Економіка України: "хворий швидше мертвий, ніж живий ..."

Економіка України: 'хворий швидше мертвий, ніж живий ...'

Відбувся минулого тижня, Всесвітній економічний форум не дав яких-небудь загальних рекомендацій, і всім, хто ще сподівався на допомогу ззовні, стало ясно - з нинішньої кризи кожна країна виходитиме самостійно. Цей момент дуже чітко підкреслений в антикризовому плані нового президента США: " Купуй американське! " - Класичний гасло політики протекціонізму, несумісною з принципами Світової організації торгівлі та з глобалізацією економічних відносин взагалі. Така ж протекціоністська політика проводиться в Америці і відносно фінансового сектора. Для України це означає великі труднощі в отриманні нових кредитів банками та іншими комерційними організаціями. У всякому разі, до тих пір, поки в повному обсязі не буде забезпечена ліквідність банків в США і західних країнах. У ситуації Україна може отримати доступ до джерел зовнішнього фінансування лише за рахунок кредитів міжнародних організацій та міждержавних кредитів. І то під неформальне згоду проводити політику, спрямовану на перетворення комерційної заборгованості за кредитами українських банків і підприємств перед іноземними банками в державний борг України. Власне, так і використовується вже отриманий перший транш кредиту МВФ. Багато експертів радять боротися з кризою так само, як це роблять, згідно кейнсианским принципам регулювання економіки, США і Західна Європа: провести масоване вливання грошей в банки для швидкого відновлення їх платоспроможності, знизити податки і збільшити державні витрати з метою стимулювання кінцевого попиту на товари. Але Україна не може влити в свою економіку долари США - їх немає. А гривня або відразу ж йде на валютний ринок, або пред'являє попит на імпортні споживчі товари, підтримуючи економіку інших країн. Тому, на відміну від розвинених країн з ринковою економікою, Україна буде змушена дотримуватися жорсткої монетарної політики. При цьому доведеться відмовитися від проведення ліберальної економічної політики. Прав Джордж Сорос, який стверджує, що віра в необмежену здатність ринку до саморегулювання (так званий ринковий фундаменталізм) зазнала краху. В українських умовах це має означати посилення виконавчої влади аж до підпорядкування їй Національного банку. В умовах кризи НБУ діяв без будь-якого стратегічного плану у вузьких рамках своїх основних завдань, які зводилися до забезпечення платоспроможності банківської системи та окремих банків, максимальної схоронності валютних резервів і платоспроможності країни за своїми зовнішніми зобов'язаннями. Найпростішим методом вирішення цих завдань йому уявлялося проведення девальвації гривні. Теоретично чим сильніше девальвація, тим краще досягається мета оптимізації платіжного балансу і тим більше стимулів для експорту. До того ж значно дорожче обходиться виведення інвестицій з країни. З цією частиною завдання НБУ впорався: у жовтні-грудні 2008 року гривня подешевшала з 4,85 UAH / USD до 7,70 UAH / USD. За глибиною девальвації національної валюти в ході кризи Україна посіла друге місце в світі - слідом за практично збанкрутілої Ісландією. Водночас без уваги НБУ (оскільки це не зона його відповідальності) залишився той факт, що глибока девальвація повністю руйнує бюджет і веде до тотальної розбалансованості економіки країни. Оскільки девальвація стала єдиною реальною заходом у боротьбі з кризою платіжного балансу, вийшло так, що економіці дали смертельну дозу хіміотерапії. Девальвація дала лише мінімальний позитивний ефект - вона дійсно сприяла скороченню дефіциту торгового балансу країни. Судіть самі: $ 16 млрд - у 2008 році, $ 0,6 млрд - за підсумками грудня і позитивне (за попередніми даними) сальдо в січні 2009-го. Відповідно зменшилась і негативне сальдо поточного рахунку платіжного балансу. У 2008 році воно склало $ 11,9 млрд, в грудні - $ 0,4 млрд, а в січні 2009-го - вийшло в плюс. Це сталося в результаті масованого скорочення імпорту товарів в Україну. Що, правда, пов'язано не тільки і не стільки з падінням курсу гривні, скільки з непередбачуваністю курсової політики Нацбанку. Це поки єдиний позитивний факт у загальній безрадісною картині - зростання експорту в грудні 2008 року порівняно з листопадом склав 9,2%. Але разом з тим девальвація не виконала головного завдання: не вирішено питання дефіциту платіжного балансу в цілому. Навпаки, посилилися проблеми з іншою частиною платіжного балансу - фінансовим рахунком, за яким відображається рух іноземних кредитів та інвестицій. З одного боку, приплив нових кредитів практично вичерпався, з іншого - Україна стоїть перед необхідністю виплати понад $ 110 млрд валового зовнішнього боргу, в тому числі близько $ 30 млрд - уже в 2009 році. Знецінення гривні прямо пропорційно збільшує вартість обслуговування зовнішніх боргів у національній валюті. Що я маю на увазі? Точно так само як для громадян, які отримують зарплату в гривнях, а кредити виплачують в іноземній валюті, їх обслуговування подорожчало, так і для держави, яка майже не заробляє долари, але