Операція Неповернення: Кредити Майдану ніхто народу не поверне
Чим ближче друга річниця революції на Майдані, тим більше розчарування учасників "помаранчевої революції". Ні, не її вождів, які себе почували непогано і при Кучмі, а рядових революціонерів, що вийшли на центральну площу країни або примчав до Києва для захисту зневаженого гідності.
За минулий з драматичної осені 2004-го час тільки посилилося підозра, що і революційні події, і подальший розвиток ситуації в країні були грамотно змодельовані і прораховані. Посудіть самі - не навмисне адже Віктор Ющенко відповідає буквально в деталях образу, який йому ліпили за участю російських піарників під час виборчої кампанії. Президент країни поки непогано навчився хіба що критикувати власних соратників, немов забувши, що короля без почту не буває. Помінявши "любих друзів" на прагматичних вундеркіндів з "індустріальним" душком, Віктор Андрійович так і не зумів зійти до прославляемого їм (до речі, раніше - куди активніше, ніж зараз) "маленького українця". Страшно далекий він від народу. Втім, як і годиться колись самому успішному банкірові Східної Європи. Революційна ейфорія спала, і ми побачили, що на чолі країни стоїть політик із замашками пана і сибарита, найчастіше тяготящийся своїми повноваженнями.
Скажу більше - президентські повноваження будь-якого обсягу для Ющенка виявилися некомфортними. Навіть бойові прапори прийнято розгортати, коли рота, батальйон або полк йдуть в атаку. Прапор революції і протистояння кучмізму настільки швидко припало пилом буденності, що страшний чих пробирає навіть вчорашніх найближчих соратників. І хто знає - не врятував чи Роман Безсмертний, який закрив з'їзд "Нашої України", спішно перейменований в перший етап партійного форуму, почесного голови НСНУ від освистання активістами. Розкритикувавши з панського плеча тих, хто свої політичні кар'єри килимком вистилав під президентський рейтинг, гарант Конституції відбув геть. Правда, до цього Віктор Ющенко наполегливо намагався замінити ще вчора безпартійним Арсенієм Яценюком партійного лідера Романа Безсмертного. Роман Петрович на чолі НСНУ став заважати Ющенко, вірніше, викликати неприємні асоціації з вчорашніми "любими друзями". Панам Яценюку і Бондарю, до речі, варто замовити дослідження про особливості вітчизняного політичного фаворитизму. Хоча б з тієї причини, щоб представляти, наскільки надовго варто класти себе на вівтар побудови пропрезидентської партії.
Цікаво інше - Україна за два роки, зробивши оборот на 360 градусів, повернулася до багаторазово огудженої політики багатовекторності. "Вже ніхто нікуди не йде" в питанні вступу до НАТО - Борис Тарасюк впивається збереженням міністерського портфеля. Про Європейський Союз і говорити нічого - виявилося, що швидкий вступ туди не більш ніж блеф, жодним чином не узгоджений з єврочиновниками. І новий куратор зовнішньої політики на Банковій Олександр Чалий вже знову згадує про тристоронній газотранспортний консорціум, ідея якого здавалася давно похованої. Та й на пропозицію Михайла Фрадкова "узгодити процес вступу до СОТ" Україна реагує з непоказним зволіканням у добу - так, для блезиру. Є підозра, що стратегічний партнер нашої країни - Грузія - ще довго буде мотати нерви Кремлю в питанні приєднання до СОТ. Києву що робити накажете - розриватися між "розумними" і "красивими"? Цікаво, як український МЗС відреагує на висловлену Володимиром Путіним готовність захищати Україну від іноземного втручання в її внутрішні справи.
Та й у питаннях постачання газу в Україну ясності не надто багато. Думаю, всі пам'ятають "веселий" минулий Новий рік, коли "Газпром" елегантно грався газовим вентилем на російсько-українському кордоні. І нікуди не дівається компанія "РосУкрЕнерго", і жоден з братів Ющенко не опускається до спростування чуток про часткової причетності до поставок газу в Україну. Мимоволі хочеться поцікавитися: кому був потрібен Майдан, поступово перетворюється в суспільній свідомості в спецоперацію "злочинного режиму Кучми - Медведчука"? Напевно, тільки Віктору Януковичу, відчуваю себе все більш по-хазяйськи на просторах вже не Донбасу, а всієї України.
Пора зробити неприємний висновок: не тільки історія не знає умовного способу, але й ніщо не повертає час назад так сильно, як зрада лідера, якому одного разу, в критичний момент, повірили мільйони. Хоча, напевно, "зрада" - це занадто голосно. У нашому випадку - це лише неповернення кредиту суспільної довіри, кримінально в Україні не карається.
Євген МАГДА, DailyUA