Підводні камені редакції "Сегодня"

Підводні камені редакції 'Сегодня'

Ну, що ж, раз в останні дні розжарюється обстановка навколо трудового конфлікту редакції газети "Сегодня" і гендиректора Олени Громницької, настала пора висловити свою точку зору людям, які не так давно працювали в цьому колективі і не з чуток знають кухню видання. Чи захоче ще хто висловитися, не знаю.

Відео дня

Всім відомо, що нинішня непроста ситуація, в якій фігурує газета "Сегодня", є не першою інформаційною бомбою. Все почалося півтора роки тому, коли журналіст Олександр Чаленко опинився під загрозою звільнення з редакції головним редактором Ігорем Гужвою і не тільки розповів про цю ситуацію колегам з "Сегодня", а й зрадив цей конфлікт загальної гласності. Думається, про причини того скандалу окремо згадувати не варто - і так все знають.

Якою була реакція його колег? Безумовно, багато хто тоді підтримували Сашу. І це нормально - підтримати журналіста, коли він знаходиться на межі звільнення. Свою точку зору тоді відкрито висловили Ірина Соломко, Євген Іхельзон, Світлана Тучинська. На підтримку Саші Чаленко було опубліковано та анонімне лист, підписаний "ж урналісти департаменту новин газети "Сегодня" ". Воно було розміщено на "Телекритиці" .

Чому лист анонімне? Все просто: по-перше, не всі в редакції в цілому брали сторону Саші Чаленко, по-друге, не було гарантій того, що після такої публікації ініціатора того листа не "попросять" написати заяву за власним бажанням. Тому все абсолютно логічно.

Тепер по суті самої публікації. На той момент, крім конфлікту між Гужвою і Чаленко, дійсно загострювалася робоча атмосфера в редакції. Вимоги до роботи в щоденному форматі, м'яко кажучи, непрості - на робочому місці журналісти трудяться по 12 годин на добу. Головний редактор ініціював посилення вимог до дедлайнів, коли за несвоєчасну здачу матеріалу журналіста штрафували. В принципі, система штрафів нікого не здивувала, так як вона існувала і раніше. Але обурив той факт, що дедлайни стали ранніми: замість здачі матеріалу в 5-6 вечора надійшла вимога здавати статтю якомога раніше - найпізніше в 4-5 вечора (або раніше), виходячи зі складності теми.

Що це означало? Наприклад, журналіст трудиться над завданнями в національний номер (може бути і 2-3 матеріалу) 5-6 годин, а замість цього дається чотири години. А треба розібратися в темі, видзвонити купу спікерів, набрати ексклюзивні деталі, і т.д. А потім ще й вечірній - київський номер. І так кожен день. Причому про високі стандарти підготовки матеріалів говорити не варто, досить прочитати газету.

Треба сказати, у відділі новин України тоді сподівалися, що з'явиться ще одна вакансія журналіста, щоб працювати було легше. Але замість цього почали закручувати гайки в плані посилення і без того складних вимог.

Як зараз йдуть справи з дедлайнами, мені судити складно. Але на той момент ініціатива Ігоря Гужви була вкрай дискомфортної для журналістів.

Крім того, в той момент насторожувала ще одна ініціатива керівництва. Підхід до нарахування зарплат не за традиційним принципом - ставка + премії. Була озвучена ідея прив'язати нарахування суми зарплат до тієї навантаженні, яку журналіст виконує щомісяця. Умовно кажучи, написав ти стільки-то знаків (або слів - деталей не пам'ятаю), отримай стільки-то, написав менше - отримай менше. У всякому разі, саме так цю ідею сприйняли журналісти.

Зрозуміло, що такий підхід до нарахування зарплат нікому не сподобався. Ще більше обурював той факт, що обсяг роботи журналістів мав визначатися автоматично, а мало які збої можуть бути у бездушною програми? Та й кожен журналіст об'єктивно писав по-різному. Тоді в колективі міркували: ну, як можна оцінювати складність роботи, наприклад, коли пишеться аналітика з приводу політичних подій або "риється" з нуля матеріал у відношенні вибуху, злочину або іншого НП?

