Піти з Майдану?

Річниця "помаранчевої революції" може стати черговим потрясінням для значної частини населення країни. Багатьом, можливо - дуже багатьом учасникам подій тих днів доведеться гірко розчаруватися в що відбувається і переосмислити нинішню ситуацію.

Мало хто міг уявити, що святкування річниці "помаранчевої революції" виявиться у результаті досить проблемною процедурою. Хоча вчорашні соратники по боротьбі з політичним режимом Леоніда Кучми сьогодні далеко не завжди вітаються один з одним, але пропустити можливість використовувати головну інформаційну площадку країни за чотири місяці до виборів навряд чи ризикнуть.

Майдан став для багатьох українських політиків ритуальним місцем, з якого зручно робити гучні заяви, до ідеалів якого легко було закликати, на який можна посилатися при першому зручному випадку. Але, судячи з пануючим сьогодні серед політиків настроям, з'ясовувати, "хто і чому оранжевіше", вони воліли б на локальних майданах, не перетинаючись один з одним.

Вересневий політична криза різко змінив ситуацію. Недарма ж казав професор Преображенський, що "розруха в головах". Єдиної "команди Майдану" вже немає, і шансів на її відновлення небагато. Віктор Ющенко має право прийти на Майдан як президент і офіційний лідер "помаранчевої революції", а Юлія Тимошенко небезпідставно готова скористатися статусом "душі Майдану". Втім, представити їх стоять поруч і поперемінно звертається до присутніх героям і рядовим учасникам революції з вітальними промовами складно. Не більше вірогідні дружні рукостискання або обійми. Не ті тепер відносини між вчорашніми політичними партнерами, хоча глава президентського секретаріату Олег Рибачук і розповів по секрету всьому світу про політичні консультації між леді Ю і "нашоукраїнцями". Пікантність ситуації в тому, що багато соратників Ющенка не хочуть бачити Тимошенко на Майдані, а сама вона навряд чи стане набиватися. З іншого боку, без Юлії Володимирівни святкування буде не тільки неповним, але і шанси президенту почути від присутніх не "Ющенко - ТАК!", А "Ганьба!" Серйозно зростуть. Очевидно, що в штабі БЮТ чудово розуміють складність і заплутаність ситуації, тому вміло тягнуть час, дозволяючи соратникам Ющенка шукати аргументи, щоб переконати Юлію Володимирівну ощасливити Майдан присутністю. Зрештою, в політиці, як і в житті, не пристало леді занадто швидко відповідати на залицяння навіть видного джентльмена.

Вміле обливання один одного компроматом дало можливість "юліанцам" і "вікторіанці" не тільки втрачати-набирати рейтингові очки, а й надати з панського плеча шанс притихлої було опозиції. Очевидно, що розкол у владній команді, ким би він не був спровокований, привів до посилення позицій Партії регіонів та її сателітів. Звичайно, можна сподіватися на запаморочення від успіхів у Януковича, але така ставка недалекоглядна і небезпечна. Схоже, командам Ющенка і Тимошенко доведеться вибирати з двох зол менше: або погодитися на озброєний нейтралітет в ході парламентської кампанії, або зімітувати всепрощення і відновлення загального єдності. Перший варіант видається більш органічним і кращим, хоча і не вирішує проблеми подальшої співпраці БЮТ і блоку Ющенка в парламенті п'ятого скликання.

Роль посередників намагаються на себе взяти польові командири Майдану Тарас Стецьків і Володимир Філенко. Позиція "порядних реформаторів" обумовлена ??і непростою ситуацією всередині самої партії - якщо лідер ПРП Віктор Пинзеник працює міністром фінансів в уряді Єханурова, то його заступник Микола Томенко органічно вписався в БЮТ в якості штатного коментатора всіх хоч трохи значущих подій. Тому-то в "Реформ і порядку" кровно зацікавлені у примиренні Ющенко і Тимошенко, інакше партії доведеться розриватися або нести важкі кадрові втрати, визначаючись, зрештою, до кого з вождів "помаранчевої революції" приєднатися під час парламентської кампанії.

Треба сказати, що Філенко і Стецьків закликають до досить реалістичним речам, якось: досягнення домовленостей щодо невключення у виборчі списки одіозних особистостей по обидві сторони "помаранчевих" барикад і підтримку кандидатури прем'єра обома силами, з урахуванням того, що висунути її отримає право переможець парламентської гонки. Дует "порядних реформаторів" не приховує своїх побоювань можливим зближенням НСНУ і Партії регіонів та інших сил, здатним залишити БЮТ на узбіччі парламентського життя. До речі, Микола Томенко також вважає, що святкування річниці Майдану має бути моментом звіту влади перед народом (читай - виборцями), а не нестримним веселощами, для якого поки не видно особливих приводів. Але сценарій святкування поки не оприлюднений, і робити якісь висновки рано.

Безсумнівно, важливим фактором, що впливає на формат святкування річниці "помаранчевої революції" стане рішення Віктора Ющенка очолити виборчий список НСНУ чи все ж відмовитися від цього кроку, залишившись "президентом усіх українців, а не однієї партії". Якщо президент стане лідером списку, то ймовірність появи Тимошенко на Майдані буде мінімальною, і події там можуть бути абсолютно несвятковими, а передвиборчими.

Треба сказати, що і бурхливе святкування річниці "помаранчевої революції" навряд чи додасть очок Ющенко-президенту - його перемога в третьому турі голосування не була настільки тріумфальної, щоб сьогодні ігнорувати інтереси співгромадян, які голосували за Януковича. Особливо - напередодні парламентських виборів, результат яких далеко не очевидний. Парадокс, але для Ющенка було б краще не прийти на Майдан, де від нього можуть вимагати звіту - тріумфів у справі виконання передвиборних обіцянок, крім продажу "Криворіжсталі", не спостерігається.

Висловлю крамольну думку - нова українська влада надмірно захоплюється штурмівщиною до різноманітних пам'ятних дат, успадкованої чи то від "проклятого режиму Кучми", чи то ще від радянських часів. Показовий приклад призначення виступу глави держави з президентським посланням на 23 січня 2006 року, коли парламентарії будуть перебувати на обумовлених Конституцією канікулах. Це, як і круговорот уявлень на затвердження кандидатури генерального прокурора, - показник кризи команди на Банковій. Ось і в нашому випадку дещо наївно чекати від річниці Майдану загального братання та примирення. Практика показує, що непросто підігнати досягнення політичних угод під гучну пам'ятну дату. Ще одна крамола - можливо, вистачить говорити про "цінності Майдану", куди доцільніше вийти за його межі і почати формувати демократичні цінності українського суспільства в цілому. Не варто пригощати співгромадян, які зуміли піднятися на організований громадянський протест, вчорашніми ідеологемами. І останнє - чим швидше Віктор Андрійович і Юлія Володимирівна зрозуміють, що вони були помітними і яскравими символами революції, а не її рушійними силами, тим легше їм буде спілкуватися і працювати на благо України. Разом чи нарізно - не важливо.

Євген МАГДА , www.daily.com.ua