Подстав (к) а для Медведєва
Лист запорізьких козаків турецькому султану, очевидно, могло б стати і адекватним прообразом відповіді на послання президента РФ Медведєва своєму українському колезі. Так як то неепістолярное звернення , крім зухвало непристойного тону, не містить ні єдиного конкретного факту чи аргументу про незаконність дій або України як держави, або Віктора Ющенка як його глави . Разом з тим воно являє собою набір малозрозумілою роздратованості і образ за те, що хтось дозволяє собі бути самостійним і не питати у Росії дозволу на свою думку.
Наскільки цей зовнішньополітичний меседж Дмитра Медведєва був продуманим і прорахованим для вживання поза межами Росії, свідчить майже блискавична реакція на нього в МЗС РФ. Ще до того, як будь-хто в Україні зумів оцінити і відповісти на "превед" з Сочі, Міністерство закордонних справ Росії закликало не драматизувати ситуацію навколо заяви Медведєва. У перекладі з дипломатичної мови на загальнодоступний, це означало: та не звертайте ви на нього ніякої уваги!
Офіційний Київ так і вчинив: який сенс реагувати на претензії, що не мають під собою жодних правових обгрунтувань? Правда, поспішили відзначитися з цього приводу лідери різних політичних сил: крім стандартного проросійського екстазу партій з Окружної, типу ПСПУ, очікувану реакцію проявили і ті, хто , образно кажучи, давно спить в алюмінієвих каструлях ногами в сторону України - Янукович і Симоненко. Але їх думка давно всім відомо, а тому, навряд чи, президент Росії бажав почути саме цих персонажів. Дмитру Анатолійовичу, напевно, хотілося влаштувати зовнішньополітичну склоку з рівним собі за статусом. Але не вийшло. Рівень, на якому Медведєв отримав отлуп, не піднявся вище голови парламентської партії "Наша Україна". Віра Ульянченко по-партійному принципово дала оцінку висловлюванням члена партії "Єдина Росія".
Від такого розладу російський МЗС став зовсім втрачати своє обличчя, почавши коментувати те, чого не було насправді. У зовнішньополітичному відомстві Росії думка глави української партії раптово оголосили реакцією Секретаріату Президента України, почавши спростовувати думку Секретаріату, яке той і не висловлював.
Дипломатичний конфуз Росії досяг такого масштабу, що кремлівська Адміністрація була змушена заявити , що послання Медведєва направлено особисто главі української держави Віктору Ющенку, а не народу України, до якого нібито у Кремля претензій немає.
Проте ж, коль послання приватне, то нехай би сам Дмитро Анатолійович особисто і говорив про статус свого послання, а не передоручав це своїм чиновникам. Та й негоже особисте послання тиражувати не тільки в ЗМІ, та й просто розміщувати у відеоблозі. А коль все ж погодитися з тим, що Медведєв дуже особисто звернувся особисто до Ющенка, то відмова направити посла РФ в Україні виглядає і зовсім не як вчинок державного діяча великої країни, що відчуває дружні почуття до "братнього" народу України, а як дрібна особиста капость, особиста помста, заснована на почутті особистої образи. Таке собі яскравий прояв цілком сформованого комплексу наполеончик.
До речі, саме "комплекс Наполеона" і може пояснити, навіщо і чому саме зараз з'явилося це послання Медведєва. Так сталося, що 9 серпня в Росії святкували одразу дві дати: у Владикавказі відзначали річницю "перемоги" над Грузією, а в решті Росії - 10 років перебування Путіна при владі. І щоб зрозуміти порівнянність цих двох подій, достатньо в GOOGLE набрати "Медведєв 9 серпня Владикавказ" і "Путін 9 серпня 10 років". За першим запитом пошуковик видасть 37 тисяч згадувань в Інтернеті, а по другому 2 200 000!
Таким чином, в цей день Верховний головнокомандувач Росії, який віддав наказ на "примус" Грузії опинився на задвірках не тільки світових, а й практично всіх російських ЗМІ, переповнених ювілейної фотосесією ВВП в стилі героя "Горбатої гори". Очевидно, на цьому тлі Дмитро Анатолійович вирішив повторити свій торішній "подвиг" і одержати ще одну швидкоплинну і гучну "перемогу". І якщо не військову, то хоча б дипломатичну. А оскільки відігратися Росії особливо не на кому (все ж страшно "котити бочку" на членів НАТО та ЄС Естонію або там Польщу), то в якості жертви були обрані Україна і Ющенко.
Але на кого був розрахований цей епатажний випад російського президента? На Україну і Українців? - Навряд чи. Негативний прогнозований ефект позначився одразу в той же день, ще більш яскраво проявивши неприйняття агресивного стилю "старшого брата".
На світова спільнота? Теж ні. Там гідно оцінили зовнішньополітичну неадекватність Дмитра Медведєва. У самій м'якій формі цю оцінку висловив колишній посол Німеччини в Україні Дітмар Штюдеманн, заявивши, що в Європі не розуміють, наскільки прямий виклик Медведєва українському президентові корисний для відносин між двома країнами: "Адже наступного року так чи інакше пройдуть президентські вибори. І все переграється. Навіщо робити такі речі так пізно? Тим більше дивно, що після відставки Черномирдіна, наскільки мені відомо, були зроблені запити щодо акредитації нового російського посла. У пресі навіть звучала конкретне прізвище, і заперечень-спростувань з боку влади не було. І ось раптом - не призначати і таким способом упустити вже проведені зондування. Питається, чому саме зараз? Це що, спроба втручання в український політичний ландшафт, де, звичайно, нині стоїть питання, хто буде головним кандидатом на посаду президента? "
Залишається тільки одна відповідь: особисте послання Медвева Ющенко адресовано виключно російському народу, щоб навіть на тлі невтомного ковбоя Путіна показати "крутість" їхнього президента, здатного самостійно ось так одним махом взяти і поставити на грань розриву дипломатичні відносини з непокірними йому владою України. І реакція простих росіян, висловлюване на форумах і в блогах, загалом, виправдовує надії президента РФ.
Але от чи виграє в довгостроковій політичній перспективі Дмитро Анатолійович? Однозначно ні. Якщо все піде не так, то той же ВВП матиме всі підстави звалити зовнішньополітичний провал на свого наступника. А якщо все буде "так", то росіяни все одно припишуть успіх Володимиру Володимировича, якого більшість співгромадян відверто вважає ляльководом Медведєва.
Окрім іншого, Путін отримав ще одну прекрасну можливість продемонструвати не тільки Росії, Україні, а й усьому світу, що його солдафонський стиль з казарменим гумором є в політичному сенсі більш прогнозованим і прийнятним, ніж спонтанна неадекватність Медведєва.
А тому, коли прийде час, Володимир Володимирович зможе пояснити електорату, чому потрібно вибити з під ніг Дмитра Анатолійовича ту підставку, на яку той любить забиратися, щоб виступити перед громадськістю.
А тому, "Який ти в чорта лицар, коли голою сракою їжака НЕ ??вб'єш?"
