Пора будувати піраміди
Пам'ятник - споруда, призначена для увічнення людей, подій, об'єктів, іноді тварин. Найчастіше ніякої іншої функції, крім меморіальної, пам'ятник не несе. Найбільш поширені види пам'ятників - скульптурна група, статуя, бюст, плита з рельєфом або написом, тріумфальна арка, обеліск, колона і так далі. От і все, що, мабуть, потрібно знати про пам'ятники.
Але, останнім часом, з допомогою пам'ятника можна стати знаменитим, як окремому суб'єкту, так і цілої групи. Для цього не потрібно шукати скульптора, щоб той почав ліпити вас або ваших друзів. Перш ніж ви пам'ятник собі спорудиться, пройде багато часу, але швидке умисне і безглузде знищення культурних цінностей дасть миттєвий результат, який відразу зведе вас із статусу невідомих звичайних людей, в впізнаваних, але вандалів.
Коли більшовики руйнували все і вся, що пов'язано з царським режимом, то сьогодні в Україні працює "принцип бумеранга": зносять, точніше, намагаються це робити, все, що пов'язано вже з комуністичним режимом. Новий виток "боротьби з пам'ятниками" розпочався на початку 2008 року, коли Віктор Ющенко видав Указ, відповідно до якого, місцевим адміністраціям наказано демонтувати пам'ятники, присвячені представникам радянської влади, яких керівництво країни вважає винними в цьому лиху. При цьому офіційного списку осіб, скульптури яких повинні бути знесені, не існує.
Ось тут і почалося найцікавіше. У "прооранжевих" регіонах такому указу невимовно зраділи. Адже, ветхі вже пам'ятники потрібно було реконструювати, а грошей, як завжди на це не вистачало. Так і стояли з відколотий вітрами і дощем носами, поїдені ржами і облізлій фарбою. Але ентузіазму поменшало, коли місцеві адміністрації зрозуміли, що на демонтаж також потрібні кошти, а в бюджеті знову немає грошей. Правда, знаходилися губернатори-ентузіасти (Полтавська, Житомирська та Сумська області перевиконують план), які самі виділяли собі гроші на "вандалізацію". Погано з "відновленням історичної справедливістю" тільки в депресивних районах, у яких вистачає грошей лише на зарплати чиновникам, да в тих областях, які відверто ігнорують Указ Гаранта.
Інша справа столиця, яка у всіх на виду і повинна показувати приклад усім і кожному. Якщо з радянськими воїнами більш-менш розібралися і вирішили не чіпати, то з воєначальниками і вождями вирішили не церемонитися. Але, не варто було скидати з рахунків прихильників комуністичного ладу. Ліві кинулися на захист пам'ятників Леніну, Косіору та інших, як Матросов на амбразуру фашистського доту. Комуністи і партії-васали не тільки захищали "свої" пам'ятники, але влаштовували контратаки на пам'ятники "своїм класовим ворогам", які зводили тут же на місці демонтованих.
Політтехнологи партій і блоків відразу ж зметикували, як можна підняти рейтинг: підвезли своїх активістів, розгорнули намети і транспаранти, витягли мегафони і навіть, нікому не відома партія могла заявити про себе не тільки на всю Україну, а й на весь світ. Особливо, це стосується "ультрасів". До речі, останні виконують Указ президента, і прикриваються їм у разі чого, а чиновники і раді. Адже, пам'ятники руйнуються, а гроші залишаються у скарбниці.
Але, рано чи пізно, знайдуться такі, які Указ будуть сприймати буквально. Так вийшло і з пам'ятником Леніну, що знаходиться на бульварі Тараса Шевченка. З одного боку, Леніна "наштампували" незліченна кількість і логіка є в тому, що країні, яка, хоч і на папері, вважається демократичною, не потрібна "армія Ленінів". З іншого боку, як би я сам не ставився до Леніна, але пам'ятник вождю на бульварі Тараса Шевченка, дійсно можна назвати витвором мистецтва.
Але один, не подумавши або недодумав, створив Указ, а інші за всяку ціну намагаються його виконати. Тепер у Леніна відбиті ніс і рука, а, починаючи з 13 липня, районні комітети Комуністичної партії України, щоночі чергують біля пошкодженого пам'ятника на Бессарабці. Безглузда витрата часу і ресурсів. Це ще раз доводить, що комуністи самі раді попіаритися. Крім того, комуністи проводять збір коштів на реставрацію пошкодженого пам'ятника Леніну в Києві. Невже, реставрація настільки дорога, що Комуністична партія України в цілому, і народні депутати від КПУ, зокрема, не можуть виділити кошти? Якщо для них так важлива ідеологія, то на неї ніхто ніколи часу і грошей не шкодував. Ще раз стверджуюсь: не та Комуністична партія, не та.
Втім, те ж саме можна сказати і про правлячій еліті, яка вирішила "відновити історичну справедливість". Якщо президент хоче замінити пам'ятники Леніну на колони і обеліски жертвам Голодомору або історичним персонам, яких в радянські часи скинули, то чиновники не так завзято насаджують нову ідеологію. Чиновники розробляють спеціальні програми, за якими погоджуються плани з перейменування вулиць та демонтажу монументів, але більшість так і залишаються на папері.
Втім, якщо й виходить звести маленький хрестик або меморіальну дошку, що символізують Голодомор, то не факт, що вона протримається до завтра. Наприклад, у Полтаві в ніч на 26 листопада 2008 невідомі викрали пам'ятник жертвам Голодомору, що представляє собою 8 хрестів різного розміру, що символізують голодну загибель кількох поколінь. Я вже не кажу про тих особистостей, які спочатку зможуть спровокувати акт вандалізму: Степану Бандері, Мазепі, воїнам ОУН-УПА. У тій же Полтаві ось уже кілька леї йдуть суперечки з приводу пам'ятника Мазепі, а що буде, якщо його все-таки поставлять? Питання риторичне.
Думаю, для будь-якої влади швидким і надійним способом залишити після себе слід, є будівництво піраміди. Он, в Єгипті, навіть час непідвладне, не те, що вихори революцій. У Ющенка є ще час, щоб звести піраміду, а там його приклад наслідуватимуть всі можновладці. Якщо в Україні знову зміниться лад, то достатньо буде поміняти таблички на пірамідах, на яких будуть викарбувані імена нових Героїв, тоді не буде проблем з демонтажем старих і зведенням нових пам'ятників. Може, тоді на ремонт доріг і час і гроші знайдуться. Хоча, навряд чи чиновники відмовляться від улюбленого деребан бюджету: зведення пам'ятників. І неважливо кому, головне, щоб з гіпсу, а в рядку бюджету можна написати з бронзи, а різницю ...
