Президент між двох вогнів

Відео дня

У нинішньому своєму стані блок "Наша Україна" - колос на глиняних ногах. Насамперед - за формою організації, адже будь-яке мало-мальськи важливе рішення учасники блоку приречені приймати з оглядкою на думку не лише "батьків-засновників", а й членів кожної з представлених політсил. Аж до скликання партійних з'їздів.

У цьому, власне, і полягає суть конфлікту, що зріє зараз в середовищі "НУ". Коли одна його, так звана "бізнесова" частина виступає за коаліцію з "регіонами", а друга, націонал-патріотична, за відтворення "помаранчевої команди", тобто за союз з БЮТ. За свідченнями джерел, конфронтація відбувається найжорстокіша. Аж до того, що сторони поперемінно загрожують один-одному вийти зі складу блоку. Але одне без одного їм ніяк. Націонал-патріотам - без грошей бізнесменів. Бізнесменам - без прообразу ідеологічної складової, представленої націонал-патріотами.

Ситуацію посилює те, що почесний глава партії - Президент Ющенко, безнадійно далекий і від тих, і від інших. "Любим друзям" він уже не довіряє, більше того - побоюється їх витівок (зокрема - нестатутним зносин з ПР), закамуфльованих його ім'ям, а націонал-патріоти не є для нього досить міцною опорою.

Поганий кінець гарного початку

Очевидно, що Народному союзу "Наша Україна" тісно в нинішньому своєму форматі. Партійний проект, створений на "хвилі Майдану", де в якості ідеології - особистість Президента, а замість доктрини - його передвиборча програма, апріорі недовговічний. Революційні емоції проходять, залишаються міркування політичної доцільності, та необхідність консолідуватися навколо чогось більш значного. Адже навіть "Десять кроків назустріч людям", якими б чудовими вони не були, рано чи пізно будуть пройдені. Таким чином, технологічність проекту НСНУ, розгортання його під конкретну передвиборну кампанію, стає очевидна. Щоб не поповнити лави партій-одноденок, НСНУ необхідно розвиватися далі: вибудовувати ідеологічну базу, створювати серйозну програму, поповнювати кадровий резерв. Якщо вона, звичайно, сподівається і далі грати хоч якусь роль у вітчизняній політиці. Тим більше, якщо ця політсила претендує на роль стартового майданчика для одного з кандидатів на пост глави держави в 2009-му.

Кадровий резерв - ще один "хворий" для Народного союзу питання. Партійців з відносно незаплямованою репутацією, здатних професійно займатися політикою, можна перерахувати по пальцях обох рук. На разову комплектацію Кабінету Міністрів не вистачить, на "лаву запасних" - поготів. Якщо раніше недостачу можна було компенсувати з резервів блоку "НУ", то тепер така перспектива сумнівна. Сьогодні, після парламентських виборів, пора нарешті визнати: "члени команди президента", "люди з Майдану" і "партійці Народного союзу" - це не одне і те ж. І керівництву НСНУ, якщо воно, звичайно, стурбоване майбутнім партії, пора потурбуватися наповненням власної кузні кадрів.

Рано чи пізно президент піде, але партія могла б залишитися. Хоча, звичайно, якщо прийматися за її розвиток всерйоз, від одноосібного шанування Віктора Андрійовича необхідно терміново сепаруватися. "Партія Президента" - можливо, не найгірший старт, але вже точно не краще продовження.

Імперативні нетрі

Але системне партбудівництво - робота складна, затяжна і невдячна. Вона не по плечу "бізнес-крилу" НСНУ і не до душі її "націонал-патріотам". Тому й ті, й інші останнім часом все частіше замислюються над доцільністю ліквідації Народного союзу як такого і побудови на його місці "нового світу". На перший погляд, ідея здається божевільною, але число її прихильників, проте, збільшується в геометричній прогресії.

Утримати і НСНУ і НУ від розвалу не здатна навіть горезвісна норма про імперативний мандат. Тому як на повірку мандат виявляється не зовсім імперативним. Згідно з чинним законодавством, депутатського статусу людина позбавляється тільки в тому випадку, якщо добровільно виходить зі складу фракції. Набагато більш цікаві речі відбуваються, якщо його з цієї самої фракції виключають. А адже довести до цього нескладно - достатньо завжди і у всьому мати "власну думку", згідно з яким і голосувати. У разі вигнання з лав однодумців мандат зберігається, а людина перетворюється під позафракційного депутата. Нардепа, що не має право голосу (тільки можливість бути присутнім) на погоджувальній раді у спікера, позбавленого можливості повноцінно взаємодіяти з Кабміном і відвідувати Президента в рамках зустрічей з представниками фракцій. І навіть якщо позафракційними стане половина всього депкорпусу, сформувати нову фракцію закон їм все одно не дозволить.

Якщо враховувати чисельність фракцій, створених з представників партій і блоків, що потрапили в нову Раду, стає очевидно: якщо хоч одна з них розпадеться, подальша коаліція без участі в ній "регіоналів" стає попросту неможливою. І тут два варіанти: або об'єднуватися з біло-блакитними, або йти на розпуск парламенту і нові вибори. А нові вибори "Нашої України" невигідні, як нікому.

НСНУ - СДПУ (о) № 2?

Невигідні багато в чому тому, що власного електорату ні у партії Народний союз "Наша Україна", ні у блоку "Наша Україна" немає. Він є у Президента Ющенка, однак його особистісний ресурс невблаганно бідніє. І НСНУ всерйоз ризикує розділити долю СДПУ (о).

