Обмани виборця в ціні, але не в товарі
Як відомо, благотворітельност' і гордість переслідують різні цілі, але бідних вони годують в рівній мірі. В Україні бідних годують ще й вибори.
Пристрілка електоратів, що сталася 26 березня 2006 року, показала: сили "хороших" політиків і "поганих" приблизно рівні. А значить, ціна перемоги на парламентських виборах буде весь час зростати, вимагаючи все більш потужних політтехнологів, масмедійних рупорів і груп підтримки. Під впливом могутнього урагану, який народився десь в Тихому океані і названого ПІАР, все більш симпатичними і більше несамостійними стають партійні ватажки, в більшості своїй вивітрілої ще до перемоги (а раніше - в допіаровскіе часи - МАЛО бажань і БАГАТО страхів було тільки у правителів -переможців).
Але сама незавидна роль уготована тепер на будь-яких виборах до Верховної Ради так званим "списочникам", які так і не повернули собі останню більшовицьку мрію Троцького: право на фракційну боротьбу ВСЕРЕДИНІ партії (ну, хоча б з питань теорії: чи можуть, наприклад, такі ІДЕОЛОГІЧНІ матеріалісти-атеїсти як комуністи молитися в церкві під телекамерами). Наведені у політичному шоу в ролі статистів-донорів з правом на репліку типу "Рибку їсти подано", найбільш солідні з "списочників" змушені реально керувати виборчими штабами, причому за свої власні гроші. Фактично в'їжджаючи в парламент на харизматичної шиї партійного лідера, пересічний український кандидат у депутати ЗМУШЕНИЙ зображати під час виборів бурхливу діяльність. Як сказав Езоп: "Муха сіла на спицю колісниці і вигукнула:" О, боги! Яку пил я підняла! "
Щоб наробити побільше тріску і підняти свою значимість, горезвісні "списочники" готові деколи на будь-які маразми. І в цьому зв'язку жартівливе зауваження запорізького губернатора Червоненка про те, що слідом за бабою Параскою в партію можна прийняти ще і Бориса Моїсеєва, цілком можуть збутися. На що тільки не підеш заради почестей і слави. Нувориші ж хочуть нині слави, сильно хочуть, як раніше хотіли мільйонів і Версаче-Бріоні-Порше. А слава, на жаль, подібна річці: все легке утримується на поверхні, а все важке йде на дно.
Свою частинку слави раптом вирішили легко зрубати і партії-невдахи зразка березня 2006 року, зокрема НДП і УНП: ні сило ні впало всесильного Президента попросили благословити якийсь МЕГАБЛОК, де під крильцем БЮТ і НСНУ розцвітали б конформісти всіх кольорів!
А хто прохачі? Так партфункціонери, "забули" після програшу поступитися перші ролі в своїх партіях амбітним і працездатним політикам-новачкам (саме так - після нищівних поразок - консерватори і лейбористи Великобританії висували в лідери відповідно Маргарет Тетчер і Тоні Блера; так потрапила в кандидати в президенти Франції від соціалістів Сеголен Руаяль). "Я себе під вибори чищу", - саме так могли б перефразувати Маяковського багато партійні кораблі, оброслі черепашками честолюбств і непотрібними для справжніх політиків зв'язками: помінявся б у тій же Народної партії лідер, дивись і було б кому гавкати в сторону Київської мерії, яка цілком здатна на місці зоопарків та університетів налаштувати пентхаусів і таунхаусів.
Я вже не кажу, що при тотальному перевазі в такому гіпотетичному мегаблоці таких ЛІВИХ політиків як Луценко і Вінський зовсім загубляться у Верховній Раді шостого скликання останні могікани українського лібералізму - Терьохін, Пинзеник і Бродський (якщо вони взагалі ризикнуть піти в розвідку в такій компанії).
Взагалі, дрібнота, яка мріє про мегаблок-Верняк, відмінно тасує карти, а грати толком не вміє.