Але особливого вибору немає - коаліція потрібна Ющенку для перепочинку перед новою битвою за збереження президентських повноважень.

Відео дня

У підвищеною переговорної активності "Нашої України" є цілком очевидне пояснення - пропрезидентський блок усіма силами прагне захистити інтереси Ющенка, зразково-показово дистанціювався від переговорного процесу, при цьому досить вдало конвертуючи власне третє місце за підсумками парламентських виборів в енергійну боротьбу за владу. "Нашоукраїнці" влаштували досить небезпечне змагання, почавши вести паралельні переговори про формування коаліції з різними політичними силами. За евфемізмом "консультації" з Партією регіонів може ховатися більший успіх, ніж за затяжними переговорами у форматі "трійки". Адже не дарма Євген Кушнарьов, який претендує на роль головного "регіонального" яструба, зазначив, що партія не робить замах на президентські повноваження в сфері кадрових призначень. До речі, в 2002 році подібна переговорна багатовекторність вже була: дві мегафракції - "Наша Україна" і "За єдину Україну" - намагалися знайти спільні точки дотику, але енергійне втручання Юлії Тимошенко відвело ющенківців в опозицію.

Хоча теза про Ющенка як головний козир "нашоукраїнців" останніми ретельно спростовується, в наявності тісна координація дій президента з блоком, від впливу на якого він настільки послідовно відхрещується. У п'ятницю в ефірі "1 +1" Віктор Андрійович зазначив, що є почесним головою НСНУ, але не членом партії. Це дуже нагадує ситуацію майже десятирічної давності. Ющенко під час перебування головою НБУ побував на установчому з'їзді Народно-демократичної партії, після чого ендепісти кілька років вважали його своїм однопартійцем. Віктор Андрійович же "двічі народним" статусом аніскільки не обтяжувався. Сьогодні ситуація повторюється трохи інакше - "Наша Україна" навряд чи існувала б, не будь Ющенко обраний президентом, але це не заважає йому публічно дистанціюватися від своїх вчорашніх соратників. Гарант Конституції, схоже, не поділяє відомої фрази Антуана Сент-Екзюпері про відповідальність за тих, кого приручили.

Правда, Олександр Мороз уже встиг викрити Віктора Андрійовича як істинного парламентера, підштовхуючого представників "Нашої України" до прийняття тих чи інших рішень. Більше того, лідер соціалістів натякнув: якщо влада не схаменеться, народ десять років чекати не буде. Можливо, Сан Саничем рухала образа - він, як кажуть поінформовані джерела, за будь-якої конфігурації коаліції не може розраховувати на спікерське крісло. З іншого боку, демарш Мороза - логічна реакція претендує на системність і послідовність політика на невизначеність позиції "батька нації". Не залишає враження, що президентська команда просто не знає, як заповнити існуючий вакуум влади. Натиснути на учасників переговорів не дозволяє демократична сутність Ющенко, піти на значні поступки - інтереси "Нашої України". Ще трохи - і розбирання на одвічну тему "Хто винен" і "Що робити?" Стануть основним сенсом політичного процесу.

Президент з четверга по суботу різними способами (спеціальну заяву для преси, ексклюзивне інтерв'ю телеканалу "1 +1", традиційне п'ятничне телезверненням) формулював власне ставлення до процесу становлення коаліції. Хоча Ющенко як громадянин підтримує відновлення "помаранчевої" команди, він не забуває нагадати, що є президентом всієї країни і безпосередньо в процес складання владної головоломки не втручається. Це свідчить не тільки про відсутність інстинкту влади, а й про неготовність приймати жорсткі рішення. Президент міцно нагадує недосвідченого педагога, який вискочив з розбушувався класу в надії, що там буча сама собою заспокоїться. Зазвичай так не буває. Але слабкість глави держави з будь-якими повноваженнями нервує політикум. Очевидно, навіть якщо коаліційні переговори зайдуть у глухий кут з усіх напрямків, навряд чи Віктор Андрійович таки зважиться на розпуск парламенту. Занадто вже слабкі електоральні позиції "Нашої України". Швидше і далі будуть використовуватися методи вмовляння "жити дружно".

До того ж глава держави настільки інтенсивно упирає на необхідність відновлення роботи Конституційного Суду, що створюється враження: без КСУ життя в країні зупинилася. Куди небезпечніше відсутність формалізованої законодавчої та виконавчої влади, що не дає здійснювати безпосереднє управління економічними процесами і забезпечувати передбачувану державну політику. До речі, пов'язування відновлення працездатності Конституційного Суду з внесенням подання на прем'єр-міністра робить будь-яку коаліцію підлягає впливу опонентів. При будь-якому форматі більше сотні депутатів опиниться в опозиції, і для них заблокувати роботу парламенту - завдання цілком решабельная. І схема "Ні КС - немає прем'єра" може виявитися просто вбивчою для всієї системи державної влади.

Ющенко на тлі формування коаліції доводиться вирішувати відразу кілька завдань. Перша і головна - переформатування платформи, на яку може спиратися глава держави. Схоже, "нашоукраїнці" по ряду об'єктивних і суб'єктивних причин все менше підходять на роль президентської преторіанської гвардії. Так що завершення коаліційних маневрів і прогнозований конфлікт між різними крилами пропрезидентського блоку може породити поява нової, "очистився" і беззавітно відданої Ющенко політичної сили. Власне, вибираючи нинішнім соратникам партнера по коаліції, президент намагається запрограмувати і характер президентської кампанії 2009 року. Юлія Тимошенко адже вже оголосила, що відхід в опозицію автоматично стане для неї початком походу до найвищої вершини вітчизняного політичного Олімпу. Парадокс ситуації в тому, що Юлія Володимирівна буде боротися за президентство при будь-якому розкладі, хіба тільки опозиційний статус змусить її додатково попрацювати над наближенням "години Х". До речі, Тимошенко і Ющенко об'єднує ще один факт - за їхніх спин навряд чи з'явиться новий кандидат у президенти, тоді як для Партії регіонів поява нового обличчя є нагальною потребою.

Процес формування владної коаліції сьогодні нагадує процес блукання групи злегка очманілих від голоду і втоми туристів по болотах, де їм ввижаються то собака Баскервілів, то вцілілі всупереч усьому партизани. Тому українські політики готові сьогодні вийти на практично будь острівець твердої землі - все одно ніхто не вірить в тривале існування коаліції будь-якого формату. Найважливішим завданням на сьогодні залишається підвищення довіри до влади та забезпечення поступального розвитку країни. Без її вирішення інші політичні маневри втрачають сенс.

Євген МАГДА, DailyUA