В українців є три бажання! Так нету, чорт забирай, рибки золотий ...

Європейське бачення

Відео дня

Віктору Андрійовичу фантастично щастить. Його передвиборчі обіцянки відмирають самі собою. З об'єктивних причин. Ось подивіться: одними з головних тез передвиборчої програми Віктора Ющенка були рух України до Європи і вступ до Євросоюзу. За п'ять місяців нової влади в цьому відношенні зроблені виключно серйозні кроки. Було обіцяно перед кожною будівлею держструктури поставити по прапору Євросоюзу (чи то прапорів не вистачило, чи то часу), проведено "кращий за п'ятдесят років" конкурс "Євробачення".

До речі, можна в черговий раз поаплодувати віце-прем'єру Томенко. Не забувають руки майстра ... Ось придумав ж людина: кращий за п'ятдесят років конкурс! А в чому він кращий? З чим порівнювати? Та й навіщо взагалі? Але дана теза має зміцнити впевненість "маленького українця" у фаховості власного уряду.

Втім, я відволікся. Отже, на руку Віктору Андрійовичу цього разу зіграв народ вільної Франції, що показав європейської Конституції конфігурацію з трьох пальців. Слідом за цим в Італії та Німеччині почали вестися розмови про повернення, відповідно, марки і ліри замість гальмуючого економіку великовагового євро. Загалом, сам Європейський Союз не зміг вийти на новий рівень взаємовідносин між суб'єктами. Куди вже тут до наших євроамбіцій! Політики і чиновники Євросоюзу одностайні: перспектива вступу України в ЄС була віддаленою, а стала практично недосяжною. Загалом, з Європою припливли.

При цьому Віктор Андрійович бадьорий і веселий. Практично як у Жванецького: "А ми, незважаючи ..." У ході проведеного візиту до Туреччини Президент заявив, що через три роки Україна стане асоційованим членом ЄС. Здавалося б, які мотивації для проголошення такої фрази, яка повністю не відповідає ні політичної реальності, ні навіть найсміливішим прогнозам? Однак якщо згадати, що десь через три роки нас чекає чергова президентська передвиборча кампанія, все стає на свої місця. Ймовірно, вже зараз випробується майбутній гасло.

Віктор Андрійович вірний своїй традиції розповідати українцям добрі новини, пропускаючи їх, як через фільтр, крізь всіляких закордонних друзів. Ось в Туреччині було сказано дуже приємне слово для бізнесменів. Віктор Андрійович пообіцяв з першого липня "єдине вікно" для реєстрації підприємств та семиденний термін підготовки всіх документів. Ну що ж, спасибі рідній партії "Народний союз" Наша Україна "". Прям-таки соціалістичне дитинство! Тільки от одне "але": якщо мені не зраджує пам'ять, це "єдине вікно" вже було обіцяно з першого квітня. Ну ясно, перше квітня - день дурня, і обіцяного на цей день три роки чекають ...

Так от, якщо Віктор Андрійович не знає, ми розповімо йому про те, як зараз реально працює ця система. Коли треба кілька тижнів стояти в черзі тільки для розгляду свого питання Реєстраційної палатою (повірте, приклад особистий, а не із серії "я десь чув, мені хтось говорив"). Як чиновники ставлять вхідну дату на твій лист тільки під загрозою негайного пішого походу до суду. Ну а що там відбувається в судах, Віктору Андрійовичу краще не знати ... Оптимистичнее буде виглядати в зарубіжних поїздках. Скажу коротко: просторово-часової континуум там дуже сильно скривився в бік минулого, і помаранчевої революції там не помітили. А втім, де її помітили?

Тільки не робіть різких рухів!

