Поговорити про те, про се ...

На даний момент справа виглядає так, що той, хто проти відкритих виборчих списків, взагалі проти "світлого майбутнього України" і за розрив зв'язку депутатів з виборцями, продаж місць у списках, партійний тоталітаризм вождів і наповнення парламенту "секретарками, водіями, грошовими мішками і кнопкодавами ". Проте всі ці розмови більше схожі на чергову спробу дискредитувати представницьку демократію в Україні. Парадоксально, але в цьому активно беруть участь і самі парламентарії, які, як і у випадку з настільки ж сумнівної та безплідною дискусією про скасування депутатської недоторканності, не тільки не спробували заперечити, але і вирішили "очолити рух"

ПИСАТИ ЗАКОНИ ПРО "відкритими списками" СТАЛО МОДНО

Зараз у парламенті зареєстровано вже дев'ять законопроектів, в тій чи іншій формі покликаних "відкрити" виборчі списки. Останнім законотворення на цю тему став зареєстрований кілька днів тому проект "бютівця" Сергія Подгорного. Поки складно зрозуміти, чого конкретно хоче Віктор Ющенко, який зібрався знову в президенти і гаряче ратує за "відкриті списки з елементами мажоритарної системи". Він навіть обіцяв вже на цьому тижні подати до парламенту свої пропозиції. Втім, раніше Віктор Андрійович погрожував подати і свої антикризові законопроекти, але поки їх також ніхто не бачив. Хоча й без президентської ініціативи вже існуючі проекти по "розтину" виборчих списків дають багато поживи для роздумів.

Умовно всі законопроекти можна розділити на три групи. Перша - це проекти, по суті, не мають відношення до відкритості списків. Йдеться про "геніально простому" реченні нардепа від НУ - НС Володимира Мойсика повернутися до змішаної системи виборів, яка діяла в 1998 і 2002 роках, а також ініціативи віце-спікера Миколи Томенка, який запропонував розширити права партійних регіональних організацій при висуванні кандидатів, що "має максимально забезпечити представництво інтересів виборців". Томенко пропонує виділити регіональним осередкам квоту в 50% виборчого списку і в кожну десятку включати по 5 представників таким чином висунутих кандидатів.

Втім, Микола Володимирович не пояснює, як розподілятимуться "десятки" (різниця між місцями другий і 70-й десятки очевидна), а крім того, не зовсім зрозуміло, що мається на увазі під поняттям "регіональна осередок", і абсолютно не передбачений механізм, що зобов'язує з'їзд партії або блоку виконувати установки регіональних організацій (до речі, його однопартієць Підгорний у своєму проекті трохи допрацював концепцію - він пропонує законодавчо закріплювати кандидатів у депутати за конкретними округами). Втім, законопроект Томенко має норму, яка вимагає змін в Конституції, - віце-спікер пропонує обмежити депутатство двома термінами поспіль - і, відповідно, прийняття пропозицій Томенко в такому вигляді майже нереально (два роки тому законопроект, що обмежує перебування депутата в парламенті двома термінами, запропонував "литвинівець" Віктор Пилипишин, але тоді ця пропозиція Томенко не підтримав).

"АРИФМЕТИКА" ГАВРИША

Другу групу законопроектів про відкриті списки складають ініціативи, фактичним батьком яких є Степан Гавриш. В один день з пропозицією Томенко - у лютому 2008 року - у ВР був зареєстрований законопроект чотирьох "литвинівців", які запропонували розділити Україну на 450 округів, кожного кандидата від партії закріплювати за одним з округів, а його місце в загальнопартійному списку (і, відповідно , отримання мандата) визначати його особистим рейтингом у своєму окрузі. Головне науково-експертне управління ВР проаналізувало законопроект і нагадало його авторам, що з подібними пропозиціями ще в 2002 році виступав Степан Гавриш (цей законопроект остаточно був "похований" у червні 2005 року) і, мовляв, вже тоді управління вказувало на ряд технічних недоліків ( істотне ускладнення роботи ЦВК і взагалі процедури підрахунку голосів), які "ставлять під загрозу весь процес парламентських виборів". Тобто в разі доопрацювання законопроект має право на прийняття, але, як вважає управління, немає ніяких підстав для "повернення до нормативного матеріалу п'ятирічної давності", тим більше що "більшість його положень принципово відрізняється не в кращу сторону від чинного закону".