має в них позики, зобов'язання стають непідйомними. Фактично ми стали ще на крок ближче до дефолту держави, а банкрутство багатьох банків та інших комерційних організацій, що мають велику заборгованість за кредитами в іноземній валюті, з можливого перетворилося в неминуче. Водночас девальвація доповнила невирішені проблеми платіжного балансу важким бюджетною кризою, колапсом комунальної системи та крахом соціальної політики. Прямо пропорційно рівню девальвації збільшуються ціни всього імпорту, в тому числі енергоресурсів для внутрішнього ринку України. Візьмемо ціну на газ. Його вартість у гривнях на кордоні України в 2009 році більш ніж подвоїться. Причому 27% підвищення ціни (виходячи з оголошеної урядом середньої ціни на газ за рік $ 228 за тисячу кубометрів) - це результат підвищення цін на газ з боку Росії, а 59% підвищення ціни - це внесок девальваційної політики НБУ. Про це корисно пам'ятати перш ніж починати антиросійську істерію і кричати, що таких цін на газ українська промисловість не витримає. Очевидно, що 9,5% інфляції, закладених в розрахунки бюджету України на 2009 рік, є нереальними. Можна прогнозувати інфляцію в 2009-му на рівні 20-30%. А через подорожчання енергоносіїв, сировини, комплектуючих і устаткування неминуче зростуть і ціни на продукцію українського виробництва. В важке становище потрапили також сотні тисяч українських громадян, в основному представників середнього класу, яким НБУ і комерційні банки нав'язали кредити в іноземній валюті. Цим людям дійсно треба допомогти - полегшити тягар боргу, і така можливість є. Навмисне замовчується той факт, що у їх кредиторів - українських банків - внаслідок девальвації гривні різко збільшилася прибутковість по кредитах, виданих в іноземній валюті. А звідси випливає можливість зниження процентних ставок для громадян в 1,5-2 рази. Крім того, в світі ставки за кредитами у вільно конвертованих валютах різко впали, що дає право українським банкам та іншим позичальникам вимагати перегляду ставок за раніше отриманими кредитами у бік пониження з подальшим зменшенням ставок для позичальників - фізичних осіб. Інша справа, що банки самі знижувати ставки для громадян не будуть, їм це невигідно. Але замість нескінченних розмов на різних шоу про підтримку середнього класу Верховна Рада і Нацбанк повинні "владу застосувати". Свій плюс запрацюють і банки - зменшиться обсяг неповернених кредитів. У кожному разі девальвація національної валюти повинна бути крайнім заходом в арсеналі засобів економічної політики держави. Надлишкова, економічно необгрунтована девальвація фактично являє собою дарування частини національного доходу країни іноземним державам за рахунок зниження рівня життя власних громадян. Тому у зв'язку з цим зрозуміла реакція уряду на односторонні дії НБУ, а саме - вимога негайної відставки голови НБУ Володимира Стельмаха і всього складу правління. Зрозуміла і позиція переважної більшості народних депутатів (380), незалежно від приналежності до правлячої коаліції чи опозиції, які проголосували за висловлення недовіри керівництву НБУ. І абсолютно незрозуміла позиція Президента України, який взяв під захист НБУ та його політику, спрямовану на зниження життєвого рівня українців. Для підтримки національної економіки українському уряду необхідно підготувати ряд цільових бюджетних програм, реалізація яких дозволить підвищити зайнятість українських робітників і пред'явить попит на промислову продукцію українського виробництва. Але головною умовою виходу України з кризи, як це зазначалося в Давосі, є досягнення згоди всередині влади. Однак саме цього чекати не доводиться: основні центри прийняття рішень - Президент України, Верховна Рада, уряд і Національний банк - внаслідок політичних протиріч так і не змогли виробити єдиного розуміння причин кризи та узгодженої програми дій щодо її подолання. Якщо залишити осторонь чисто політичні аспекти, то вирішальний вплив на стан економіки надає і надаватиме конфлікт між НБУ, підтримуваним Президентом, і урядом України, що спирається на хитке, іноді ситуативна більшість у Верховній Раді. При узгоджених діях НБУ та уряду багатомільярдних втрат для України можна було б уникнути. Для зменшення попиту на валюту можна було б задіяти потужні фіскальні та адміністративні важелі, що знаходяться в розпорядженні уряду. Зокрема, має сенс значно (буквально в рази) підвищити акцизні збори на дорогі товари, які Україна отримує в основному по імпорту - автомобілі, меблі, побутову техніку та ін з тим, щоб значно скоротити попит на них. Верховна Рада намагалася діяти в цьому напрямку, але обрала хибний шлях - був прийнятий закон про введення додатково 13-відсоткового мита на імпорт. Президент України наклав на цей закон вето, оскільки він справді суперечить угодам щодо СОТ і домовленостям з Росією про вільну торгівлю. Водночас акцизи, які й не намагалися підняти, є внутрішніми податками, і на них згадані угоди не поширюються. Таким чином, ризику ветування подібного закону не було б. Загалом не потрібно соромитися протекціонізму та використання методів державного