Так, нашому Президенту потрібно час від часу кудись їздити. Тому що, перебуваючи на підмандатної території, він мовчить, як партизан, ніяких нових обіцянок не робить, ніж народ дещо дратує. На цьому тижні Віктор Андрійович конкретно "роздратував" п'ять відсотків народу. Саме стільки втратив він в рейтингу популярності. Нехай не такими швидкими темпами, але здала і Юлія Тимошенко. Натомість Володимир Литвин, на думку аналітиків, додав, та ще й як. Що в черговий раз підтверджує стару істину - в цій країні щось робити - собі на збиток. Або в сучасній інтерпретації - іноді краще жувати, ніж говорити.

Володимир Литвин зі Вселенськими Проектами Щастя для українців не виступав, в викриттях "фашистської кліки" не брав участі (безглуздо було б), а тихо зміцнював свої парламентську гвардію і партійну армію. Залучаючи туди людей в основному, що називається, з колишніх. Ну не всіх, звичайно, а з тих, хто пішов служити новій владі, змінивши залитий сльозами фальсифікаторські піджачок від Версаче на світлий костюм демократа від Бріоні. І бачите, як здорово! Вже й рейтинг вгору поліз.

Віктор Андрійович, нічтоже сумняшеся, розповів усім про те, що три політичні сили - "Наша Україна", БЮТ та Народна партія Литвина - зробили Майдан і хочуть отримати від українського народу справедливу нагороду на виборах 2006 року. Або Віктор Андрійович випадково переплутав Литвина з Морозом? Або у нашого Президента надзвичайно коротка виборча пам'ять? Так ми домовимося скоро, що "разом зi мною на майдані перед вами стояли мої побратими Медведчук, Пiнчук i Ахмєтов". Ну щоб нас було зовсім "багато" ...

Звичайно, причини охолодження відносин між владою і народом прозорі і зрозумілі. Дивно, але під час революції всі герої-антигерої показали високі організаційні таланти, вміння працювати багато в складній обстановці, вирішувати самі, здавалося б, непідйомні проблеми. Так куди ж, любі мої, всі перераховані вище якості відлетіли після перемоги?

Три заповітних бажання

Народ чекав, грубо кажучи, трьох речей. Перша - відкритості влади та розуміння того, що відбувається в країні, що готують для тебе, громадянина, можновладці. Зовнішні атрибути цього питання (прес-конференції, заяви, посмішки журналістам і дружнє частування шампанським і коньячком після брифінгу) до останнього моменту з гріхом навпіл виконувалися. Правда, і тут, у сфері свободи слова, ситуація помалу з райдужної переходить в томну.

Що стосується реального наповнення, то бензиновий і доларовий кризи виразно показали - влада ще не готова до кінця відмовитися від виробленого кучмівських оточенням принципу "чим менше знає народ, тим краще". Тобто спочатку ми в поті чола працюємо над вирішенням проблеми, а потім вона як бомбане! .. І тут вже вибачте. До речі, зараз джерела, близькі до мінеральних, заговорили про новий різкому падінні долара в липні-серпні цього року. Так що тримайте хвіст пістолетом.

Друге: український народ хотів отримати демократизацію цієї самої влади. Я розумію, звичайно, що у чиновника не викликає дискомфорту його матеріальне благополуччя. А от у людини, який отримує з ним абсолютно однакову зарплату, але живе при цьому раз так в сто гірше, такі питання напевно з'являються. І у підприємця, якого людина влади із задоволенням патрає, такі питання виникають. Сталася така демократизація? Ні, не відбулася.

Про що першим ділом подумав новопризначений кримський прем'єр Анатолій Матвієнко? Про те, що по кримському узбережжю вже не можна пройти? А для того, щоб нормально полежати на пляжі, краще все-таки рвонути до Болгарії або Туреччини? Про Нікітському ботанічному саді, в якому бандити собі будинків набудували? Ні, він турбувався проблемою передачі Віктору Андрійовичу Масандрівського палацу під резиденцію.

А пам'ятається, кілька місяців тому Віктор Андрійович казав, що хоче придбати в Криму шість соток. І все милувались. Нічого собі, сказали і ми собі, шість соток! Ну це зрозуміло, дивлячись хто вважає. У нас з вами сотки одні, у Матвієнко, дивись, інші. Людина при Кучмі-то теж не в схроні сидів і не в газетці якийсь опозиційної, а цілої областю командував. Справу свою добро знає.

