Голда Меїр: як бідна дівчинка з Києва створила сучасний Ізраїль і стала легендою ХХ століття
Нині її всі знають як єдину жінку, що стала прем’єр-міністеркою Ізраїлю
Головним підсумком минулого політичного двухсполовінойлетія (з пів на четверту до кінця шостого) виявилося те, що революція, як з'ясувалося, пройшла не боляче. Нікого (практично нікого) не вбило (винятки ж властиві і мирному часу, до того ж ранній сплеск "самогубств" виявився швидше передчасним наслідком переляку, а не реальних загроз), обіцяні війни не відбулися, Львів спокійно зустрів Януковича, а Донецьк настільки ж спокійно проковтнув (у всіх сенсах) Ющенко, діагональний рубець зарубцювався, народ вщух.
Виконавши свою історичну функцію - об'єднавши (проти себе) весь народ - діючий Президент став нікому не потрібний, як і всі інші "зважені". Приголомшливий провал-2006 "Нашої України" (немає такої партії; є лише найчистіший блеф, досконала химера, політичний пшик, абсолютне ніщо, роздирають, до того ж, внутрішніми протиріччями, якесь аморфне утворення - і зраджувати, і відданих), а також народних літвінатов (давайте дружити Сім'ями) показав: попит нині - в країні неляканих - лише на маргіналів.
Є лівоцентристська (так, маргінали у нас - центристи, це теж прикол) Юля, яка набирає очки завжди і незважаючи ні на що, і правоцентристський (сьогодні поки він, а там подивимося) лідер, якого навчають на помилках, що освоїв вміння не тільки йти напролом, забезпечувати єдність й розіб'є ворогів, але також зображати солідну респектабельність, налаштованість на співпрацю, компромісність-толерантність.
Між ними, помірними маргіналами (ще точніше - на таких орієнтованими), все і відбувається. І хоча там, між, затесалися й ті, кого вже немає, а заодно - ті, кого скоро не буде (за народженням - партії, але по факту - продажні дівки, чия платформа вимирає ще швидше, ніж їх же електорат), все одно всім ясно: насправді їх двоє.
Ділити, причому всі, будуть тільки вони (ким би не персоніфікували зрештою силу Сходу), саме з них хтось довго буде владою, а хтось - опозицією, і тільки вони зацікавлені у затвердженні правил Ігри (з гарантією програв і суперпризом переможцю).
Але при цьому воювати між собою їм потрібно вкрай акуратно, щоб, чого доброго, що не зашибісь один одного, однак і не зупиняючись, бо світу явного їм не пробачать.
А саме кіно в тому, що для країни в цьому нічого поганого немає. По-перше, весело, а по-друге, і демократія (хоча якась) залишається, причому в досить нешкідливому - для всіх! - Варіанті, і стабільність (хоч якась) з'являється - як в Амеріці. Звичайно, якби хтось із межиніжжя пробився у другий тур, він би міг його здуру і виграти (схопившись за чиюсь ногу), так адже не проб'ється ж! З 6-8% туди не пускають.
Так що на двопартійну (точніше - двухсільное) щастя ми приречені. Ну й добре. Скоріше б. А то набридло в невагомості.
Олександр Кірш
Підпишись на наш Telegram. Надсилаємо лише "гарячі" новини!
Нині її всі знають як єдину жінку, що стала прем’єр-міністеркою Ізраїлю
Катастрофічні події на полі бою небезпечніші для Путіна, аніж втрата національних околиць РФ
Скорпіони отримають несподівані прибутки, а Терези втілять давні мрії