УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС

Битва карликів з титаном. Хто переможе?

Битва карликів з титаном. Хто переможе?

Таких підприємств, де ще присутня немаленька формальна частка держави (більше 50%), але вже зовсім не видно державного впливу та державного інтересу, сотні. Всі разом ці підприємства тягнуть на мільярди повнокровних гривень, подарованих комусь "основних засобів", технологій, ресурсних баз, а також втраченого прибутку. Доля цих виробничих колосів вже, загалом-то, вирішена - їх вкрадуть. Без жодних питань. Легітимно, "законно", юридично красиво, якщо так можна виразитися в даному випадку, вкрадуть у держави. За обов'язкової участі самої держави (вірніше, його окремих представників) у самому крадіжці. На боці крадуть. За невеликий відсоток. За конкретну суму в конверті.

Але справа не тільки в тому, що крадуть. Куди страшніше те, що всі ці підприємства - часто / густо дуже перспективні і прогресивні - просто перестають працювати на тлі бурхливого зростання попиту. Без причини. Без сенсу. Без виразних пояснень. Як тільки держава дає негласну санкцію на злодійство, вони починають помирати. Негарно, скандально, викидаючи на вулицю не тільки втрачені прибутки, а й конкретних людей. Рано чи пізно держава просто встає перед вибором: або червоніти за все те беззаконня, яке твориться на частково державному підприємстві, де бал правлять міноритарії-приватники, або відпустити його на вільні хліба. На чужих умовах. Як правило, чиновник обирає другий варіант. Чому? Секрет Полішинеля: це ж держава в накладі, а сам чиновник може вважати непогані особисті прибутки.

Візьмемо як докази один з найяскравіших прикладів державного зрадництва (не інакше!) Державних же інтересів - ЗАТ "Кримський Титан" (Армянськ, АР Крим). Колись флагман українського хімпрому, вже безнадійно вмирав в кінці 90-х років, потім реанімований не без активної участі держави і титанічних зусиль колективу, сьогодні переживає трагічне дежавю. Підприємство знову послідовно проводять через етапи болісного і принизливого вмирання. Є все - масові звільнення співробітників, скорочення виробництва, істотне падіння прибутку, невиправдані і невигідні багатомільйонні кредити, неефективне управління, відмова від численних програм модернізації, які, ясна річ, вимагали якихось капітальних вкладень. "Кримський Титан" показово видоюють. До копійки. Трохи нижче - подробиці. Все повернулося на круги сво: великий і перспективний завод роняют якнайнижче, щоб забрати задарма.

Формально 51% акцій підприємства поки ще належить державі. Формально держава повинна отримувати хороші дивіденди від виробництва тієї ж двоокису титану. Насправді ж завод повністю окупований групою Дмитра Фірташа і працює виключно в інтересах цієї групи. Хоча ні - фігура Фірташа занадто велика для "Кримського Титану". Він, швидше, - красива легенда, а реально завод перебуває під негласним контролем екс-міністра палива та енергетики Юрія Бойка. З усіма витікаючими наслідками. Ще півтора роки тому завод дійсно знаходився в оперативному віданні держави, яке не тільки контролювало Наглядова рада, а й призначало власних "операційних менеджерів". Завод при цьому показував дуже навіть непогані темпи приросту виробництва, розширював рики збуту і активно здійснював масштабну модернізацію. Але головне, що завод робив в той недалеке солодке час, - він сильно дратував свого другого акціонера, приватну компанію "RSJ Erste Beteiligungsgesellschaft mbH". Дратував чесністю, прозорістю і небажанням працювати за тіньовими схемами, небажанням обкрадати державу за державні ж гроші. Але кому з наших нинішніх чиновників цікаві всі ці чесноти? Адже їх цікавлять тільки власні кишені, і це добре розуміють численні "стратегічні інвестори", які приходять на великі підприємства і за невеликий кеш купують його з потрохами.

