УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС

В Україні з'явиться прецедентне право?

В Україні з'явиться прецедентне право?

З урахуванням того, що 75% загальних справ Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) мають українське коріння, а 90% від цих 75% справ - типові, назріла гостра потреба імплементації судової практики ЄСПЛ в національну судову систему. На жаль, пілотні рішення, прийняті Європейським судом, в Україні не виконуються, і хоча европеського конвенція превалює над нормами національного права, про неї в судах чутно рідко.

Відео дня

Cудьі говорять, навіщо ми будемо це вивчати, якщо захисники цим не користуються, а захисники стверджують, що їм це тим більше ні до чого, раз судді з європейським підходом незнайомі. Виходить, замкнуте коло. І хоча покладене на суди узагальнення судової практики є дуже важливим інструментом недопущення неоднозначного трактування закону, до становлення прецеденту як джерела права в Україні національна судова практика має дуже опосередкований стосунок.

Нагадаю, що судовий прецедент є ні що інше, як рішення певного найвищого судового органу по конкретній справі, яке на майбутнє приймається за зразок в східних випадках, в той час як судова практика - це, насамперед, підсумок однозначного застосування закону, службовець виключно аргументом в системі доведення. Говорячи про прецедентному праві в Україні, вважаю за необхідне підкреслити, що ми ніколи не отримаємо той аналог прецедентного права, який існує в англо-американській системі зважаючи протиріч такого нашої традиційної системі права.

Однак з введенням в дію Закону України № 3477-IV від 23.02.2006 р. "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" в Україні заговорили саме про прецедент. Пов'язано це з тим, що ст. 17 даного нормативного акта прямо наказує національним судам застосовувати при розгляді справ не тільки Європейську Конвенцію, а й практику ЄСПЛ "як джерело права". Згідно з цим визначенням, даному в Законі, судова практика Європейського суду з прав людини є прямим похідним і не може існувати окремо від Конвенції про захист прав людини та основних свобод, а Конвенція не може існувати і функціонувати без відповідних рішень ЄСПЛ. Стверджує в такому укладенні та ст. 19 Конвенції, де дослівно сказано, що "Європейський суд з прав людини засновується для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами їхніх зобов'язань за Конвенцією та протоколами до неї". Виходить, що рішення ЄСПЛ як невід'ємної складової частини Конвенції рівні за силою положенням Конвенції, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.97, тобто мають силу міжнародного договору, згода на обов'язковість якого була надана Верховною Радою України відповідно до Законами України № 475/97-ВР від 17.07.97г. та № 3477-IV від 23.02.2006 р.

Я часто стикаюся з поширеною помилкою, що вказана судова практика за своєю силою дорівнює Закону, хоча насправді її юридична сила вище, і це прямо випливає з правових норм. Зокрема ч.3 ст. 4 Господарсько-процесуального кодексу України стверджує: "Якщо в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору". Аналогічні норми містяться у Кримінальному кодексі України (ч.1 та ч.5, ст.3 КК), в Кодексі адміністративного судочинства України (ч.6, ст.9 КАСУ) і в Цивільно-процесуальному кодексі України (ч.2 ст. 3 ЦПК). Таким чином, не можна виправдовувати повільність імплементації судової практики ЄСПЛ її чужорідне в контексті традиційного законодавства. Скоріше вже гальмування процесу продиктовано недосвідченістю національних юристів, яка, в свою чергу, викликана низькою мотивацією і дефіцитом інформації, важкодоступність якої повсюдно визнається провідними фахівцями в цій галузі.

Святослав Пограничний, шеф-редактор "Судово-юридичної газети", заступник голови Асоціації суддів та працівників судів України