У Києві два посольства РФ?

13 лютого 2010, вітаючи Віктора Януковича з обранням президентом України, федеральний канцлер Німеччини Ангела Меркель вибрала такі слова: "Ви берете на себе керівництво країною під час великих випробувань". Це була констатація або попередження?

10 травня 2012 канцлер ФРН Ангела Меркель заявила, що "громадяни України та Білорусі страждають від диктатури і репресій". На сьогоднішній день це саме жорстка заява західного лідера по ситуації в Україні.

Наприкінці цього тексту я висловлю припущення, чому пані Меркель дозволила собі слова про "диктатуру і репресії". Спочатку я спробую проаналізувати, в чому полягає реальне ставлення Федеративної Республіки Німеччина до України.

ФРН є найбільшим торговим партнером нашої країни. У 2011 році за обсягом зовнішньої торгівлі України з іншими країнами Німеччина перебувала на другому місці - після Російської Федерації. Зростання товарообігу між нашими країнами - безпрецедентний. За 2011 рік, порівняно з 2010 роком він зріс на 40%, склав 9,5 млрд. дол. США.

У вітчизняних публікаціях з приводу німецько-українських відносин досить часто зустрічається теза, що Берлін і сприймає Київ крізь призму інтересів Москви, а іноді і діє в інтересах Москви. Офіційні представники ФРН, громадських організацій цієї країни таку точку зору неодноразово спростовували.

10 грудня 2008 посол Німеччини в Україні д-р Ганс Юрген Гаймзьот публічно заявив: "твердження, що Німеччина приймає рішення в залежності від відносин з Росією - помилкове". За його словами, "не тільки Німеччина, але й інші країни Європи мають торгові відносини з Росією. Німеччина підтримувала розширення НАТО на Схід, наприклад вступ Польщі та балтійських країн, хоча і зберігала хороші економічні відносини з Росією ". 24 листопада 2011 Ніко Ланге, голова представництва в Києві німецького фонду імені Конрада Аденауера, публічно стверджував, що "російська політика Німеччини далека від того, щоб укладати змову проти України". Він справедливо вказав, що "починаючи з часів Гельмута Коля, ФРН підтримувала Україну", і що "німецька економіка є одним з найбільших інвесторів України".

Істотну ясність у розуміння німецької позиції внесли політологи Богдан Осадчук і Андреас Умланд.

Перший, Богдан Осадчук, професор Вільного університету Берліна, 13 жовтня 2005 заявив, що пані Меркель не виступатиме за членство України в ЄС, і це видно по її відношенню до членства в ЄС Туреччини. Спрогнозувати це в 2005-му році було дуже складно.

Другий, Андреас Умланд, запрошений викладач Києво-Могилянської Академії та науковий співробітник Інституту досліджень Центральної та Східної Європи в місті Айхштетт, Баварія, 28 жовтня 2009 року фактично визнав якусь "проросійськість" зовнішньої політики Німеччини такими словами: "зовнішня політика ФРН в майбутньому стане, напевно, менш "проросійської", якщо такий термін взагалі доречний. З відходом Франка-Вальтера Штайнмайера з поста голови МЗС уряд ФРН залишає представник відомого "шредеровского" підходу до РФ. Які саме наслідки ці нюанси матимуть для України поки невідомо, але те, що зміни будуть мати місце, ясно вже сьогодні ". Умланд також роз'яснив, що в програмі Вільної демократичної партії (Freie Demokratische Partei - FDP), звідки прийшов міністр закордонних справ ФРН Гідо Вестервелле, сказано, що "держави Західних Балкан мають середньо-або довгострокову перспективу стати членами ЄС, що підтримується ВДП. Довгостроково це стосовно і до України ". Він підкреслив відсутність на той момент позиції пані Меркель з цього питання і негативне ставлення до розширення ЄС її партнерів з ХСС.