регулювання економіки. Як ми відзначили на початку статті, цим шляхом пішли всі країни, включаючи ліберальну Америку. Єдиний реальний шлях уникнути катастрофи - користуватися елементами державної монополії зовнішньої торгівлі і державної валютної монополії. Як би це "неринково" не звучало, але при існуючій нестачі пропозицій валюти на міжбанківському ринку потрібно повернутися до поняття критичного імпорту, яке успішно використовувалося в кризовий період першої половини 90-х років в Україні. До переліку критичного імпорту повинні бути віднесені товари, без яких неможлива нормальна робота економіки і життєдіяльність громадян - газ і нафта, ядерне паливо для атомних станцій, сировину, комплектуючі, запчастини та обладнання для промислових підприємств, медичне обладнання та ліки, які не виробляються в Україні, і т. д. Для закупівлі товарів критичного імпорту валюта повинна продаватися в першу чергу. Не можна визнати нормальною ситуацію, коли наприкінці 2008 року "Нафтогаз України" неодноразово виходив на ринок для термінової закупівлі валюти, необхідної, щоб погасити борги за газ перед російським "Газпромом", і не міг її купити. І тільки тому, що комерційні організації викуповували валюту для закупівель ширвжитку, а банки скуповували її ж для власних потреб в спекулятивних цілях. Погодьтеся, ненормально, коли валюта купується для поставок "мерседесів", в той час як її не вистачає на придбання ліків для вмираючих від раку дітей. Ненормальна і ситуація, коли валюту викуповує той, хто дорожче за неї платить, а значить, той, хто грає на пониження курсу гривні. Тому має бути введений жорсткий контроль зовнішньоторговельних контрактів. Тоді й курс був би, думаю, не більше 6 UAH / USD. Ключовим моментом у розвитку конфлікту по лінії НБУ-уряд було питання про використання ресурсів рефінансування Нацбанку. У листопаді-грудні 2008 року НБУ надав комерційним банкам кредити рефінансування на суму близько 40 млрд грн з метою підтримати їх платоспроможність. Необхідність цього пояснювалася потребою банків у поповненні ресурсів у зв'язку з масовим відтоком депозитів населення. На думку уряду і багатьох експертів, саме ці гроші опинилися на валютному ринку і призвели до різкого падіння курсу гривні. Помилковість політики рефінансування НБУ підтвердила і Тимчасова слідча комісія Верховної Ради. Не будучи фанатом уряду і його дій, я все ж повинен визнати, що воно зовсім правомірно наполягло на прийнятті законодавчої норми, відповідно до якої видача кредитів рефінансування комерційним банкам повинна узгоджуватися з Кабміном. Нацбанк, який влаштував з цього приводу "тиху істерику", в даному випадку неправий ще більше. До речі, про Нацбанк і його прорахунках. Як уже неодноразово говорилося, загроза стійкості банківської системи виникла в жовтні 2008 року, коли почався відтік депозитів населення з банків. Цю проблему НБУ спробував вирішити "хірургічним шляхом", ввівши заборону на дострокове розірвання депозитних договорів. При цьому він зробив дві помилки: не визначив термін дії мораторію і поширив його на знову розміщуються депозити. Вкладники відчули невпевненість у банках і почали вилучати депозити у міру закінчення їх термінів. НБУ не відреагував на це програмою конкретних заходів з відновлення довіри населення до банківської системи. Навпаки, Центробанк мовчав, коли ряд банків обмежили видачу грошей через банкомати, коли частина торговельних установ і ресторанів почали відмовлятися приймати платіжні картки при розрахунках, вимагаючи готівку, і навіть тоді, коли банки масово почали відмовляти у видачі депозитів, термін яких закінчився. Нарешті, непомітна реакція регулятора на те, що останнім часом клерки банків почали майже відкрито вимагати гроші за видачу депозитів. Тим часом на руках у населення виявилося кілька десятків мільярдів готівкових гривень, доларів та євро. Заміщення цих ресурсів у комерційних банках емісійними ресурсами НБУ містить величезний інфляційний потенціал, так як в будь-який момент грошова готівка може з'явитися на товарних ринках і викликати їх дестабілізацію з подальшим перетворенням галопуючої інфляції в гіперінфляцію. НБУ повинен терміново запропонувати вкладникам надійні банківські установи та надійні інструменти для вкладення їх грошей. На жаль, можна прогнозувати, що ніяких радикальних кроків з подолання кризи зроблено не буде аж до президентських виборів. Чому і не затребувана жодна реальна програма боротьби з кризою. Допускаю, що влада, виходячи з обсягу інформації про стан справ в економіці, розуміє: що б вона зараз вже не робила, Україна зможе уникнути дефолту лише за умови масованого надання кредитів від міжнародних організацій. Решта політичних сил, по-перше, не можуть вплинути на ситуацію, по-друге, не дуже хочуть. Тому що їх мета - влада, а криза - не найгірше засіб її добитися. Неминуче зростання соціальної напруженості здатне вивести на вулиці навіть політично пасивну частину населення. І що найважливіше для політиків - ці люди готові вийти абсолютно безкоштовно.

Економіка України: "хворий швидше мертвий, ніж живий ..."