Як би там не було, компанію "RSJ" явно не влаштовувало, що "Кримський Титан" успішно розвивається і абсолютно ігнорує апетити "приватних інвесторів". Тут же була сформульована "правильна завдання" - усунути державне присутність і встановити тотальний операційний контроль над збутом і над будь-якими вхідними / вихідними фінансовими потоками. Що й було успішно зроблено за активної співучасті нинішнього глави Фонду госуімущества Валентини Семенюк-Самсоненко. Важко зрозуміти, що рухало в даному випадку Валентиною Петрівною, яка публічно несамовито ратує за збільшення впливовості держави в економіці, але на практиці сприяла не зовсім коректному переходу найбільшого та прибуткового держпідприємства під контроль приватників.

Так чи інакше, завод покірливо перейшов в сферу монопольного контролю фірташівської фінансово-промислової групи, і дуже швидко почалися ті самі горезвісні негативні наслідки. Наслідок першого (традиційне): кероване банкрутство. У даному випадку банкрутство йде за прискореною процедурою. Благо, на вулиці все той же найгострішу політичну кризу і можливі дострокові вибори. Щоб не бути голослівним - конкретні цифри. Чистий прибуток підприємства за 7 місяців 2007 року (до експансії приватників) становила 23,8 млн гривень. А за 7 місяців 2008 року (вже під монопольним управлінням ФПГ Фірташа) - всього 13,9 млн грн. Всього за рік "ефективного управління" падіння прибутковості складає рекордні 41,8%. І це на тлі зростаючого споживання. Зменшення виробництва амофосу (одного з базових продуктів "Титана") складає 10,5%; сірчаної кислоти - 2,4%. І так по багатьох позиціях. А ось ще одна пікантна деталь: у серпні 2008 року завод отримав цілих 19 тисяч гривень прибутку, але рівно в цей же період керівництвом (голова правління А. Нечаєв - член групи Бойка-Фірташа) ЗАТ здійснюється закупівля автомобілів люкс-класу на суму більш ніж півмільйона гривень. Життя явно не за коштами. Очевидно, що недоотримання прибутку провокує найгострішу брак оборотних коштів, а також змушує підприємство відмовлятися від модернізації, що різко скорочує його конкурентоспроможність.

А що за цим слідує? Правильно.

Нездатність підприємства оплачувати власні рахунки. Починає діяти другий наслідок: кероване і корисливе закредітовиваніе підприємства дорогими і невигідними кредитами. Останній такий кредит у розмірі більше 100 млн гривень був отриманий в "Укрексімбанку" ... зовсім без дозволу Наглядової ради. Справа в тому, що в Наглядовій раді домінують якраз представники держави, а ще 20 січня 2005 на одному із засідань НС з ініціативи "RSJ" (ось вже парадокс) було вирішено "заборонити правлінню самостійно приймати рішення про кредитування". Правда, кредит був виписаний на іншу юридичну особу, але під гарантії і майнову заставу ... ЗАТ "Кримський Титан". Документальний заборону на подібні "заставне-кредитні" витівки "приватний інвестор" обходить легко і просто - його представники (тобто правління ЗАТ) просто не з'являються на наглядовій раді, відмовляються зустрічатися з членами радами (представниками держави) і легко приймають незаконні рішення. А хто ж їх зупинить? Чи не Семенюк ж, справді. Тим часом кредиторська заборгованість сьогодні становить 397 600 000

397 600 000 грн (приріст за рік - 58,5%). Відзначимо, що ця сума вже перевищує оцінну вартість майна, внесеного державою до статутного фонду при створенні ЗАТ, а також складає рівно половину тієї суми, в яку можна оцінити всі підприємство сьогодні. Дебіторська ж заборгованість (теж, до речі, цілком керована, так як гроші виводяться в різні "дочки") складає 810 700 000 грн (приріст за рік - 29,4%). Тобто заводу повинні фірми, що належать фірташівської ФПГ. Чи повернуть вони гроші? Дивне питання. Навіщо щось повертати тому, кого підводять під банкрутство? За великим рахунком, якщо скласти кредиторську і дебіторську заборгованості (їх же організували одні й ті ж люди), то вже сьогодні "хімічний гігант" можна переводити в стовідсоткову приватну власність. Безкоштовно. Або навіть виставивши фінансові претензії державі. Одним словом, фінансовий стан заводу катастрофічно погіршується. Причому дуже швидко.