Однак це не охолодило запал "послідовників" Гавриша - уже в грудні минулого року три депутати з групи УНП на чолі з Юрієм Костенко зареєстрували практично такий же законопроект, як і "литвинівці". А ще у вересні 2008 року трохи творчо переробив "спадщина Гавриша" нардеп і лідер ЄЦ Ігор Кріль, який запропонував дозволити партіям "прикріплювати" до округів до п'яти кандидатів. Мандати повинні розділятися згідно з рейтингом партії і місцем кандидата в кожному окрузі, для чого ЦВК пропонується провести "шість кроків" - спочатку включити в остаточний партійний список депутатів першу п'ятірку "головної частини", а потім, починаючи з "перших" в регіональних списках, всіх інших, наскільки вистачить мандатів. Головне науково-експертне управління ВР назвало цей алгоритм "досить складним" і взагалі піймало нардепа на математичній помилку при визначенні відсотка підтримки партії.

"ВИЩА МАТЕМАТИКА" КЛЮЧКОВСЬКОГО

Втім, "досить складні алгоритми" Кріля - просто легка арифметика у порівнянні з "вищою математикою", запропонованої трьома законопроектами від наступних авторів: Володимира Стретовича та Володимира Марущенка; Юрія Мірошниченка, Владислава Каськіва, Андрія Шевченка та Євгена Су слова, а також Юрія Ключковського. Головною відмінною рисою цих пропозицій є те, що партії повинні формувати два списки - загальний і регіональний.

Варіюється тільки число виборчих округів (27, від 37 до 56 і 19) і кількість кандидатів у регіональних списках (загальне те, що їх число не повинно перевищувати 450). За запропонованою схемою виборець голосує за конкретного кандидата і одночасно віддає голос за його партію. Пріоритет при розподілі мандатів отримують регіональні кандидати, а всі "залишки" діляться між учасниками загальнодержавних списків.

Схема розподілу мандатів, м'яко кажучи, складна - ЦВК збирає інформацію (протокол місцевої комісії складається з 19 пунктів), визначає прохідні партії, для кожної з них виділяє перші п'ять мандатів (учасники першого п'ятірок проходять до ВР відразу), а потім повідомляє окружні комісії про "територіальної квотою" - кількості всіх мандатів на кожен округ.

Потім місцева окружна комісія у себе в окрузі визначає "виборчу квоту", тобто "ціну" кожного мандата, виражену в голосах. Далі вираховується кількість мандатів в окрузі для конкретної прохідної партії, після чого нарешті приступають до визначення конкретних прізвищ обраних депутатів. Мандатами наділяються насамперед регіональні кандидати, що набрали "виборчу квоту", а потім всі інші. А якщо у партії залишаться голоси, то вони розподіляються між учасниками загальнодержавного списку. Хоча в кожному законопроекті для всіх цих маніпуляцій відводяться жорсткі і досить короткі терміни, наскільки затягнеться визначення депутатів при такій системі, сказати складно.

Є й інші проблеми - в одному випадку бюлетень може нараховувати кілька сотень прізвищ кандидатів. Є й такі ноу-хау, як журнали, де виборець повинен знайти номер свого кандидата і поставити його в бюлетені. Крім того, буде потрібно неабияка професійна підготовка багатотисячної армії співробітників виборчих комісій, які йдуть за партійними квотами і, по суті, працюють на громадських засадах.

ДЕПУТАТИ БОРЮТЬСЯ САМІ З СОБОЮ

Мода на відкриті списки серед нинішніх депутатів, м'яко кажучи, викликає подив. Фактично їм пропонують розписатися в тому, що вони "кнопкодави, секретарки, водії та грошові мішки", і вони це радісно роблять, висуваючи всякі фантастичні схеми нібито відкритих списків. Адже всі запропоновані варіанти не вирішать жодної з піднятих проблем закритих списків.

Насилу віриться, що прикріплення кандидатів від партій або внесення будь-яких конкретних персон в регіональні списки відновить "зв'язок депутатів і виборців", оскільки і при мажоритарній системі "зв'язок", про яку стільки зараз говорять, було помічено лише напередодні чергових виборів. Чи не зменшить це і впливу партійних вождів на склад фракції - "потрібні" люди обов'язково отримають "хороші" округи, де партія має високий рейтинг. Не варто сподіватися і на те, що регіональні організації ні за що не рекомендуватимуть "водіїв" і "секретарок". Правда, ніхто не завадить, наприклад кримської організації ПР, висунути людину з Донецька, а тернопільській "Свободі" - з Кіровограда. Крім цього, є така загроза, що вся партійна система України, яка складається з 2006 року, може регіоналізованих.

Розмови про відкриті списки стали просто черговий "фішкою", тим більше що ця тема, хоча взагалі незрозуміла простому виборцеві, дуже йому цікава. Проте всі вищенаведені законопроекти про "нових правилах", якщо будуть прийняті наспіх, тільки остаточно заплутають виборця, вже звиклого голосувати саме за партії. Крім того, в нових виборчих процедурах проглядається стільки "дір", що можуть призвести судовими розглядами, що, якщо провести по них парламентські вибори, Україна взагалі ризикує залишитися без парламенту.

www.comments.ua