Проте, питання залишаються. Якщо повірити послу д-ру Гансу Юргену Гаймзьот, що "Німеччина не приймає рішення в залежності від відносин з Росією", то, можливо, є сенс висловитися по-іншому - "з урахуванням відносин з Росією"? Якщо повірити Ніко Ланге, що "російська політика Німеччини не полягає у змовах проти України", то, може бути, є сенс висловитися так - "в альянсах проти України"?

Зрештою, в самому "врахуванні чиїхось інтересів" і "укладанні альянсів" нічого дивного, незвичайного немає. Цим займаються всі і скрізь.

Додав їжі для роздумів і "WikiLeaks", це дивне дітище хакера Джуліана Ассанжа. Там опубліковано телеграму посольства США в Києві від 16 березня 2009 під грифом "Confidential" та підписом посла Вільяма Тейлора. Посол США цитує Володимира Горбуліна, у той час - радника Віктора Ющенка. За "фірмовому" стилю дійсно віриться, що Володимир Павлович міг так сказати: "у Києві - два посольства Росії, а різниця між ними лише в тому, що одне з них говорить німецькою". Посол цитує слова Богдана Яременка, в той час заступника голови управління зовнішньої політики Секретаріату Президента України про напружені відносини з Берліном. Про правдивість цієї телеграми свідчить і така деталь в її тексті: "німецькі дипломати в Києві заперечують, що в Берліні занадто чутливі до заклопотаності Москви у відносинах з Україною".

Втім, чи мали місце такі розмови, можуть підтвердити самі їх учасники - Вільям Тейлор, нині віце-президент Центру постконфліктного миру та стабільності при Американському інституті миру, Богдан Яременко, нині - генеральний консул України в Стамбулі, Володимир Горбулін, нині - член оргкомітету руху "Першого грудня".

Втім, ми можемо перейти від аналізу слів до аналізу дій. А адже слова, заяви вищих посадових осіб, таких, як пані Меркель - і є дії.

10 травня 2006 г-жа Меркель на відкритті Європейського форуму, організованого телерадіокомпанією WDR, виступила за визначення кордонів Європейського Союзу. Вона запропонувала зафіксувати ЄС в існуючих кордонах. Їй опонував польський прем'єр Казімеж Марцинкевич, який виступив за те, щоб двері ЄС і надалі залишалися відкритими. Зокрема, і для України.

23 вересня 2006 г-жа Меркель заявила, що Європейський союз повинен пропонувати "тісну співпрацю" замість "перспективи вступу в ЄС".

8 лютого 2007 пані Меркель заявила, що "в новій поглибленій угоді між Україною та ЄС буде поданий сигнал щодо подальшого членства України в Євросоюзі". Але хіба з'явився коли-небудь такий сигнал?

Окрема історія - спроба України при Вікторі Ющенку отримати ПДЧ НАТО. Пам'ятаєте, як колишній держсекретар США Кондоліза Райс описує в мемуарах "Ні честі вище", як Віктор Ющенко мало не плакав, дізнавшись, що ПДЧ Україні не дадуть? 8 березня 2008 г-жа Меркель заявила в Москві: "Я дотримуюся думки, що держави повинні самі вирішувати питання вступу, але важливо й те, щоб у всіх майбутніх країнах-членах НАТО населення виступало б за цей процес - за вступ". Таку точку зору 10 грудня 2008 офіційно викладав в Україні посол Німеччини д-р Ганс Юрген Гаймзьот: "Німеччина належить до тих країн, які вважають, що Україна ще не готова і не дозріла для отримання ПДЧ. Вступ України до НАТО досі підтримує меншість населення. Внутрішня політична нестабільність лише збільшила сумніви всередині НАТО ". 27 березня 2008 "Finanсial Times Deutschland" пише про те, що "Німеччина і низка інших західноєвропейських країн на саміті НАТО в Бухаресті планують заблокувати надання Грузії і Україні плану дій з членства в альянсі". А 1 квітня 2008 оглядач "Washington Post" Джим Хоугленда написав, що "пані Меркель запевнила Путіна під час свого недавнього візиту до Москви, що вона заблокує в Бухаресті всі американські спроби відкрити Україні і Грузії дорогу в НАТО".

