Легко взяти за зябра тільки того, хто вже попався на вудку

Те, як наші старі і нові володарі підраховують кількість енергоресурсів, необхідних Україні для виживання і процвітання, мимоволі нагадує анекдот про те, як естонці перераховували китайців. Взагалі-Україна самостійно видобуває на своїй території нафти і газу рівно стільки, скільки цілком вистачає багатолюдній острівної Японії для світового економічного панування (я вже мовчу про середню зарплату, еквівалентну в "країні маленьких бджіл" шести тисячам баксів). Так що, якщо б не непереборна жадібність наших "володарів труби", то наша ефемерна залежність від імперських замашок Кремля зводилася б до спроб москалів обійтися без української горілки, молока і підземних сховищ газу, диверсифікуючи які російські газократи не пошкодували ні Шредера, ні Байкалу.

На ділі ж холодна зима в Україні не обмежилася трагедією Алчевська, а плавно перейшла в холодну війну колишніх помаранчевих союзників, що не знайшли спільної точки зору на каламутний газовий контракт за участю "Росукренерго". У нас завжди те, що погано лежить, лежить недовго (і переділ в послекучмістскую епоху, в тому числі і в сфері "Нафтогазу", не тільки не завершений, а ще навіть толком не починався).

Адже якщо напруженість між колишніми героями Майдану не може вирівняти навіть президент, то це означає: за вересневим політичним скандалом стоять олігархи, яких завжди цікавить тільки повний контроль над фінансовими потоками держави. Тобто війна мільйонерів проти мільярдерів поки закінчилася перемогою мільярдерів?!

Ющенко не випадково всіляко дистанціюється від експресивних "предкоаліціонних" заяв Івченко, Порошенко або швидко повертає собі голос у складі могутньої команди Кінаха. Адже багато політичні фігури на сцені Майдану виявилися випадково, і у друзі до них той же Ющенко ніколи сам не набивався (факторами його перемоги на президентських виборах було не тільки своєчасне створення "Сили народу", а й здатність соціалістів йти до кінця). Так, в останній рік з'ясувалося, що Мороз, Тимошенко і Ющенко - більше не близькі політичні партнери і друзі. Але, погодьтеся, що це ще не привід для політичних попутників, що пройшли на їхніх шиях і іміджі у Верховну Раду п'ятого скликання, "формувати" парламентську коаліцію як би без їх участі (а якщо комусь і вигідна "бійка титанів", то аж ніяк не їхні істинним прихильникам).

Які саме помаранчеві фігури сумніваються в створенні коаліції демократичних сил? Саме ті, які наполягають на одноосібному ухваленні рішень "наступником Кучми", ким би він не був. Але, впевнений, після парламентських виборів 2006 року принцип "Я начальник - ти дурень" більше не візьме гору в нашому політикумі! Бо саме огидна непрозорість газових рішень керівництва України насторожила європейців і навіть міністерство юстиції США. І саме така непрозорість проштовхується в принципи формування коаліції під назвою якоїсь ПРОГРАМИ (дай Бог і "Нашої України", і БЮТ, і СПУ виконати хоча б свої передвиборчі обіцянки).

Ціна підкилимної боротьби для помаранчевих вже непомірно висока: під шумок не менш 30% місцевих рад взяті під контроль тими людьми, які до січня 2005 поставили на своїй політичній кар'єрі хрест як мінімум на п'ять років. Але, виявляється, капіталістам при дикому капіталізмі досить складно виставити такі "прапорці", які ці "вовки" не могли за допомогою кеша подолати.

Схоже, реванш біло-блакитних при такому розкладі - справа недалекого майбутнього. Як натякнув в недавньому інтерв'ю нічого не забув і йде далі Колесніков: країна Бріонія, мовляв, ще дасть прикурити країні ZILLI. Бо скільки б в Україні не відбувалося "помаранчевого" розгортання демократії на словах, непогано було б де-факто, а не де-юре отримати парламентсько-президентську Республіку замість президентсько-парламентської Околиці, так полюбилася казнокрадам і блюдолизом.

Тоді і тільки на плечі Верховної Ради України та політичних партій-переможниць виборів ляжуть: підвищення мізерних зарплат українців, подолання вікового житлово-комунального кризи і віялових відключень електроенергії, заборона масової ліквідації дитячих садків і санаторіїв, корінна перебудова розваленої медицини та колдобістих автомагістралей, ліквідація епідемій СНІДу та туберкульозу, викорінення алкоголізації нації за допомогою телереклами, приплив інвестицій в анахронічне і відстале сільське господарство etc. Інакше президент, між іншим, просто потоне в неозорому океані наших проблем, породжених багаторічної стагнацією і вимиванням основних оборотних коштів країни за кордон (хоча хто його знає: не будь у наших олігархів захована кубушка в західних банках, були б вони так згідливі з Майданом?).

Упевнений, що парламент, швидко звик після 26 березня до єдиноборств бульдогів під килимом, недовго буде ареною виключно інтриг і недомовленостей. Буквально днями парламент стане, відповідно до свого природному призначенню, трибуну. Головне - позаду інертність і бездіяльність національної еліти, посадженої Кучмою в золоту (за рідкісним винятком) КЛЕТКУ. І хоча багатьом здається, що ДРАЖНИТИ президента більше не треба, саме забіякувата і непоступлива Верховна Рада може змусити Ющенка поступово відмовитися від келійного спілкування з милими придворними карликами, улюблене заняття яких - ставити підніжки.

Віктор Чайка, шеф редактор сайту http://www.scandalissimo.kiev.ua