Ющенко вже не перший і навіть не другий

Сталося те, що, напевно, і повинно було трапитися з самого початку, і про що я говорив ще в ніч з 26 на 27 березня на НТН. Лівоцентристські сили об'єдналися, і я думаю, що це великий шанс для подальшого єдності та розвитку нашої держави. Хоча при цьому я не можу не відзначити особливу роль окремих представників "Нашої України" в ситуації, яка хоч і прогнозувалася мною як найбільш логічна, все ж мала не багато шансів для реалізації. А саме: позиція особисто Ющенко, який у своєму первісному небажанні бачити лідером можливої ??помаранчевої коаліції єдино можливу з точки зору помаранчевої ідеології фігуру Юлії Тимошенко, не сприймав своїм реальним соратником Олександра Мороза і більше понадіявся на шептунів типу Івченка, порошенків та інші, які, боячись викриття своєї діяльності за останній рік, тягнули, перекручували і пересмикувало ситуацію зі створенням помаранчевої коаліції і єднанням майданних лідерів.

Не можу не провести аналогію з 2002р., Коли Ющенко, маючи більшість, вважав за краще виїхати відпочивати, а, повернувшись, виявився ні з чим. Цього разу, втомившись від власних спроб розблокувати парламент, Ющенко зробив паузу і знову полетів до Європи на відпочинок. Символічно: як тільки він позбавив усіх від себе, все розблоковано, так ще як!

Як я вже говорив минулого разу, Порошенко таки виявився таким капканом для "Нашої України", з якого "Наша Україна" вже не змогла вибратися. Якщо чесно, я до останньої хвилини думав, що Порошенко - це ніщо більше, як мічена карта, викинута заради охолодження прагнень як Тимошенко так і Мороза, і яку замінять перед голосуванням на того ж Безсмертного.

Але хочу нагадати, що буквально тиждень тому я закінчив свій роздум тим, що не варто пересмикувати ситуацію і перегравати відносно соціалістів. Об'єднання Тимошенко і Януковича на цьому етапі було неможливо, проте з дуже багатьох питань позиції Мороза, Партії регіонів і тих же комуністів збігалися. І тільки особиста прихильність Мороза до помаранчевих ідеалів була гарантією можливості створення помаранчевої коаліції. Ющенко цим знехтував. Те, що Порошенко не вважався з Ющенком, коли штовхав себе, коханого, на посаду спікера, було зрозуміло від самого початку. Я був абсолютно впевнений, що якби Порошенко став спікером, то, маючи контроль в "Нашій Україні", наступне, про що він почав би думати, - це якнайшвидше "злити" Ющенко, який, швидше за все, з подивом виявив би , що кандидатом у Президенти 2009р. висунувся б не він, а спікер, якби він до того часу ще був би спікером, а сьогодні вже умовний спікер - Порошенко. Але навряд чи ми вже дізнаємося, як Порошенко "зливав" би Ющенко, тому що, я абсолютно впевнений, ні Ющенко особисто, ні "Наша Україна" в цілому Порошенко такого провалу не пробачать.

Треба віддати належне Морозу - він правильно оцінив ситуацію. Він розумів, що при спікерство Порошенка помаранчева коаліція не має ніякої перспективи, і прийняв єдино можливе в цій ситуації рішення. Треба також віддати належне Партії регіонів, яка скористалася, напевно, останнім шансом як для себе, так і для всього українського суспільства загалом домогтися стабільності, яка була обіцяна народу України під час парламентських виборів.

Безумовно, сьогоднішня подія - це успіх Партії регіонів, успіх Віктора Януковича, успіх здорового глузду і надія на стабільність подальшого розвитку нашої держави.

Як може розвиватися ситуація далі? Можливі теж два варіанти. Перший - це збереження діючої спікерської коаліції, збереження чинного формату "Регіони - СПУ - комуністи", що може бути стабільним і протривати протягом п'яти років. І якщо при цьому Віктор Федорович стане прем'єр-міністром, це буде правильно і справедливо. Або ж можливий відхід з цієї коаліції комуністів і вступ на певні, явно вже не головні ролі нашоукраїнців, якщо звичайно, Мороз зробить вигляд, що забув явно незаслужені образи, що прозвучали з трибуни Верховної Ради. Зізнаюся, для мене цей варіант, який, на перший погляд, здається найбільш прагматичним і комфортним, найменш прийнятний, тому що залишає як мінімум кілька питань і може мати дуже негативні наслідки в майбутньому.

Ми можемо сьогодні засвідчити чотири факти, якими закінчується ця історія, принаймні, в ніч з 6 на 7 липня:

Перше: швидше за все, Порошенко як політик перестав існувати і я не думаю, що він зможе винести той тягар відповідальності, який сам на себе звалив, поховавши помаранчеву коаліцію. У підсумку Порошенко виявився могильником Майдану і його ідей. Може йому, як і Іуді, за це заплатять бізнес-протекції і не більше, хоча сьогодні і це вже навряд.

Друге: Ющенко вже далеко не перший, я б навіть не сказав, що він другий в Україні - без всяких перспектив на майбутнє.

Третє: Тимошенко вже нікому (в першу чергу Ющенко) і нічим не зобов'язана. Вона стає єдиною спадкоємицею Майдану з усіма витікаючими наслідками. А Ющенко замість того, щоб отримати локомотив, який завезе його в президенти в 2009р., Сам для себе створив нездоланну перешкоду на цьому шляху. І я сумніваюся, що він взагалі цей шлях почне.

Четверте: Є нова конструкція, яка, я впевнений, буде прогнозованою і зрозумілою для українського суспільства. Я радий, що в ніч з 26 на 27 березня я не помилився, як не помилився і минулого тижня, сподіваючись на те, що такий союз буде можливим.