Припущення американських і німецьких політичних аналітиків про таємної домовленості пані Меркель і пана Путіна не вимагає відомої жвавості уяви.

Зрештою, хіба не є фірмовою "фішкою" німецької дипломатії існування таємних домовленостей і функціонування таємних каналів зв'язку?

Наприкінці 1969 року по дорученням Генерального секретаря ЦК КПРС Леоніда Брежнєва і голови КДБ СРСР Юрія Андропова журналіст "Літературної газети" Валерій Ледньов і генерал-майор КДБ СРСР В'ячеслав Кеворков організували таємний канал зв'язку зі статс-секретарем ФРН Егоном Баром, а від нього - з попередниками пані Меркель, канцлерами Віллі Брандтом і Гельмутом Шмідтом. Цей канал зв'язку витримав випробування "на розрив", коли в оточенні Віллі Брандта був розкритий Гюнтер Гійом, офіцер зовнішньої розвідки НДР.

Саме через цей канал йшли основні переговори з підготовки та укладення Московських договорів 1970 року народження, якими були визнана непорушність кордону Німеччини по лінії Одер-Нейсе з Польщею і кордони між НДР і ФРН. Сторони взяли на себе зобов'язання поважати територіальну цілісність усіх держав у Європі і заявили, що ні зараз, ні в майбутньому не матимуть територіальних претензій до інших країн. Статс-секретар ФРН Егон Бар у своїх мемуарах не приховує того, що "завдяки каналу виник безпосередній контакт між керівниками держав, якого ми бажали, щоб зрушити з місця переговори, канал, не пов'язаний ні якими умовами".

З цього таємного каналу зв'язку вирішувалися делікатні питання - висилка в ФРН письменника Олександра Солженіцина або видача західнонімецьких паспортів жителям Західного Берліна.

Звідси питання - якщо таємні радянсько-німецькі домовленості через таємні канали зв'язку були ефективними десятиліття тому, і їх вважав ефективними шеф КДБ Юрій Андропов, то чому ж від такої ефективної практики повинен відмовлятися Володимир Путін?

Інша справа, що в оцінці нинішніх подій в Україні можуть бути і інші мотиви, і просто різну поведінку. Таке різне поведінка демонструють і німецькі політики. Г-жа Меркель 2 травня 2012 публічно заявила, що "має намір в останній момент прийняти рішення про те, чи слід їй їхати в Україну на чемпіонат Європи з футболу". Її міністр закордонних справ Гідо Вестервелле 19 квітня 2012 заявив в інтерв'ю газеті "Welt": "Я - проти поспішних закликів до бойкотування таких подій як футбольний турнір та конкурс шлягерів, які в принципі мають мало спільного з політикою". А ще пан Вестервелле поки ніяк не прокоментував заяву пані Меркель про "диктатуру і репресії". Може, і не прокоментує.

Прем'єр Микола Азаров в інтерв'ю телеканалу "Ewronews" вже назвав цю заяву "некоректним". Привів при цьому очевидні речі - свобода політичних партій в Україні, свобода вираження думок. Список доказів можна розширити. Це - "диктатура", коли всі політичні діячі висловлюють свої точки зору у "Великій політиці з Євгеном Кисельовим" на телеканалі "Інтер", Савіка Шустера на Першому національному, у "Свободі слова" Андрія Куликова на ICTV, в "Республіці" з Ганною Безулик на 5-му каналі, і на цьому ж каналі - у програмі "Час. Підсумки "трьох телеведучих - Романа Чайки, Святослава Цеголко та Сергія Дорофєєва, а ще в програмі" Вечір з Миколою Княжицьким "на телеканалі ТВі?

