Друге послання Президента Ющенка

Друге послання Президента Ющенка

Багато депутатів перед закінченням канікул стверджували, що Віктор Андрійович взагалі не з'явиться на парламентській трибуні до виборів.

Проте, Президент прийшов до парламенту. І сказав, в принципі, те, що й повинен був сказати. Загалом виступ Віктора Андрійовича було багатослівним, що рясніє виразами типу "консолідація ресурсів" і "громадський контроль". Коротше, химерами, які більш підходили б для спічу передвиборного, ніж президентського. Багато тези і багато плани, озвучені Ющенко, кочують з виступу у виступ вже протягом декількох років. Без будь-яких істотних проявів у реальному житті. І, природно, не інформацію про збільшення валютних запасів Національного банку і не про успіхи в боротьбі з корупцією бажали чути депутати. Навіть коли половина залу гуділа під час одного з улюблених тез Віктора Андрійовича про єдину православну церкву в Україні - ні, це було не те. Всі чекали, чи почне Віктор Андрійович атаку на політичну реформу. І він виправдав довіру. Здавалося б, мова Президента вже плавно котиться до свого завершення, коли Віктор Андрійович висловив заклопотаність ситуацією з політреформою і запропонував ряд заходів, що завершуються всеукраїнським референдумом.

Відео дня

Знову ж, такий сценарій був передбачуваний. Якість політреформи, безумовно, не влаштовує Президента і його оточення. Чи влаштовують зміни країну і суспільство? Напевно, це в якомусь вигляді може і проявити референдум. Проте варто нагадати, що саме домовленість щодо політреформи була тим самим компромісом, який не тільки дозволив Ющенку перемогти на президентських виборах, а й не привів країну в стан якщо не громадянської війни, то громадянських потрясінь. Зараз абсолютно ясно, що безумовно вольове рішення Ющенка з озвучення референдуму остаточно ставить хрест на довиборних коаліції всіх політичних сил Майдану, оскільки негативне ставлення до такого кроку було заздалегідь задекларовано і соціалістами, і Блоком Юлії Тимошенко. З одного боку, це остаточно знімає тезу про можливу консолідацію демократичних сил. З іншого - чітко позначає позицію Президента і його політичної сили.

Єдиним пом'якшенням позиції Ющенка стало його обіцянку не ініціювати подібних процесів до парламентських виборів. Однак ця ложка меду навряд чи підсолодить бочку дьогтю, прописану Президентом своїм колишнім соратникам. Доводиться визнати, що очікуваного зближення позицій двох центрів влади - Президента і парламенту - не відбулося. Напевно, навіть навпаки. Тепер критики дій "Нашої України" отримали найпотужніший агітаційний аргумент. Ющенко не хоче віддавати свої повноваження в тому вигляді, в якому це було прописано конституційною реформою. Тепер від кожної окремої політичної партії залежить, яку забарвлення вона цьому додасть: від посилення тоталітарних тенденцій до, скажімо, бажання не розбазарювати владний ресурс.

У чому бачиться, на перший погляд, основна проблема запропонованого Президентом плану? Природно, в практично повній відсутності союзників у цьому питанні. Чи не були окреслені і механізми виконання окремих етапів підготовки референдуму. Залишилося за кадром, на яких принципах буде формуватися конституційна комісія, яка і сформулює питання референдуму. Абсолютно непомітною виглядає і роль парламенту в цьому процесі. Що, природно, не влаштує ні депутатів, ні керівництво парламенту. Так що начебто добра воля Президента з приводу мораторію на обговорення референдуму до виборів дуже легко розшифровується. Зрозуміло, що з цим складом парламенту і з цим керівництвом Ради політреформі, що називається, не світить. Природно, що Віктор Андрійович сподівається на якісні зміни парламенту після виборів. Однак тенденції виборчого процесу навряд чи на сьогоднішній день дозволяють говорити про можливу нищівній перемозі пропрезидентських сил і серйозної переконфігурації парламенту. І хоча рейтинг "Нашої України" останнім часом зростає і до моменту виборів прихильники Президента цілком можуть стати лідерами перегонів, ні про яке переважній перевазі мова поки не йде. Та й оцінка суспільством пропозицій Ющенка стане ясна через кілька днів у свіжих дослідженнях соціологів. Пропозиція двосічне і може, що називається, не зайти. Тому говорити про те, що Віктор Андрійович сьогодні однозначно придбав, поки передчасно.

