УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС

Висловлювання держсекретаря США - початок війни чи примус до миру?

Висловлювання держсекретаря США - початок війни чи примус до миру?

Заява Дж. Керрі про "повну підтримку української опозиції з боку президента Б. Обами", зроблене в Берліні, повною мірою відображає нинішній стан справ в стратегії врегулювання української кризи, прийнятої на озброєння американською адміністрацією. У цій стратегії домінують дві мети:

· По-перше, зробити передбачуваною траєкторію руху українських властей, домігшись гарантій припинення зближення з Росією;

· По-друге, зробити передбачуваною офіційну опозицію, забезпечивши їй легітимність за рахунок усіх інших учасників протестних рухів у країні.

Перше завдання зараз стосується саме офіційної влади України, а не всього "правлячого класу" - консультації з українськими олігархами, активно проводяться американцями в останні тижні, переконали американську адміністрацію, що великий український капітал як і раніше боїться інтеграції з Росією більше, ніж незначного зростання " прозорості "своєї суспільно-політичної та економічної діяльності внаслідок інтеграції з Європейським союзом.

Тому зараз США турбує більше небезпека спонтанних дій влади у відповідь на подальше загострення ситуації - наприклад, різкий зсув зовнішньої політики у бік союзу з Росією через страх перед швидкої втратою влади.

Для досягнення цієї мети США будуть комбінувати тиск на владу України (щоб постійно "тримати їх в тонусі") з обговоренням гарантій особистої безпеки.

Для Вашингтона останнім часом найбільш переважним сценарієм виходу з української кризи (для США український криза - не політична криза в країні, а ризик перетворення Києва на сателіта Москви) є поступова передача влади Президентом Януковичем представнику опозиції.

У відповідь на згоду поступитися владою без боротьби (в результаті дострокових виборів у другій половині 2014) США пропонуватимуть своєрідний "золотий парашут" - можливість "евакуації" на Захід, збереження частини активів, захист від подальших переслідувань з боку нової української влади і т . д.

Друге завдання стосується офіційної опозиції - політиків, контрольованих олігархами і Заходом, і тому прогнозованих у своїй поведінці. Для США зараз принципово важливо ні в якому разі не допустити подальшої радикалізації протестів або виходу на перший план "неформатних" політиків. Для цього Вашингтон буде прагнути прискорити врегулювання кризи і, одночасно, зажадає від офіційної опозиції гарантувати своє лідерство в протестному русі (в т.ч. відмежувавшись від радикалів) в обмін на їх остаточну легітимацію на Заході. У цьому ключі природно, що офіційний діалог на високому рівні Вашингтон буде вести з Кличком і Яценюком, а "від народу" залучить найбільш слабкі політично фігури на кшталт Руслани.

Фактично на даний момент у Вашингтоні узгодженим представляється курс на "випуск пари" з масових протестів відразу після того, як українська влада ухвалить умова проведення дострокових виборів (швидше за все, з урахуванням відмови нинішнього Президента від участі в цих виборах).

Американцям видається, що, маючи на руках рішення центрального вимоги протестів - відсторонення чинного Президента від влади, нехай навіть не негайне, лідери офіційної опозиції зможуть згорнути протести і переконати основну масу незадоволених у перемозі Майдану.

Відносно незгодних Вашингтон схвалить застосування жорстких поліцейських заходів, забезпечуючи інформаційне прикриття на Заході - представивши ці заходи як боротьбу з "хуліганами і провокаторами".

Прийняття американською адміністрацією як робочий саме такого сценарію для вирішення української кризи відбилося в останніх заявах Дж. Керрі. У планах Держдепартаменту провести серію консультацій з офіційною українською опозицією: мова не тільки про ймовірну зустрічі з самим держсекретарем, а й про заплановане на 6 лютого черговому візиті В. Нуланд до Києва.

США вживуть всіх зусиль щоб в найближчі півтора-два тижні гарантувати передачу влади в Україні до кінця поточного року, і надалі сконцентруються на забезпеченні цього процесу, віддавши ЄС ініціативу у вирішенні зовнішньополітичних завдань з врегулювання наслідків кризи.