Втім, у мене немає враження, що слова пані Меркель про "диктатуру" адресовані керівництву України, яке відрізняється крайньою стійкою нервовою системою. У мене персонально є ще одне пояснення - вибори в Німеччині.

7 травня 2012 коаліція на чолі з пані Меркель зазнала поразки на регіональних виборах у парламент землі Шлезвіг-Гольштейн. Дане поразка продовжило серію невдач на регіональних виборах пані бундесканцлерін. 18 вересня 2011 Християнсько-демократичний союз Німеччини (ХДС) програв вибори в парламент Берліна. 21 лютого 2012 партія пані Меркель зазнала поразки на її батьківщині, в Гамбурзі, а 27 березня 2011 - на виборах у Баден-Вюртемберзі та Рейнланд-Пфальці.

Можливо, своїми заявами про "диктатуру" в Україні пані Меркель намагається мобілізувати власний електорат? Точно так само, як комусь в Росії захотілося "сирних воєн" з Україною якраз під вибори? Тільки в Росії мали на меті типу "рятувати здоров'я росіян", а в Німеччині - "ми захищаємо демократію"?

Мені б дуже не хотілося, щоб за півкілометра від Рейхстагу заявами про "диктатуру" і "репресії" робили з України "страшилку". Це несправедливо. І тому що Україна не є диктатурою. І тому що німці іноді довірливі вище необхідного - я знаю кількох німецьких політологів, досі впевнених, що "Віктора Ющенка отруїли".

Вибори завжди закінчуються, а післясмак залишається. Україна не слід, на мій погляд, використовувати в Німеччині як "образ диктатора" і тому що ми в Україні дійсно вважаємо Німеччину стратегічним партнером. Це не гасло. Цьому є абсолютно конкретні, вичерпні пояснення.

Це товарообіг між нашими країнами, який зростає і вражає.

Це історія, якою можна пишатися. Весіллям в 1089 році в Кельні кайзера Генріха IV і Євпраксії, старшої дочки князя Всеволода Ярославича. Посольством бранденбурзького курфюрста Фрідріха Вільгельма в Чигирин в 1657 році до гетьмана Богдана Хмельницького. У 1874 році барон Фрідріх Фальц-Фейн заснував херсонський заповідник "Асканія Нова". Ми пишаємося тим, що ще в XVI столітті Німеччина навчала студентів з України в університетах Геттінгена, Кельна і Віттенберга.

Це спільні проекти, в тому числі і за часів СРСР. Газопровід "Дружба", який проходить по території України, будували, в тому числі і будівельники з НДР. Школярем я був свідком, як на цьому будівництві працювали німці.

Це історія видатних особистостей. Історія Якова Гретера і Філіпа Мозера, видатних підприємців, які створили в Києві знаменитий завод "Більшовик". Історія Рейнгольда Глієра, з 1914-го по 1920-й роки ректора Київської консерваторії. Історія Георга Бунге - фармацевта, який відкрив першу аптеку в Києві, його онука Миколи - тричі ректора Київського держуніверситету! Івана Штрома - архітектора Володимирського собору і лютеранської церкви на Лютеранській вулиці в Києві. Йохана Готфріда Шеделя - архітектора, реконструювати головну дзвіницю Софійського собору. Йохана Меллера - архітектора, що спроектував завод "Арсенал". Клода фон Юргенсбург - скульптора, який створив в 1853 році пам'ятник Великому князю Володимиру, який є символом Києва.

Така реальність неповного внеску німців в історію України, де історія пані Тимошенко заслуговує лише епізодичного уваги.

До речі, питання, яке мене дуже цікавить. 13 лютого 2010, вітаючи Віктора Януковича з обранням президентом України, федеральний канцлер Німеччини Ангела Меркель вибрала такі слова: "Ви берете на себе керівництво країною під час великих випробувань". Це була констатація або попередження про таких великих випробуваннях?