Чому бояться милосердя?

Чому бояться милосердя?

Мілосердофобія - поки ще не діагноз, вірніше не медичний діагноз. Це скоріше моральний діагноз сучасного суспільства. У чому ж корениться негативне ставлення до милосердя загалом, і однією з форм його прояву - безкорисливої ??допомоги ближньому, зокрема? Чому відбувається таке шалений заперечення благодійності, як природної діяльності будь-якого нормального людини? Адже майже всіх в дитинстві вчили, що скупитися погано. Майже всі росли на одних і тих же казках, де жадібний, себелюбний, самокорисливий герой неминуче втрачав все - і царство, і репутацію, і, врешті-решт, навіть голову? Так чому ж виростаючи, ми поміняли мінус на плюс, зробивши відвертого егоїста і жмикрута, мало не еталоном і синонімом успішної та сильної особистості. Парадокс? Ні, діагноз. А якщо є діагноз, значить треба проаналізувати симптоми, поспостерігати перебіг хвороби. Якщо, цього не зробити в час, то пацієнт адже може і померти.

Парадоксально, але сучасна людина звикла вважати багато важливі речі в кращому випадку другорядними, а то й зовсім ігнорувати їх, або ще радикальніше - просто боятися.

У список небажаних потрапили співчуття і милосердя, а також їх природне продовження, виражене в допомозі ближнім. Близьким не в сенсі родичам, або тільки родичам, хоча багато хто навіть і родичам допомогти не бачать необхідності, але ближнім в сенсі живуть поруч з тобою, навколо тебе.

Відео дня

Так чому, сучасній людині, так важко відволіктися від власної персони, від здійснення своїх особистих бажань, і озирнутися навколо? Чому герою нашого часу навіть в голову не приходить думка, що можливо хтось поруч потребує допомоги? Чому, діти цього віку роблять вигляд, що не розуміють, що людині, обтяженому важкими обставинами, не легко попросити про допомогу оточуючих людей?

Сувора правда, в тому, що нам стало важко навіть з теплом привітатися в ліфті з незнайомою людиною, не кажучи вже про те, що б відірвати від себе навіть незначну суму грошей, на допомогу знайомому, а вже тим більше незнайомій. Навколо суцільне "я", "а мені", "а у мене". Зацикленість на самому собі більше не вважається соромної. Багато хто вважає себе хорошими людьми тільки тому, що вони не взяли пістолет і нікого не вбили. Але хіба байдужість не їсти вбивство? Вбивство в першу чергу людини в самому собі.

Як часто ми замислюємося, про те, що поруч з нами ті, кому нічого їсти, не в сенсі "чорну ікру не їм кожен день", а нема чого насправді? Як часто ми помічаємо, що, можливо, у наших знайомих, сусідів, друзів виникли проблеми, складності. Більшість сучасних людей, проявлять чудеса винахідливості, тільки, для того, щоб не почути, що комусь потрібна допомога.

Мало цього, так ще й замість допомоги, виявлять жахливу нетактовність, прочитавши лекцію на тему як треба жити, а як не треба. Сучасна людина швидше засудить ближнього, чим допоможе йому, хоч який-небудь дещицею.

Чому так сталося? Адже ще сто років тому, наші прадідусі та прабабусі вважали милосердя та допомога ближнім своїм обов'язком, а осуд одним з найгірших гріхів. Один дуже хороший батюшка на проповіді якось сказав, що в наше століття "порвана тканину спілкування". Яке дивне порівняння, але ж правда, егоїстичне створення, в яке перетворюється сучасна людина, навіть таке поняття як спілкування примудрився перекрутити. Спілкуватися треба тільки з успішними і багатими твердять на різні голоси сучасні заклинателі багатства. "Май дружину здорову, а сестру багату" - констатує зла народна "мудрість". Ось і живе нещасний сучасна людина, намагаючись задерти наглухо від чужих проблем. Вони ж чужі.