До недавнього часу есдеки мали солідний питома вага, рахуючись чи не найавторитетнішою партією країни. Ось тільки "авторитет" цей був замішаний на адмінресурсі і вічному холопському страху нижчестоящих чиновників. У народі соціал-демократичні ідеї особливою популярністю не користувалися, але ще три роки тому СДПУ (о) лідирувала за кількістю парторганізацій на місцях. До цього пальму першості з їх числа утримувала НДП - перша в новітній історії "партія влади" подібного формату.

За часів Кучми у есдеків було все, щоб розкрутитися до масштабів справжньої загальнонаціональної партії з потужною ідеологічною платформою. Був ресурс, були гроші, були ідеологи (Кремень, Загородній, Зінченко), була перспектива, але вийти за межі закритого бізнес-клубу вони так і не спромоглися. У їх розумінні партія була всього лише адміністративної надбудовою над бізнес-групою, інструментом для ведення бізнесу в політичному середовищі. Майбутнього партії як самостійної одиниці, в складі якої, можливо, вже не буде їх самих, ніхто з тодішнього керівництва СДПУ (о) не уявляв. Тим більше - не вважав за потрібне працювати на таку перспективу. Для того, щоб дати СДПУ (о) путівку в довге і щасливе політичне життя, Віктору Медведчуку і Ко необхідно було усвідомити просту банальність: не партія для них, а вони для партії.

Але, перебуваючи в зеніті влади, есдеки не вважали необхідністю відволікатися на подібні дрібниці. Можливість закріпити за собою власний базовий електорат у них була, але вони нею не скористалися. Мабуть, хвалений "далекоглядний стратег" в цей момент міцно спав і солодко сопів.

Унаслідок відсутності "свого" електорату, есдеки в цю кампанію і постраждали. Чи міг хоч хтось ще три роки тому уявити, що одним з головних опонентів "великих і жахливих" есдеків на парламентських виборах стане мадам Вітренко? Більше того - що Медведчук співтовариші будуть відчайдушно топтатися по її електоральному полю?

Один відсоток для блоку, в основі якого - партія, що вважалася колись всемогутньої, не просто ганьба і політична смерть. Гірше. Це - очевидна констатація невдалості грандіозного бізнес-проекту під назвою "Соціал-демократична партія України (об'єднана)".

Між тим у Вітренко свій електорат є. Є він і у Олександра Мороза, і у комуністів (незважаючи на те, що у КПУ він постійно скорочується). Саме завдяки вірним симпатикам ПСПУ, СПУ і КПУ отримують свої відсотки і в парламентські вибори, і в президентські. А впродовж чергову каденцію ВР (хто в стінах парламенту, а хто і за його межами) не втомлюються копітко працювати над якщо не збільшенням, то хоча б зміцненням електорату. Примітно, що результати, отримані ПСПУ і СПУ і в 2006-му, не сильно відрізняються від отриманих в 2002-му.

А есдеки довго були всім, а тепер ось стали ніким. І повернути цю формулу в її первісний стан шансів у них вкрай мало. Вважайте - нуль, в скобочках і без палички.

Ту ж доля загрожує незабаром розділити і Народний союз "Наша Україна". Якщо, звичайно, не зробить з минулої кампанії правильних висновків, у тому числі - кадрово-організаційних.

У пошуках крайнього

Втім, до розколу партії, можливо і не дійде. Хоча б тому, що в разі перевиборів заново зареєстрована в Мін'юсті політсила не зможе в них брати участь. Але "розбрід і хитання" в НСНУ - у наявності. І закінчаться вони, швидше за все, серйозним внутрішнім переформатуванням. А саме - створенням фракцій всередині фракції.

Ми вже розібралися, що статус позафракційного депутата однозначно поганий і невигідний. Але і для фракції без кінця і краю виключати зі своїх лав "відступників" - теж перспектива не райдужна. Тому, швидше за все, волелюбні нардепи та їх фракційні Домостроем, зціпивши зуби, будуть терпіти один одного довго-довго. Усередині великих фракцій стануть утворюватися маленькі "групи за інтересами" зі своїми неформальними лідерами. І для того, щоб, скажімо, представникові Кабінету Міністрів гарантовано отримати на підтримку того чи іншого законопроекту голоси цієї політсили, домовлятися доведеться не тільки з номінальним ватажком депутатського об'єднання, але і з його "тіньовими" лідерами. Ступінь надійності таких домовленостей роз'яснювати додатково сенсу немає.

І фракція блоку НУ, в якому кілька цих "груп за інтересами" чітко намітилися вже зараз, має всі шанси стати першим таким "перевертишем".

Особливо, якщо не змінить своєї стратегії. Хтось із лідерів блоку виразно повинен понести відповідальність за те, що "Наша Україна" прийшла до фінішу всього лише третім, тоді як ще рік тому всерйоз розраховувала самостійно зібрати в парламенті більшість. Хто стане "козлом відпущення" і наскільки показовою буде "порка"? За логікою, важкий тягар повинно б лягти на плечі лідера блоку і керівника його виборчої кампанії - панів Єханурова і Безсмертного. Але ці двоє (незважаючи на перманентні чвари з Романом Петровичем) для Президента - самі милі люди в усьому НСНУ. Юрія Івановича Віктор Андрійович серйозно розраховує зберегти на прем'єрській посаді, а "маленький Медведчук" Безсмертний буде, безумовно, зручний Ющенко в спікерському кріслі. Так само втім, як і в будь-якому іншому, - Роман Безсмертний за визначенням "людина Президента".

Обнадіює у всій цій історії лише те, що "жити дружно" своїх недбайливих соратників закликав і сам Президент. Він, зокрема, рекомендував партійцям: "зробити серйозні висновки з виборчої кампанії, активізувати свій діалог з виборцями, працювати над кадровим резервом, більше роз'яснювати результати досягнень влади, а не концентруватися на критиці опонентів".

Слова справедливі, але чи будуть вони почуті?