Всю цю картину доповнили і постійні оціночні анкети: то поставте бали - чи влаштовує вас якість роботи редактора відділу, то поставте бали - чи влаштовують вас ваші колеги. До речі, на той момент збиралися також вводити щомісячні (знову ж, якщо не помиляюся) оцінки якості роботи для кожного журналіста.

В цілому, вся ця ситуація з ініціативами головреда мало кого надихала. Та ще й скандальне протистояння Олександра Чаленка та Ігоря Гужви. Ось саме з цих причин і було опубліковано анонімний лист на "Телекритиці".

Я пишу все це неспроста. Адже саме я була ініціатором і автором того листа-звернення півторарічної давності. Були й інші, хто підтримав цю ідею, але якщо вони не хочуть називати себе, то і я цього робити не буду.

До речі, ідею написання листа підказав сам Саша Чаленко. Саме він і попросив мене про підтримку. Зокрема, попросив про те, щоб у цьому листі були написані рядки про серйозні правки журналістських матеріалів. Особисто від себе зазначу: безумовно, в моїх текстах могли бути суттєві коригування, але сенсу і фактажу це не стосувалося. Що стосується переписування "тексту до невпізнання", то про це говорили Саша Чаленко, Ірина Соломко, Євген Іхельзон. Безумовно, їм не вірити я не можу, так як свого часу з ними працювала в редакції. Що стосується правок в матеріалах інших співробітників "Сегодня", то логічніше поцікавитися у них. Можу говорити тільки про своїх текстах: їх "до невпізнання" не змінювали.

Хтось іронічно може зауважити: а чого ж ти не пішла, якщо тебе робота в редакції "Сегодня" не влаштовувала? Відповідаю: на той момент ситуація була непростою, і йти відразу сенсу не було. Всі були в очікуванні, що все само собою "розрулиться", так як в кожному колективі є свої "терки".

Звичайно, не завжди потрібно "виносити сміття з хати", можна адже все вирішити всередині колективу. Однак протівостяніе Чаленко і Гужви, наклавши на нові ініціативи головреда, з кожним днем ??розжарювало атмосферу в редакції. Відбулася "витік інформації", зовнішнього резонансу уникнути не вдалося. Мій лист-звернення в "Телекритику" було лише одним з епізодів тієї конфліктної ситуації. З одного боку, хотілося підтримати Чаленко, з іншого - висловити настрої редакції. Як показав подальший розвиток подій, ситуація таки з часом перейшла у спокійне русло, гострі кути стерлися - про це мені говорили самі журналісти "Сегодня". У даній ситуації я не кажу про відхід Саші Чаленко з "Сегодня", а відзначаю загальні меседжі колективу.

До речі, з приводу мого звільнення з "Сегодня". Буквально через деякий час після публікації листа на "Телекритиці" склалося так, що я пішла з редакції. Але причиною тому був не внутрішній конфлікт у виданні, а зовсім інші мотиви: по-перше, з'явилися серйозні проблеми зі здоров'ям, по-друге, запропонували цікаву роботу, яка на той момент дозволила мені пройти відповідні медобстеження (графік був більш гнучкий - була прив'язана до офісу і могла працювати вдома).

Коли я заявила про відхід, Ігор Гужва особисто мені зателефонував і сказав, що не хоче, щоб я звільнялася через проблеми зі здоров'ям: "Іди на лікарняний, пройди обстеження. Скільки потрібно, стільки й будеш лікуватися. Я не хочу, щоб з цієї причини ти звільнялася ". Знову ж зауважу: я не кажу про тотальні скорочення в "Сегодня" в грудні 2008 року. І не буду говорити, хто і як ішов із редакції "Сегодня" в різний час - у кожного своя історія. Але реакція Гужви на мій відхід в 2010 році була саме такою.