А ось ще одна велика брехня нашого часу, я її називаю "синдром страуса". Ні дай Бог не помічай, що у інших проблеми, а то до тебе пристане. Безглуздо, але ж вірять. І біжать до ворожок, екстрасенсів, чаклунів та іншим біснуватим за допомогою, наврочили мене чи ще, чого гірше порчу навели. А ті й раді старатися, "лапшу" на вуха розвішувати, та ще й за великі гроші. Ті самі, які бідному можна було б віддати, і пристріт б як рукою зняло, тому, що порчу на людину в першу чергу власний егоїзм і твердосердя наводять. Бо жодні злі сили над людиною влади не мають, поки він своїми вчинками їм цю влада не вручить.

Але сучасному Хомо споживаю щему дуже складно озирнутися навколо себе і спробувати виправити маленьке зло, він буде годинами просиджувати в соцмережах, постити всяку нісенітницю, борючись зі вселенської несправедливістю, замість того, щоб діяльно змінювати світ на краще, своєї персональної адресною допомогою. Адже страшно складно купити продуктовий пайок і віднести його тому, хто потребує, або зайняти другу грошей, коли він у скрутних обставинах, я вже не кажу страшне слово поділитися, яке на всьому пострадянському просторі викликає асоціації з чимось нехорошим. Пора змінювати стереотипи, тому що, коли, якщо не зараз?

І тоді не знадобиться викидати шалені гроші на тренінги особистісного зростання або як вони ще там називаються, тому, що людина здійснюючи добрі вчинки, змінюється до невпізнання без дорогих тренерів і психологів. Він перероджується, тому, що в його серце і душу приходить щось незрівнянно більше, ніж войовничий егоїзм, це щось називається співчуття до ближнього. А воно лікує від хандри та інших хвороб століття цього, пошібче, ніж банку чудодійних пігулок і всякі там "мантри" вмовляю людини зосереджуватися виключно тільки на себе коханого і своїх примхах.

Можна, звичайно сказати, ми б раді, та нам не дають робити добро, не створили умов, не прийняли законів або ще якусь тому подібну нісенітницю. Ні, звичайно, закони потрібні, але ж завжди є можливість тихо, без феєрверку та оркестрів просто дістати з кишені гроші і віддати, тому, кому вона дуже потрібна. А там, дивись, і закон приймуть і назустріч підуть. Тому, що тому, хто хоче робити добро і Бог допоможе.

Але сучасній людині легше годинами міркувати, які погані влади, світ, уряду, ратувати за демократію, за звільнення абстрактних пригноблених в усьому світі, кидатися на все підряд барикади, а от зробити цей світ хоч на крапельку краще своїми особистими, неголосними, добрими вчинками, звільнити когось від маленької біди чи потреби, як не сумно, слабо!

Але ж саме це і змінює світ на краще, без воєн і барикад. Ну, навіщо доводити все до крайності, що б в неймовірних скорботах і бідах вчитися бачити чужу біду і біль, вчитися бути один одному ближніми, адже бути ворогами один одному, чесно кажучи, багато розуму не треба.

І якщо вдуматися, то немає більш руйнівних речей у цьому світі, ніж егоїзм, байдужість до чужих бід, суперництво один з одним, заздрість. І хіба черствість до чужої біди не їсти обожнювання своїх власних потреб і похотей? І хіба це не є саме вірне рух в безодню, в нікуди, в повний моральний глухий кут? Скажіть, ні, це нормальна поведінка людини, яка думає про себе. Так чому ж всі війни, революції, громадянські смути, темні часи, були продиктовані саме цими категоріями людського світовідчуття.

Так чому ж таке природне закладене Богом в будь-якої людини почуття, як співчуття, доброта, милосердя, спотикається в сучасному суспільстві споживання про корисливість, грошолюбство, байдужість і гординю?

Може, бути, тому, що ми всі недооцінюємо тієї шкоди, яка наносимо самі собі, такою поведінкою. Недооцінюємо тієї шкоди, яка наносимо суспільству, обожнюючи свої бажання. Хоча всі навколо підштовхує людей чинити саме так, може саме це і є те погане зерно, з якого виростають погані сходи у вигляді поганих законів, бездушних чиновників, суспільних катаклізмів та інших зол. І може в наш очманілий від загального байдужості час, варто задуматися, чому ж ми перетворили таку природну річ, як діяльну допомогу ближньому, мало не в подвиг?