Ще одним цікавим моментом в президентському виступі стала теза про перегляд економічної стратегії України в бік наукомістких та енергозберігаючих технологій. В унісон з мантрою останніх днів у виконанні прем'єра Єханурова про те, що країні треба різко скоротити кількість споживаних енергоресурсів, це звучить як продовження тієї серйозної атаки на гігантів української промисловості, яка ведеться урядом Єханурова з моменту початку роботи.

Давайте звернемо увагу на такий момент. Віктору Ющенку і "Нашій Україні" за рік, проведений у влади, не вдалося вирішити стратегічне політичне завдання - нейтралізувати політично, називайте їх як хочете, українських олігархів, або, скажімо, великих національних промисловців. Фінансово-економічні групи, які володіють великими підприємствами України, хоча й отримали сильні удари від уряду Єханурова і особливо Тимошенко, - не тільки залишилися на плаву, а й демонструють завидну фортецю. Триває відкрите фінансування антипрезидентських політичних проектів, і опозиція зараз аж ніяк не бідніше, а, швидше, набагато багатше влади. Всі спроби маргіналізувати "східну" еліту силовими та ідеологічними методами до успіху не привели.

У цьому контексті газове протистояння з Росією і подальше підписання низки документів у газовій сфері, які практично відводять держава Україна зі сфери турботи про ціну на газ для великих підприємств, видається мало не найвдалішим стратегічним кроком Віктора Ющенка і Юрія Єханурова. Тепер, коли монстри української промисловості - металургійні та хімічні комбінати - позбулися одного зі своїх двох головних козирів - енергоносіїв за пільговими цінами, - їх продукція на світовому ринку, природно, втратила свою цінову привабливість. У перспективі це веде не тільки до значного ослаблення позицій промислових олігархів і як наслідок - до ослаблення їх позиції по фінансуванню політичних проектів, а й до серйозного перерозподілу самих українських промислових активів. Олігархічний менеджмент ніколи не був готовий до умов справжньої конкурентної боротьби на світовому ринку. Отже, найближчим часом їх очікує серйозна сутичка щодо збереження промислових активів у власних руках.

Зверніть увагу на той факт, що в загальному хорі українських промисловців, що скаржаться на нові умови на газовому ринку, абсолютно не чутний голос керівників колишньої "Криворіжсталі", а нині "Міттал Стіл". Я далекий від думки, що пану Мітталу і його менеджерам так вже подобаються нові ціни на газ. Однак західна компанія в таких випадках щосили демонструє розуміння позиції уряду і спокійно рапортує про свої плани по розбудові потужностей підприємства під нові технології.

У такій ситуації стає зрозумілим гальмування процесів реприватизації. Напевно в найближчі роки українські олігархи змушені будуть або розлучитися зі своїми активами на користь більш ефективних інвесторів Заходу і Сходу, або декларувати свою повну прихильність "генеральної лінії партії". Тим самим влада Ющенко реалізує ту програму, яка виявилася непідйомною для адміністративно-командних дій. І до наступних президентських і парламентських виборів участь великого бізнесу в політичних процесах або стане підконтрольним, або взагалі зведеться до мінімуму. Тим самим здійсниться фіксація сучасної ситуації політичної системи України, і Віктор Ющенко убезпечить себе від поразки на майбутніх президентських виборах.