Тепер хотілося б зупинитися на деяких деталях, що стосуються мого давнього листа-звернення. У своєму свіжому блозі на "УП" і листі на "Телекритиці" Саша Чаленко зазначив, що авторами даного листа були Дмитро Гомон і Дмитро Коротков, а також ті, хто сьогодні не працює в редакції. Я вже написала про те, що є ініціатором і автором листа-звернення. З урахуванням того, що в "Сегодня" я вже не працюю, все вірно. Проте названі в блозі Чаленко журналісти Дмитро Коротков і Дмитро Гомон, зараз працюють в редакції "Сегодня", ніякого відношення до цієї історії не мають. Поважаю обох Дим, як професіоналів і людей принципових, тому хотіла б відразу розставити всі крапки над "i" в питанні історії написання анонімного листа. Чому Саша згадав їхні імена в своєму блозі? Про це логічно було б запитати у нього. За моїми спостереженнями, у Чаленко завжди були нормальні відносини і з Гомоном, і з Коротковим, а яка між ними останнім часом кішка пробігла - незрозуміло.

Хоча, може бути, питання в тому, що обидва Діми в останньому трудовому спорі редакції "Сегодня" з наглядовою радою та гендиректором Оленою Громницькою не зайняли місце пасивних спостерігачів, а чітко виступили єдиним фронтом з іншими журналістами газети? Гужва та Чаленко - старі вороги.

Однак, на мій погляд, і Коротков, і Гомон - давно вже дорослі люди, вони мають право на свій вибір. І я поважаю їх вибір - підтримати редакцію в трудовому спорі з Громницької. Більше того, я не тільки на їх стороні, але і на стороні редакції газети. Вважаю, що нинішній конфлікт у редакції "Сегодня" - це не протистояння двох менеджерів Гужви і Громницької. Це саме трудовий спір між редакцією і новим керівництвом.

На якій підставі зроблені ці висновки? Я не раз чула від дуже багатьох колег з "Сегодня" про те, що працювати останнім часом нестерпно - чи не редколегію з елементами цензури ввели з приходом Громницької. Крім того, були спроби публікації джинсових матеріалів. І це не кажучи про те, що з'явилися плани підзаробити на виборах. "У що тоді перетвориться газета? У продажне, жовте і необ'єктивне видання? "- Обурювалася одна журналістка.

Не вірити своїм колегам, в числі яких є мої друзі - не можу. Я поважаю позицію редакції і готова підтримати їх вибір, тому що це єдина команда, яка робить одну з кращих щоденних газет в Україні. І ця команда буде боротися за майбутнє свого видання, оскільки не хоче брати участі в похоронах "Сегодня".

До речі, за словами журналістів газети "Сегодня", в планах нового топ-менеджменту - не тільки підвищити прибутковість газети "Сегодня" сумнівними способами, а й оптимізувати витрати на виробничий процес. Зокрема, мова йде про суттєве скорочення штату. "Чудова" ініціатива, притому, що колектив "Сегодня" і так оре фактично цілодобово. Або, може, краще закрити регіональні редакції або "вбити" сайт? Дивне з економічної точки зору рішення: заморозити багато проектів, так і не дочекавшись отримання фінансового ефекту. Тоді, питається, навіщо гроші вкладалися в розвиток?

Наостанок хотілося б зауважити: топ-менеджери "Сегодня" заявляли про те, що кожен бізнес повинен бути прибутковим і в кожному бізнесі є свої виробничі процеси. Що ж, хотілося б відповісти: ЗМІ - це, звичайно, бізнес, але не завод з виробництва тих же виделок і ложок. Наприклад, цех на підприємстві можна повністю автоматірізіровать, але хіба може робототехніка замінити досвідчених і професійних журналістів, які знають специфіку видання, люблять газету, і готові орати цілодобово?

Вважаю, колектив "Сегодня" відстоює вірні позиції. І в цьому їх не можна не підтримати. Хлопці, але пасаран!