УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС

Як хочеться послати ...

Як хочеться послати ...

Повернувшись з Москви, піймавши облизня, прем'єр Єхануров розповідає пресі, що Україна, у разі чого, може звернутися до Стокгольмського арбітражного суду. А через пару годин прем'єр Єхануров розганяє місцевим "Інтерфаксом" повідомлення про те, що Україна не має наміру звертатися до міжнародних судових інстанцій.

Мотивування цікава: Росія-де не відмовлялася від виконання умов контракту. Так? Тоді про що взагалі сир-бор?

"Нам не зрозуміло, з ким вести переговори", - неухильно заявляє після візиту українського прем'єра до Москви російський "Газпром" устами заст. глави Медведєва. Мовляв, до закінчення термінів дії контрактів на постачання і транзит газу "залишаються лічені дні, а влада України намагається зробити вигляд, що все залишиться, як є, і мова йде лише про узгодження якихось незначних параметрів співпраці".

Ну, страусина це у нас позиція чи просто тремтіння очком - моторошно неприємно, що це помітно саме Москві. І дуже несвоєчасно.

Їм, зараза, помітно й інше: "очевидна неузгодженість позицій представників української сторони". Що робить враження "відсутності єдиного центру вироблення і прийняття рішень". Це той же Медведєв "зверхнє" вичухівает українську владу.

Ти ж розумієш! Буде тут кожен нам Америку відкривати!

Але навіть "день великих прес-конференцій" явив: народжуваний войовничий дух нашого Президента, як би готового до твердої позиції в діалозі з Кремлем, навряд чи здатний розділити "плаваючий" Єхануров.

Більше того, навіть з питання пінчуківського НЗФ в один і той же день Президент і прем'єр вийшли на люди з різними позиціями: Єхануров вважає, що завод повинен залишитися у держави (раніше він взагалі не заперечував, щоб з "світової угідь" у Пінчука), а Ющенко суворо, нарешті, переконаний - байду треба закінчувати і готувати НЗФ до повторної приватизації ...

Нє, все-таки дещо Юля встигла пробити. І тоді, коли врозріз з Ющенком будувала раком російських подкремлевскіх нафтотрейдерів, і тоді, коли послідовно мочала Пінчука, чи не дивлячись на безкорисливо об'єднане опір президентських "друзів" ...

Правда, судячи з ющенківським промовам, в яких діяльність уряду Єханурова виглядає виключно як благополучне виправлення всього навороченного урядом Тимошенко, він так і не зрозумів, якою потужною підпорою, якої його позбавили, була йому маленька Юля. Не дивлячись на всі замети, промахи, помилки і обставини.

От цікаво, куражився б Кремль сьогодні так, якщо б Тимошенко була поруч з Ющенком, і було б кому запально змалювати країні і світу, що насправді відбувається в газовій темі? І про посередницький РосУкрЕнерго, звичайно. Який мав би впасти в рамках обіцяної боротьби з корупцією. Разом з тими, хто пригрів паразитів на грудях Банковій ...

Нє, ну Юля і сьогодні про присмоктався РосУкрЕнерго поговорити готова. Тільки так, ніби він з неба, а не від Кремля, чи не від Путіна на скажені бюджетні бабки присів. Ага.

Цікаво також, якщо "діалог" з Москвою в такому режимі, як сьогодні, триватиме - хто ж у владі "Справжня" опора Президента? Вже видно: чи не Єхануров, чи не Литвин, що не Мороз, не бізнес-"друзі" ... Ну і не Кінах же, прости, Господи, який до здачі країни завжди готовий, як піонер. А "нафтогазовий" Івченко, який лідер націоналістів, не в рахунок - час розвішувати москалів на високовольтних лініях ще не настав.

Так хто? Кінь в пальто.

Добре ще, що бюджет таки парламент прийняв. З економічної точки зору, можливо - це фікція і профанація. Але політично - хоч і критичним числом в 226 - українська влада хоча б ілюзію явила про свою єдність. В умовах "зовнішньої загрози".