Досить імовірно, що такий розклад сил може бути істотно змінений після оголошення результатів парламентських виборів. Великий український промисловий капітал, який практично всі роки існування незалежної України знаходиться в більш-менш напруженому стані війни з українським фінансовим центром - Києвом, кине всі сили на майбутні парламентські вибори з метою отримати таке необхідне їм більшість у парламенті і як наслідок - поставить в якості прем'єр-міністра фігуру зі свого табору, будь то Азаров, Ахметов чи Янукович. Також не варто відкидати можливості будь, на перший погляд, протиприродною коаліції типу "Наша Україна" плюс Регіони або БЮТ плюс Регіони. Обидві основні "помаранчеві" політичні сили вже яскраво демонстрували один одному можливість спільних дій з ідеологічними супротивниками. Ющенко - під час підписання меморандуму з Януковичем, а Тимошенко - під час голосування по уряду Єханурова. Чи варто додавати, що в обох випадках прихильники демократичних ідей в Україні вкрай негативно зустрічали таку поведінку своїх лідерів і в електоральних показниках "Нашої України" і БЮТ відразу ж з'являлися тенденції до зменшення?

Тим не менш, до цих пір головним пунктом порядку денного залишається питання союзу "Нашої України" і Блоку Юлії Тимошенко. Цілком ймовірно - вже після виборів. Амбіції обох лідерів - Президента і екс-прем'єра - роблять такий союз на сьогоднішній день практично неможливим. Хоча, безумовно, ті локальні завдання з протистояння колишнім кучмістською силам на Сході та Півдні України можуть зробити співробітництво більш-менш можливим. Однак на сьогоднішній день не тільки в Центрі, а й у переважній більшості регіонів країни БЮТ і "Наша Україна" не можуть виробити навіть спільного бачення передвиборної ситуації, не консолідують свої зусилля навколо перемоги на місцевих виборах і часто займаються піар-атаками один на одного. Не менш дивно виглядає і позиція Олександра Мороза, який, на відміну від попередніх років, зняв з себе роль мудрого об'єднувача і примирителя і взагалі підозріло малоактивний в оцінках поточної політичної ситуації. Крім того, зрозуміло, що пропозиції Ющенка щодо референдуму не додадуть симпатій соціалістів до майбутнього союзу з "Нашою Україною" і БЮТ.

У такій ситуації ми можемо констатувати факт: протистояння між "помаранчевими" і "блакитними", в тій чи іншій мірі простежуваного з 2002 по 2005 рік, відтепер не існує! І всі великі політичні сили України на цих виборах поки грають тільки за себе. Хоча, безумовно, доводиться визнати, що локальні спільні дії Регіонів з блоками "Не так!", "Ми" і декількома силами поменше виглядають більш успішними. Воно й не дивно. Для більшості місцевих еліт, сформованих за Кучми, - це рішучий бій за свої місця під сонцем. Для колишньої еліти, практично втратила виконавчу владу, залишається одна можливість - якомога щільніше наповнити собою склади парламенту і місцевих рад. Наприклад, показовий той факт, що мери всіх великих міст Кіровоградщини йдуть на вибори під прапорами Регіонів, хоча область за результатами президентських виборів - зовсім уже вотчина Януковича і К °. Так що ще одне дивовижне протистояння місцевої виконавчої та законодавчої влади чекає нас практично на всій території України, виключаючи західні області ...

Ось приблизно при такому розкладі сил Віктор Андрійович рапортував парламенту про прожитий України годе. Безумовно, його позиція сьогодні нарешті виглядає сильною і оформленою. Схоже, що "Наша Україна", що не квапляться з публікацією своєї передвиборної програми, отримала її з рук свого лідера, та й озвучування цієї програми Віктором Ющенком - сильний хід. Шкода тільки, що більшість президентських обіцянок ми вже чули, а в рапорті про стан справ Віктор Андрійович приділив успіхам набагато більше часу, ніж невдач. Оскільки у нової влади з'явилася погана звичка відмовчуватися в питаннях системних невдач, замінюючи критичний аналіз власних дій дещо заяложеної риторикою.

Передвиборна кампанія входить у свою вирішальну фазу. Починається пред'явлення гравцями своїх козирів. Найчастіше своїх, іноді чужих. Ось Віктор Янукович нещодавно критикував українську владу за повільне просування до Європи. Теж навчилася людина. Але програмно перший на цей раз виступила "Наша Україна" в особі свого справжнього лідера. Почекаємо відповіді інших знакових персон української політики. Немає ніякого сумніву, що вони з цими відповідями не затримаються.Юрій Смирнов, "УЦ".