Європа - історія проблемного егоїзму

На відміну від Росії, Європа завжди, за винятком окремих історичних етапів, сповідувала ліберально-демократичні принципи. Але разом з тим, по відношенню до своїх східних сусідів, зокрема, і до України, ці принципи, як правило, змінювалися. Вони і сьогодні, на мій погляд, залишаються прагматично-егоїстичними. Тобто, коли будь-які рішення Європейського Союзу сприймаються, насамперед, через призму власних колективних інтересів або інтересів основних європейських центрів впливу. Що, по суті, в міжнародній політиці є абсолютно нормальним. Згадаймо вислів Генріха Темпля, лорда Пальмерстона: "... у нас немає постійних друзів, у нас є постійні інтереси". Тому для нас, українців, дуже важливо перестати бути євроромантиками і чітко зрозуміти, в чому полягають прагматичні інтереси сучасної Європи щодо України.

По-перше, ми повинні усвідомити, що у Європи, так само як і у Росії, є чимало внутрішніх проблем, які продовжують загострюватися. Це стосується збільшення дефіциту бюджету, стагнації економіки, брак трудових ресурсів, кризи соціальної політики в більшості країн Європейського Союзу.

По-друге, Європі потрібні партнери, які здатні певною мірою допомагати вирішувати спільні проблеми, а не створювати нові. До таких загальних проблем можна віднести питання спокою і стабільності на східно-європейському кордоні. На відміну від південного кордону, де проблеми з некерованою і неконтрольованою міграцією, поставками енергоресурсів з Північної Африки та Близького Сходу додають ЄС головного болю.

Тому Європу Україна цікавить, перш за все, в плані:

- Жорсткою фільтрації проблемних потоків з України (наркотрафік, нелегальна міграція, торгівля людьми та зброєю). При цьому Європа потребує не тільки у фільтрі, як такому, а й в інструментах "відстою" цих проблем на території України, яка потрібна як санітарна, буферна зона на східних кордонах.

- Стабільних транзитних правил поставок енергоносіїв з Росії по території України в Європу.

Як і Росія, Європа стає все більш зацікавленою в трудових ресурсах з України. Мова йде не тільки про висококваліфікованих фахівцях в області інформаційних технологій, медицини або інженерії. Демографічний і пенсійний криза в більшості країн ЄС вимагає істотного поповнення ресурсу робочих спеціальностей - будівельників, комунальників і навіть соціальних працівників.

Чим і ким готова пожертвувати Європа заради власного благополуччя? Чи готова пожертвувати Україною заради енергетичної дружби з Росією?

На ці питання тільки час дасть відповіді. Але вже сьогодні впевнено можна констатувати кризу розвитку ЄС, криза його розширення на Схід, принаймні, у середньостроковій перспективі.

Думаю, європейські бажання по відношенню до України не збігаються з європейськими сьогоднішніми можливостями. Але найголовніше - наші українські бажання щодо Європи не збігаються з нашою готовністю. Європейський шлунок сьогодні не здатний переварити такий продукт, як Україна. У кращому випадку це зажадає значної кількості європейських калорій, необхідних самій Європі. У гіршому випадку - може статися нетравлення.

У плані нашої неготовності до євроінтеграції сьогодні, досить згадати про наших "можливостях" звичайної вербальної комунікації.

Прикро, але далеко не всі українські лідери знають рідну українську мову, не кажучи про те, що переважна більшість не володіють жодною з європейських мов. Будь-яка інтеграція, в тому числі і європейська, насамперед відбувається у вільно інтегрованому спілкуванні. Підкреслю, вільному спілкуванні, як на рівні діючої державної еліти, так і еліти майбутнього - молоді. Але якщо одна сторона глухоніма, про яке ментальному зближенні, а, відповідно, і інтеграції, може йти мова. Це обман і самообман.

Звичайно, нас, українців, спокушають високі соціальні стандарти Європи. Але слід розуміти, що будь-яка інтеграція призводить до їх поступового вирівнювання. Тобто, щоб десь їх (соцстандарти) підвищити - наприклад, в Україні, - хтось повинен їх опустити, або за них заплатити. Як показують останні події в деяких європейських державах, навіть заради розвитку власних країн, відмовлятися від високого рівня життя їм дуже складно.

Стара Європа звикла до комфорту, і ділитися ним з іншими не поспішає.

Це підтверджують і криза мультикультурної європейської доктрини, і проблема міграційних анклавів, що не інтегруються і не розчиняються в західному світі, створюючи все нові проблеми і виклики для самої Європи.

Поки ще зовсім не однозначне, яким шляхом рухається Європа сьогодні. Шляхом синергії сили своїх членів, або інтеграції їх спільних слабких сторін. Показовим для України є теза одного з відомих європейських політиків "ми не допустимо, щоб з Європи зробили госпіталь для хронічно хворих країн".

І на завершення, Європа повинна перестати дивитися на Україну через отвір української газової труби, так само, як Україна повинна зняти рожеві окуляри європейського романтизму. І тоді, переконаний, наш рух назустріч один одному буде більш цивілізаційно послідовним.

PS Шановні читачі, ця стаття - частина великої дослідницької роботи, котрую я писав кілька років тому. Тому раджу сприймати її не як окремий меседж, а як логічну частину однієї філософської думки. Оскільки робота велика і немає можливості опублікувати її повністю і відразу, то намагатимуться регулярно подавати її частини. Сподіваюся, вам буде цікаво. Далі буде ...