І треба бути дуже невдячним і не дуже розумною людиною, щоб у той же час - за збігом - обізвати парламент "найбільш нестабільним інститутом влади". Ай-яй-яй, кака прям несподіванка, але ці людиною виявився Президент ...

А принциповість фракції БЮТ, не голосувала за "бездарний" бюджет і потрапила в компанію з "Регіонами", комуністами і есдеками, пояснити в цих умовах буде не просто.

Так я до того веду, що отримала досить широке ходіння оптимістична "теза" - газова "загроза" стане об'єднанню нації і спрацює на владу і "Нашу Україну" - може виявитися небезпечним помилкою. Сама по собі газова атака Москви на розколоту країну тільки лише озброїла "реваншистів" аргументами про неспроможність помаранчевої влади. Ось зараз Київ візьметься (абсолютно справедливо) за умови перебування ЧФ у Севастополі - подивимось на готовність автономії до "об'єднання нації" ...

А команди, здатної пропагандистськи очолити мобілізацію народу на моральний опір "загрозу ззовні", просто немає. Власне, немає й розуміння, що вже сьогодні треба б записним ораторам сидіти, наприклад, в Криму та Донецьку і з ранку до вечора пояснювати людям, чим обернеться для них конкретно безпардонний диктат Кремля під кликухою Газпром, і чому на умовах Москви домовитися неможливо - це умови не договірні, а антиукраїнські, антинародні ...

Однак, Президент наш переконаний, що ніякого реваншу не може бути, тому що "моя нація" (його нація) ні за що не розлучиться з знайденої свободою. Взагалі, Віктор наш Андрійович багато такого в телевізорі (на прес-конференції) говорив, що мені здалося: ми з ним живемо в різних країнах. Я йому навіть позаздрила. По-доброму.

А себе пошкодувала. Що ж, блін, за доля така: то я з Кучмою в різних світах, то з Ющенком! У них там, в їх віртуальності, все добре, життя налагоджується, а я тут про Батьківщині страждаю ...

Нє, ну не так, щоб одні страждання. Ось, наприклад, смішне видовище - проліт Луценко над парламентом-06. Добре летить, а?

А внизу стоять Вінський, Рудьковський, ще дехто і з ентузіазмом прощально так махають хусточками. Розлука, типу, без печалі. Задоволені такі, ніби особисто спекли політичну кар'єру "надії партії".

А це ж не вони. Це Президент. Тобто, він-то, звичайно, цілком розумно (навіть дивно) вирішив, що силовим не хрена в партсписках робити. Упирайтеся рогом, хлопці, щоб влада перемогла, і не фіг запасні аеродроми будувати. Або рибка, або це, нетрадиційне задоволення.

Прикро Юрася, так? А так лизав - порівняти ні з ким. Аналогів в цьому житті просто немає. Останній мусорських перл, святковий: наш, типу, Президент дав нам свободу заходити в будь-який кабінет.

Ой, ну ви, Юра, право, такий лизун опинилися. Президент і сам себе вище Конституції, вище Закону ставить. Так це він від неписьменності. А ви-то, Юра, почто демократію обсірать, услід за корольком на одну ногу хромеете, царя-батюшку горбатого нам ліпіть?

Ти подивися, народ, яка вдала ілюстрація вийшла на тему "Ти начальник - я дурень".

У головні менти, з усього, Луценко після виборів (і реформи) не потрапляє. Ні портфеля, ні мандата. Вільний.

Що, до речі, роблять завбачливі люди в очікуванні такої несправедливої ??невизначеності? А з ланцюга зриваються. Так запасаються - аж дим коромислом. На все життя.

І це стосується ситуації з усіма тими губернаторами, міністрами та іншим чиновництвом, яких Президент поставив перед вибором: або в парламент, або в начальское крісло.

