Загадка про олігарха, або Чому народний депутат Ярославський багатий, а підприємства його - бідні
Там в списку найбагатших людей Східної Європи вже пару років поспіль можна зустріти господаря харківського "Укрсиббанку" Олександра Ярославського.
До мільярда стан цього скромного українського нардепа поки не дотягли, але на хліб з маслом (850 мільйонів доларів) вистачає. От тільки є одна незадачка. Промислові активи пана Ярославського, які власне і формують цей самий капітал, останні пару років приносять або збитки, або такі прибутки, що просто соромно записувати в податкову декларацію. Як же зводить кінці з кінцями найбагатший харків'янин?
По всій видимості, це риторичне питання цікавить не тільки нас, а й податкову. На нараді на початку квітня новий керівник ДПАУ Олександр Кірєєв доручив своїм підлеглим "вжити дієвих заходів щодо збільшення податкового навантаження" низки великих промислових підприємств. Першим серед таких "злісних неплатників" виявився Черкаський "Азот", господарем якого, як відомо, є пан Ярославський. Результати ревізій широкої громадськості поки не оголосили. Проте в тому, що вони виявляться досить цікавими - сумнівів немає. Тому що в "мінімізації прибутку" господар однієї з найбільших українських бізнес-груп досяг успіху як ніхто інший. Для цього достатньо поглянути на фінансові результати підприємств, які контролює Олександр Ярославський:
Підприємство
Рік
Дохід, млн. грн.
Прибуток, млн. грн.
Азот, Черкаси
2002
775, 078
9079
2003
1240, 714
0, 918
2004
Н.д.
6,395
Чернігівське хімволокно
2002
69, 170
-15,629
2003
119, 425
-7,127
2004
214,882
-4,982
Черкаське хімволокно
2002
144,134
-0,233
2003
123,705
-15,129
Росава
2002
441,261
-128,522
2003
409,209
6,449
Відзначимо, що всі перераховані вище підприємства працюють в динамічно розвиваються сегментах хімпрому, стабільно продають продукцію на сотні мільйонів, а то й мільярди гривень (про що свідчать показники доходу). До слова, інші гіганти вітчизняної хімії, які обійшла стороною доля потрапити в сферу впливу пана Ярославського, чомусь виявляються досить прибутковими. Візьмемо для прикладу Сєвєродонецький Азот, який схожий з Черкаським Азотом і за профілем своєї діяльності, і по грошовому обороту. Прибуток сєверодонецького заводу за результатами минулого року склала 202,6 млн. гривень. Їх черкаські колеги зуміли заробити трохи більше шести.
Подібна картина ця повторюється з року в рік, для чого достатньо поглянути на фінансові показники провідної п'ятірки вітчизняного хімпрому за 2003 рік:
Підприємство
Дохід, млн. грн.
Прибуток, млн. грн.
Концерн Стирол
1553, 297
195,154
Азот, Черкаси
1240, 714
0,918
Азот, Сєвєродонецьк
1230, 368
109, 661
Одеський припортовий завод
1160, 509
764, 014
Дніпроазот
675, 368
88, 587
Невтішні фінансові показники змушують замислитися - чи то пан Ярославський вибрав не ту галузь, і не навчився продавати селітру або білоцерківські шини з прибутком. Чи то йому просто не сильно хочеться ділитися з іншими акціонерами або платити податки з прибутку державі.
Друга версія виглядає більш реальною, тим більше що схеми вимивання коштів з підконтрольних підприємств нардеп Ярославський особливо не приховував.
Відомо наприклад, що три заводи, що входять в орбіту впливу харківського олігарха, фактично управляються корпорацією "Енерготрансінвест". Профіль діяльності цієї компанії досить широкий - від торгівлі газом до виробництва зеленого горошку на Ізмаїльському консервному заводі. Зараз ця контора іменується "офіційним партнером" Черкаського та Чернігівського хімволокна і "Азоту" або попросту посередником, на якому осідають усі прибутки від продажу продукції підприємств. Якщо врахувати, що обороти трьох підприємств (а це під два мільярди гривень) проходять через "Енерготрансінвест", заробіток для пана Ярославського виходить непоганий.
Втім посередник далеко не єдиний метод, яким користується харківський олігарх. Для цих цілей у нього в запасі є "Укрсиббанк". Крім всякої дріб'язку начебто обслуговування рахунків, карткових проектів тощо банк заробляє непогану копійку на кредитуванні. Позикові кошти, наприклад для поповнення оборотних коштів, дістаються підприємству в кращому випадку під 15-20% річних. А якщо завод раптом ні з того, ні з сього "забуває" під час віддати кредит банку, до цього відсотку можна додати ще й непогану пеню. Таким чином, солідна частина зароблених підприємством грошиків мирно, і що найважливіше цілком легально, перетікає на рахунки харківського банку. Це, звичайно, погано позначається на прибутку, але це вже проблеми міноритарних акціонерів або держави, а ніяк не голови наглядової ради "Укрсиббанку" Ярославського.
Як банківські кредити "Укрсиббанку" працювали на "вимивання" грошей добре показує приклад Кременчуцького НПЗ. Як відомо, два роки тому Ярославський придбав цілих 1,154% акцій цього підприємства і дивним чином зумів довести іншим акціонерам необхідність призначити на посаду голови правління колишнього керівника "Енерготрансінвесту" Павла Овчаренка. Той, не довго думаючи, перевів всі рахунки НПЗ в "Укрсиббанк" і за два роки сидіння в Кременчуці так і не зміг відмовити собі в задоволенні балуватися кредитами з Харкова. Скільки заробив Ярославський на постійному кредитуванні найбільшого українського НПЗ, історія замовчує. Проте враховуючи 5 мільярдів гривень обороту "Укртатнафти" і "постійну нагальну потребу в оборотних коштах", сума ця напевно вимірювалася десятками, якщо не сотнями мільйонів гривень.
Цікавий факт, у той час як хімічні підприємства Ярославського постійно бідкаються на застарілі потужності і відсутність грошей, "Укрсиббанк" за повідомленнями багатьох ділових ЗМІ страждає від надлишкової ліквідності. Тобто просто не встигає вкладати зароблені кошти в інші проекти.
При старій владі перманентні збитки підприємств Олександра Ярославського влада цікавили мало. Напевно, далася взнаки близькість до сім'ї Леоніда Кучми. Єдиний, хто обурився такій політиці харківських банкірів, були міноритарні акціонери Черкаського "Азоту". Влітку минулого року керівник київської компанії "Кліринговий дім" (компанія контролює близько 26% акцій) Сергій Суровцев обурився прийдешнім збільшенням статутного фонду підприємства і резонно зауважив, що портфельний інвестор, яким є її структура, не може вкладати гроші в допеміссіію, якщо за останні роки не отримала від "Азоту" не копійки дивідендів. 2004 за який найбільший виробник міндобрив в країні примудрився заробити аж шість мільйонів, винятком не став. На зборах акціонерів харківські власники підприємства вирішили дивіденди не платити, а направити практично весь прибуток на погашення старих боргів "Азоту", напевно перед банком або близьким до нього посередником.