Міліція у нас з народом? Сто пудів! Міліція у нас з народом може щось зробити. А в плані дружби і порозуміння, так таки поки немає. Це не я придумав, це міністр сказав. Який Луценко. Поки, значить, міліція не з народом. Також нічого не чути про те, з народом чи СБУ або, наприклад, які взаємовідносини народу і Генеральної прокуратури. Як там взагалі Піскун?

Ось вже воістину людина-свято - і на короткій нозі з американським послом виявився, і на колінах перед Пінчуком стояв (хоча відмовляється, тому що гордий), і гроші лазаренківських трохи нам не повернув, і справа Гонгадзе мало не розкрив. Майже заарештував Смешко, майже відкрив, хто отруїв Віктора Андрійовича. Весь такий майже завершений чоловік. Але люди не включаються в те, що він робить. З боку - ніби нічого. Як казав незабутній Цегла, "по замашок начебто фраєр. Але не фраєр, це точно ... ". Загалом, з демократизацією влади у нас поки справа йде погано. Хабарники всіх форм і масштабів таїлися недовго: вони знову на стежці війни за грошові знаки.

Грошові знаки або більш загально - добробут, а вірніше, його підвищення - третє (а за значенням, чого гріха-то таїти - перше) чаяние народу. І тут якось зовсім по-ідіотськи виходить. Прийняли соціальний бюджет. Такий, до речі, і Янукович міг прийняти. Цілком у його стилі. Грошей ми вам дамо, але де їх самі візьмемо - незрозуміло. При цьому малий і середній бізнес не те що на колінах, на лопатках. Обсяги реалізації у моїх знайомих бізнесменів впали не в рази - в десятки разів.

Великий бізнес, прихоплений свого часу кучмівськими олігархами, теж стогне зі зрозумілих причин. У великому бізнесі все не впевнені у завтрашньому дні. Ні, не олігархи не впевнені. Хоча доля Михайла Борисовича Ходорковського, який отримав днями дев'ять років позбавлення волі в братній Росії, напевно зробить наших багатіїв більш поступливими. Я маю на увазі тих людей, які орють на всяких "Криворіжсталь" і "Ілліч". Ви ж розумієте, куди вони підуть у випадку погіршення ситуації для господаря. На вулицю.

Наш уряд, мені здається, спочатку обрало не зовсім правильну тактику поведінки. Міністри тимошенківського "пулу" (а у нас в уряді не всі міністри підкоряються прем'єру, ви ж це розумієте) спочатку почали працювати як би всупереч усьому: зла Росія, злі олігархи, злий Порошенко, і т.д., і т.п. Фактори ці різною мірою, безумовно, присутні.

І за добробут народу треба боротися. Теж без питань. Тільки от, схоже, дуже багато зусиль йде на пояснення своєї позиції замість обдумування цієї самої позиції. То у нас іноземні інвестиції такі, що закачаєшся (поки, крім Депардьє, нікого не бачив), то ми в олігархів всю власність відберемо (реально нічого поки не відібрали), то ми ринковики, то ми социальщики, то ми Росію матері, то цілуємо . То у нас вісім мільярдів кубів газу зникає, то з'являється в тому ж самому місці. Ну трохи менше з'являється, ніж зникло, але ми доплатимо.

Хто ми? Ну ми і є. Багатий, але трохи легковажний український народ, який кудись подів трішечки газу. Ви особисто брали газ? Я - ні.

Загалом, поки ми більше платимо, ніж отримуємо. Розмови про те, що швидкої зміни на краще чекати не варто, вважаю, треба скоротити. Фраза цілком добре звучить без слова "швидкої". Хоча й словосполучення "на краще" можна прибрати з деякою часткою впевненості.

Зате ми всі впевнені в одному - тепер в Україні будуть красти тільки чесні люди.