Ті, які ризикувати не хочуть і мають "прохідне" місце в списках - посипали на вибори. А які ризикові (або виходу немає) - неодмінно зважать шанси і теж займуться самообеспечением на перспективу і всякий різний форс-мажор.

Тобто, настає час не просто великого дерибану, а дерибану рознос. Виключно завжди супроводжуючого час великих, але не ясних змін.

Сильно не ясних. Президент ось спантеличив: до 1 січня він, мовляв, не заважатиме політреформи. Тому як слово дав. А потім ... Чого потім?

До народу, начебто, звернеться. Що "ті новації, які пропонуються в законі 2222, я переконаний, не несуть благ для моєї нації".

Ну? А для морозівської нації зовсім навпаки. Він переконаний. Та й дуже багато стало в політиці народу, який готовий сказати: чим більше я спостерігаю Президента Ющенка, тим більше полюбляю реформу, що позбавляє його повноважень.

Ну, це таке. Просто цікаво, як вони ж тоді коаліцію в новому парламенті будуть склепуваної, де Мороз (з реформаторським пунктиком) визначив собі ключове місце, а соціалістів основою спайки? І куди поки Сан Санич з Віктором Андрійовичем дописують Юлю. І Мороз широко розповідає про їх з Президентом стратегічному плані: НСНУ - СПУ - БЮТ.

Ай да молодець Сан Санич! Перебуваючи поки що з відносним соцрейтінгом як пісюльку у Козулько, принародно прістягнул до себе, корінний, дві дійсно сили і бадьоро потрусив на старт: "Ех, Мілана, спритніше!".

Нє, він все-таки великий майстер. Десь навіть великий.

При цьому Президенту добре б розуміти: не те, що його спроба, а просто ворушіння щодо перегляду реформи, простимулюють вже не підкилимну, а відкриту готовність соціалістів уважно розглянути можливість коаліції з донецькими, якщо умови будуть більш вигідними.

Ну, поки що все наввипередки готуються визначати умови для інших. Списки ось формують з привабливими особами. Суєта!

Януковичу добре - у нього хоч п'ятірка, хоч весь список навіть якщо б складалися з стендів "Їх розшукує міліція", це нічого не змінює і значення не має. Головне, щоб апельсинами не пахло.

А у помаранчевих - змагання. Ах, у БЮТу - безробітний журналіст Андрій Шевченко, нереалізований в майданних обіцянках про громадське телебачення? НСНУ у відповідь - генпродюсера "1 +1" Ольгу Герасим'юк.

Ну що, дівчина, яку Роднянський Кучмі в роботу здавав, і тепер разом з шефом правильно зорієнтувалася. Сама-то вона абсолютно хвацько впевнена, що на Майдані стояла її аудиторія, вихована її передачами. Ну треба ж! Деякі можуть подумати, що це мексиканці там стояли, жуючи серіальні соплі.

Конкуренти НСНУ були б розумні, якщо б почали голосно оплакувати втрату для ефіру такий обожненої глибинними масами Олі: народ же собі не ворог - за таке особисте горе голосувати!?

Проте до дивацтва багато виявилося у вільній країні творців вільного слова, охочих фейсом поторгувати. Глянь, куди кінь з копитом, туди й курка з відром: Пінчук геть свого Богуцького з ICTV, як яйце, в корзинку "Пори"-ПРП визначив ...

Кошмар, як весело.

Та все одно затужила я: головний Веселун влади Олег Рибачук кабить на виліт йде. Хоча Президент, начебто, вирішив до виборів дотерпіти.

Ну, у Рибачука завжди так: спочатку говорить-говорить-говорить. Потім у всіх голова болить - і починають думати: куди, блін, його подіти?

Трохи не діли до Москви послом. Так вирішили, що вона, звичайно, нам не друг, але й ми ж не звірі.

А я така, що послала б ... Не все ж їм над нами знущатися. Суки.