В очікуванні мільйона
Мільйон громадян на центральних вулицях Києва здатні зробити Україну європейською країною, якщо цей фактор сприйме владу і об'єктивно оцінить опозиція.
Чудо по-киевски. Після "помаранчевої революції" з усіма її уроками здавалося, що українці не скоро вийдуть на Майдан. Але ми знову бачимо центр протесту в самому серці столиці. При цьому підтримка протестувальників масова і реальна, тому ті, хто думає про поголовну оплачених протесту - допускає серйозну помилку. Події на Майдані - яскраве свідчення того, що відбувається в країні не влаштовує її громадян. Можна спробувати уявити почуття Віктора Януковича, для якого масові протести в центрі Києва стають політичним бар'єром вже другий раз, але як індикатор настроїв мільйонів Майдан дуже показовий.
Влада. Залізобетонна на перший погляд позиція влади зрозуміла - практично всі важелі управління в країні зосереджені в руках представників однієї партії. Вони навіть на радощах забули відоме гасло "Так буде не завжди". Подібна неповоротка структура хороша в захисті, але "регіоналам" рано чи пізно доведеться йти до виборців. Два Майдану в країні за 10 років - урок, який повинні були засвоїти самі недалекі представники "правлячої еліти". Зміни необхідні, а компроміс життєво важливий для збереження України. Секрет його неминучості: у нинішньої української влади в руках є тільки батіг, з пряниками в країні помітна сутужно. До речі, будь-який силовий сценарій навряд чи збільшить прагнення олігархів так чи інакше підтримувати владу: падіння рейтингу країни вже сьогодні несе їм складності.
Опозиція. Напевно, все ж добре, що в опозиції сьогодні працює схема "3 +2" - троє лідерів опозиційних партій плюс приєдналися до них Петро Порошенко та Юрій Луценко. Нікому з них не вдасться відчути себе одноосібним "директором людського моря", яке вже третю неділю поспіль вихлюпується на центральні вулиці Києва. Але вождям опозиції необхідно зрозуміти й інше: на Майдані не суцільно їхні однопартійці, там збираються небайдужі громадяни, яким необхідна зрозуміла і чітка програма дій. План, оприлюднений з трибуни Майдану в четвер, викликає чимало запитань. Здатність рости разом з громадськими настроями, трохи випереджаючи їх - головне завдання для опозиціонерів.
Дзеркала суспільства . Хочу відзначити, що в порівнянні з 2004 роком якість висвітлення подій на Майдані суттєво змінилося. Тепер протестувальників не доводиться пробивати інформаційну блокаду на телебаченні, а соціальні мережі виступають в якості інструменту мобілізації, поширення інформації та чуток. І це не "арабська весна", ситуація розвивається за українським сценарієм, отличающемуся поліваріантністю і непередбачуваністю.
Зовнішні сили. Цікаво спостерігати, як підбадьорився останнім часом Європейський Союз і активні його представники на Майдані. Сполучені Штати вважають за краще не виходити за рамки дипломатичної пристойності (можуть собі дозволити), але від цього за лаштунками діють не менш інтенсивно. Росія, безумовно, зацікавлена ??в приборканні України руками нашої власної влади, оскільки це дає їй надію втримати Україну в зоні свого монопольного впливу. Але слід розуміти, що жодна зовнішня сила не зацікавлена ??в сильній Україні, яку здатні створити її громадяни.
Ми, громадяни. Українці здають черговий тест на право називатися нацією, жити в країні, яка не тільки називається європейською, але і є нею по суті. Нас часто дорікали, що незалежність дісталася Україні занадто легко. Так от - боротьба триває, і в цьому зможе переконатися кожен небайдужий.