Не менш красномовно виглядає ще один класичний передбанкрутний крок, зроблений приватними інвесторами ЗАТ. Акції, що належали раніше "RSJ", вже передані (або перепродані) наступному приватному підприємству ("Остхем-Україна"), і таким чином колишні домовленості, укладені між державою і RSJ, більше не діють. Починає працювати так звана карусель "сумлінних пріобреталелей", де довести, що хтось чогось не виконав і на підставі цього повернути державу його майно вже не вийде.

Наслідок третій: масштабні кадрові чистки. Скорочення персоналу на "Титані" йде постійно і дуже своєрідно. З підкресленим зневагою і без всяких адаптаційних (щадящих) режимів. А це ж містоутворююче підприємство в Армянську.

Що це означає? А тільки те, що звільнені без пояснення причин і поспішно з "Титану" співробітники навряд чи знайдуть роботу в найближчому майбутньому. Таким нехитрим чином "група Бойка-Фірташа" спровокує появу в Армянську великого вогнища соціальної напруженості, що вимагає негайного і дорогого втручання держави.

Але навіть не в масових звільненнях справу. Все ж будь-які звільнення можуть бути частково виправдані економічною доцільністю. Бажанням знизити витрати і підвищити рентабельність. Впровадженням більш прогресивних технологій. Але тільки не у випадку з "Кримським титаном", де "під скорочення" потрапляють якраз робітники і фахівці так званих перспективних цехів, які закладалися під масштабну реконструкцію підприємства. На самому заводі панує нині атмосфера страху, стукацтва ("закладай товаришів або будеш звільнений") і психологічного терору (поширена практика - регулярні публічні обшуки співробітників). Принаймні так про це кажуть самі робітники. Чи не вголос, звичайно. У курилках. Тому що сильно бояться ... новоспеченої служби безпеки заводу, вплив і повноваження (не прописані, зрозуміло, ні в одному законі) якої зростають щодня. Ще одне соціальний наслідок, але вже впливає на весь Армянськ: різке скорочення участі заводу в соціальній підтримці міста. "Титан" виходить з міських програм, залишаючи місто без фінансування. Додамо до цього скорочення податкових платежів, і стане зрозуміло, що завод, який формально знаходиться в Україні, вже не приносить ніякої користі країні, а працює виключно на приватні кишені.

Адже ми ще не сказали про численні екологічні наслідки.

Сьогодні "Титан" не хоче вкладати гроші в природоохоронні заходи. Навіщо? Адже це зайві витрати, які зменшувати кешевой прибутковість. А тому нікого вже не дивує, що липова алея, яка доходить до воріт заводу і яка ще вчора була гордістю вірменських хіміків, сьогодні огидно вмирає, масово обпалена кислотою. Шкідливі випари доходять вже й до самого міста.

Підсумковий висновок ще сумніше. Держава вже ніколи не поверне собі контроль над вірменським підприємством. Воно, швидше за все, буде "добито" ефективним менеджментом "Остхем-Україна". Після чого трапиться банальне, але традиційне для України розмивання державної частки акцій, штучне банкрутство і подальший переклад основних фондів підприємства в повну приватну власність відомої групи. Але і це ще не все. Сьогодні (у повній тиші, адже всі стежать за політичною кризою) Семенюк-Самсоненко активно веде переговори з "фірташівці" про те, щоб віддати групі Бойко-Фірташ відразу два сировинних підприємства - Вільногірський та Іршанський ГЗК, на яких працює той же "Кримський Титан ". Поки ГЗК є повною власністю держави, яку орендує "Титан". Зрозуміло, що в розвиток сировинних баз ніхто не вкладає ні копійки. З них просто вичавлюють всі соки. Але хіба Семенюк хвилює ефективність використання ГЗК і втрачені державою вигоди? Валентину Петрівну явно хвилює дещо інше.

І все-таки ключове питання залишається поки без відповіді: навіщо держава йде на настільки збиткові і безглузді поступки приватним інвесторам з групи Фірташа? Вірніше, чому всі наші чиновники старанно роблять вигляд, що кероване банкрутство "Кримського титану" - це правильно і корисно?

Битва карликів з титаном. Хто переможе?