Тупіший, ще тупіший

У контексті прагнення України до адаптації своєї системи освіти до європейської, такий, хоч і спровокований кризовими реаліями, крок може спричинити небажані наслідки. Недоступність вищої освіти для української молоді послужить причиною погіршення конкурентоспроможності нашої кадрового потенціалу в Європі, на підставі чого можна буде зробити висновок, що Україна всерйоз не прагне до європейських стандартів. І це не єдина ймовірна проблема.

У Міністерстві освіти і науки відмова від держзамовлення на окремі спеціальності пояснюють кількома причинами. Як згадувалося, одна з них - криза, в умовах якого без зменшення бюджетного фінансування підготовки фахівців деяких спеціальностей нібито ніяк не можна обійтися. Тим більше, що на думку пропрем'єрських сил в парламенті останнім часом Україна витрачалася на абсолютно непотрібні професії. Наприклад, голова комітету Верховної ради з питань науки і освіти Володимир Полохало (БЮТ) назвав урядову постанову своєчасним і "відповідним тенденціям розвитку вищої освіти", зауваживши, що "вузи випускали сотні фахівців, професії яких ринку не потрібні".

Держава зменшило свої інтелектуальні запити ще й у зв'язку з демографічним спадом. Представники Міністерства освіти в цьому відношенні апелюють до того факту, що в поточному році випускників шкіл буде приблизно на 23 тис. менше, ніж минулого. Однак, при цьому уряд не має нічого проти, якщо ВНЗ в необмежених кількостях візьмуть до себе на навчання абітурієнтів на контрактній основі. Кабмін навіть опублікував на своєму сайті спеціальний лист, в якому дозволив керівникам вузів державної та комунальної форм власності при відсутності держзамовлення цього року здійснювати прийом абітурієнтів на "контракт".

Власне, такого казусу вже достатньо для того, щоб задуматися чи дійсно в Україні накопичилася колекція "віджилих" своє професій - адже за гроші вони ще можуть жити та жити. Слід зауважити, що до переліку "кризових" спеціальностей потрапили як "документознавство та інформаційна діяльність", "туризм", "декоративно-прикладне мистецтво", "фотомистецтво", "готельно-ресторанна справа", "реклама і зв'язки з громадськістю", так і "фінанси і кредит", "бухоблік" і "правознавство". У країні, з якою ні якої ринковою економікою, навряд чи ці напрямки підготовки фахівців доречно вважати зайвими. За словами ж директора Київського технікуму готельного господарства Анатолій Матвієнко насправді виявилося, що спеціальності, на які цього року не поширюватиметься держзамовлення, все одно залишаться затребуваними серед абітурієнтів, оскільки "є рейтинговими і на них існує конкурс".

Примітно, що держзамовлення на ряд спеціальностей скасовується в українських вузах незалежно від їх статусу, в результаті чого державні вищі навчальні заклади вже не будуть чимось відрізнятися від комерційних, приймаючи на навчання молодь переважно за гроші. На очах у всього цього логічно зробити висновок про те, що українська влада у своєму прагненні фінансово "застрахуватися" від кризових ризиків пішли куди далі блокування зняття банківських депозитів і підвищення акцизів і податкових зборів. Прийшла черга знімати "вершки" з освітньої сфери. Можливі наслідки такої меркантильної політики, на жаль, керівництвом держави не враховуються, а колишні обіцянки щодо поліпшення якості української освіти - забуваються.

До речі, ідея з скороченням держзамовлення на підготовку молодших фахівців і бакалаврів з економічних, фінансових і юридичних спеціальностях в непрофільних вузах (на 50%) припала до душі і команді президента. Тут же в пам'яті спливає то, як виступаючи в жовтні минулого року на 8-му Міжнародному економічному форумі у Львові, президент України Віктор Ющенко заявив, що українська система освіти до 2010 р. буде повністю адаптована до європейської. Невже він мав на увазі саме такі перекоси у бік комерціалізації української системи освіти, які провокує влада зараз? Можна тільки уявити якого ефекту вдасться домогтися керівництву України, продовжуючи таку політику - отримання вищої освіти стане прерогативою заможних верств населення. Чим не відновлення феодально-кріпосного поділу на класи?

Якщо говорити без перебільшень, така нездорова "вибірковість" системи освіти обіцяє не найкращим чином вплинути на кадровий потенціал України. "Грошове питання" суттєво знизить кількість бажаючих отримати освіту в Україні, тим більше при нинішньому падінні рівня доходів населення. Як результат - у нашій країні стане менше кваліфікованих фахівців, здатних внести свій внесок у розвиток держави. Ті ж, хто буде платити за отримання професійних знань, не зможуть повною мірою задовольнити запити немаленькою країни з агонізуючої економікою, кульгавими на обидві ноги банківської та правової системами. Слід враховувати, що із загальної кількості обраних, яким пощастить за гроші вчитися у вузах, лише невелика частина буде давати необхідним коефіцієнт корисної дії, оскільки, як крути, а здібних людей менше, ніж посередніх. А тому можна зробити висновок, що українська влада сьогодні свідомо заганяють всю націю в рамки "освітнього прайса", провокуючи перспективне вимирання її інтелектуального потенціалу.

У контексті прагнення України адаптуватися до всього європейського, у тому числі й системи освіти Європи, все це може зіграти не на нашу користь. Адже, намагаючись вписатися в Болонські стандарти, у нас забули усвідомити одну дуже важливу річ - зони високої освітньої активності керівництва ЄС концентруються зовсім не на Болонському процесі, а на розвитку природничих та інженерних наук і високих технологій. Лідери Європи, усвідомлюючи необхідність підвищення конкурентоспроможності своїх країн у змаганні з США та Японією у сфері створення та використання надвисоких технологій, ще на початку століття вклали значні кошти в аналіз свого кадрового потенціалу в цій сфері, здійснивши перепис усіх науковців та інженерів і проаналізувавши їх креативні можливості.

Виходить так, що поки Україна декларує свої болонські устремління, паралельно ставлячи всю освітню систему в грошовий тупик, Європа робить ставку на розвиток свого кадрового потенціалу. Освітнє управління ЄС вже багато років те й робить, що вдосконалить власні програми освітніх обмінів і розвитку вищої освіти за рахунок взаємодії, кооперації та співробітництва між різними європейськими країнами. У такому разі вимоги європейців до рівня освіти, природно, досить і досить серйозні, і Україна, на жаль, їм навряд чи відповідає. Нашій країні в такій ситуації навіть не допоможе те, що з 2005 року в ній були здійснені деякі кроки з реалізації положень Болонського процесу. Показником якості освіти в нашій країні для Європи буде не що інше, як рівень економічного, технологічного та інтелектуального розвитку України, що досягається "людьми і для людей".

На завершення хотілося б нагадати, як 12 лютого цього року Віктор Ющенко на врученні диплома випускникам-магістрам Інституту міжнародних відносин КНУ ім. Тараса Шевченко зазначив: "Те, який наша країна буде через п'ять, десять років, залежатиме від тих, хто сьогодні в цьому залі". У пору задуматися, що з цією країною буде років через 15-20, після того, як серед студентів-випускників не виявиться багатьох бідних геніїв.

Oligarh.net