускників кафедри слов'янської філології". З текстом цього опусу можна ознайомитися в мережі. Прецікавий зразок жанру! Читати його без внутрішнього здригання неможливо: який пафос, який стиль, яка щира поза ображеної невинності! У справі шельмування стали раптом неугодними керівництву колег "комсомолки" 2010-х з яскраво вираженими кагебістська нахилами пішли далі навіть своїх попередників і попередниць з тоталітарних 1970-80-х. Потім мене стали залякувати. То з того боку зайдуть, то з цією. Дійшло до загроз в абсолютно допотопному, радянському дусі: звільнимо за прогули, буде погана запис у трудовій книжці, нікуди на роботу не візьмуть! Я вухам своїм не вірив. Таке відчуття, що люди зупинилися в розвитку, залишившись перебувати в реаліях тридцяти-сорокарічної давності. Яка запис? Яке "нікуди не візьмуть". "Назад в СРСР!" - Та й годі. Зрештою, мене звільнили. Проректор знову прокоментував цей факт в соцмережах, пояснивши публіці, що звільнився я, мовляв, сам по собі, з власної ініціативи, ніхто на мене навіть не думав тиснути, ніхто мені, ясна річ, не погрожував, не відчував на міцність мою нервову систему і моє здоров'я. Звільнили, так звільнили, їхні справи. Питання: за що? Адже моя вина у всій цій історії полягає виключно в тому, що я думаю не так, як один з проректорів КНУ імені Тараса Шевченка. Ну, і ще, звичайно, в тому, що я не можу і не хочу гнати "хвилю" на свій захист так, як він гнав її, щоб, принизивши мене, очорнивши моє ім'я, зробити з мене козла відпущення. ... Не хотів виносити сміття з хати. Так, все-таки не стримався - виніс. Надто вже багато бруду і нечистот вилито на мене послужливо-пріслужлівим начальничків з "червоного" корпусу КНУ і його поплічниками з корпусу "жовтого", гуманітарного. Я теж не залізний.
