Тренувальний день

Прелюдія

Лагідно шаруділи могутні шини новеньких джипів. Весело скрипіла тонка шкіра новеньких туфель. Бурхливе депутатський потік розметав беззахисні весняні калюжки - прокинулися від сплячки народні обранці поспішали на перше побачення з законодавчою владою.

Атмосферу свята кілька розбавляв казна-звідки долинав тужливий дзвін.

Дзвін бив глухо і надсадно, насилу викрешуючи звуки з розсіченого дощем повітря. Поспішають до парламентської "заутрені" депутати неодмінно озиралися, болісно мружилися, марно силкуючись розгледіти дзвонаря і дзвінницю. Незнаний і невидимий порушник спокою був прихований за сірою травневої мрякою, за синіми міліцейськими спинами, за зеленим брезентом похідних хатин. Він таївся десь там, в утробі напівзанедбаного наметового містечка, розбитого в парку біля стін Верховної Ради. Ким розбитого, коли і на захист чиїх зневажених прав? І не згадаєш. До острівця млявої протесту, відокремленому від палацу законотворчості кволим парканом і ріденьким кордоном правоохоронців, звикли все. За добрих пару років він став частиною ландшафту. Поспішають до храму політичної метушні давно перестали звертати увагу на різнокольорові стяги і різномасті транспаранти, час від часу здіймаються над м'ятими куполами кольору хакі. А тут - дзвін. Звідки? По кому дзвонить?

- Чого він надривається? - Роздратовано поцікавився безвусий правоохоронець у свого більш досвідченого напарника. Плечистий сержант раздумчиво знизав плечима, філософськи прорік: "Або від нудьги, або від туги".

Свято, який не з усіма

Нудьга і туга чітко пробивалася крізь роблену радість на депутатських обличчях.

- Зі святом народовладдя, дорогий!

- Аналогічно!

Обійми, поцілунки. Новачки прагнуть триматися нарочито впевнено, старожили - демонстративно скромно. Соратники Юлії Тимошенко, виряджені в білосніжне, помітно соромляться своїх нарядів. Володарі не надто спортивних фігур нервово обсмикують облягаючі трико. Повз сотень журналістів, оточені наперсниками і зброєносця, пропливають вожді. Тимошенко марно намагається приховати гарячкове збудження мисливця, що напав на слід довго ховалася дичини. На обличчі Януковича - відрепетируване вираз втомленою значущості. На обличчі Мороза - позначена втому. Звично бадьоро посміхається Симоненко. Незвично нервово посміхається Ахметов.

Бездоганною чистотою виблискують вікна, килими і сходи. Тренована шанобливість в очах охоронців. Абсолютним привітністю віє від білозубих посмішок буфетниць. Все розкладено, розставлено, розписано і розраховано. Будівля під скляним куполом розкриває обійми для всіх - дебютантів і патріархів. Система "Рада" запалює вогні.

Дві години відводиться на перше причастя - з восьми до 10 ранку новонавернені жерці обителі законотворчості освячують своїми автографами тексти присяги. Десь у затишному куточку (за чутками) старанно шліфує дикцію старійшина депутатського корпусу бадьорий 85-річний генерал-комуніст Герасимов. Не надто жалующему український Івану Олександровичу належить вголос зачитати текст державною мовою.

Формальна атмосфера майбутнього торжества - у наявності. Але чому на обличчях переважної більшості ковзає або нудьга, або туга? Побіжний опитування повноважних носіїв таємниць переконує: стомлені переговорним процесом три провідні політичні сили (БЮТ, "Наша Україна" і СПУ) мало просунулися в справі створення коаліції. Ось чому більшість персон, безпосередньо причетних до дійства, не в силах приховати туги. А ті, кому уготована роль безмовних глядачів, - має право не приховувати охоплює їх нудьги. Яку лише час від часу змивають з лиця перед тим, як потиснути чергову руку.

- З прем'єрою, друже!

- І тебе з дебютом!

Явний неофіт в нарочито багатому костюмі і з неймовірно величезними годинами на вузькому зап'ясті несміливо смикає за полу піджака колегу-ветерана.

- А чого це там дзвін дзвонить? Традиція?

- Ритуал! - Регоче партнер, оголюючи в усмішці дорогі зуби.

Третій дзвінок. Учасники церемонії поспішають зайняти місця згідно з отриманими мандатами. Таїнство починається.

Ритуальне

Висаджування. Підйом. Гімн. Хор. Відхід. Підхід. Фіксація. У цей день у Раді мало політично реального. Сьогодні - день ритуального.

Поки ще спікер Литвин виконує покладений ритуал: відкриває засідання, щоб після негайно виконати явно читається на його обличчі бажання скоріше покинути ці стіни.

Поки ще прем'єр Єхануров теж виконує ритуал: оголошує про відставку уряду.

Новий депутатський корпус набуває повноважень. Ініціація завершена.

Поки вирішується питання про прибуття президента, новоспечені лідери трьох щойно створених союзницьких фракцій збирають журналістів, щоб (як анонсовано) повідомити про можливе створення довгоочікуваної коаліції. Юлія Тимошенко, Роман Безсмертний і Олександр Мороз стомлено приступають до виконання чергового ритуалу.

Чергові посмішки. Відрепетирувані жарти. Багатозначні погляди. Ритуальні слова м'яко вдаряються об стіни кінозалу. Байдужі як краплі нудного дощу. Тужливі як удари заоконного дзвони.

"Узгодження позицій", "пошук точок дотику", "зусилля робочої групи", "необхідність створення демократичної коаліції", "усвідомлення історичного шансу України" ...

Реальність не називається по імені. Але вона угадиваема - сторони все там же: якщо й не на початку шляху, то і не на середині.

Новина, по суті, тільки одна - три потенційних союзника домовилися про перерву в роботі тільки що відкрилася сесії. Дата нового засідання - 7 червня. Спочатку, як з'ясувалося пізніше, три політичні сили розраховували остаточно домовитися до шостого червня. Однак (пізніше цю таємницю відкриє Роман Безсмертний) не захотіли ставити під майбутнім історичним документом три "шістки" - дата "06.06.06" виразно попахивала чортівнею.

Тим часом соратники трьох бонз, розбившись на купки, обговорювали свіжі новини і вчорашні плітки.

Бійці Блоку Юлії Тимошенко обурювалися майже стосторінкове проектом коаліційної угоди, покинутого (для узгодження) ним у вівторок представниками "Нашої України". Текст, за їх словами, дратував громіздким обсягом, неузгодженістю і навмисними відсилаючи до президентській програмі.

Депутати від "НУ" настільки ж сильно обурювалися проектом, створеним в надрах БЮТ: куций обсяг, відсутність стратегічного бачення і демонстративна прив'язка до старій програмі уряду.

Парламентарії-соціалісти обговорювали шанси Мороза зайняти крісло голови Верховної Ради, оцінювали сильні і слабкі сторони бозна-звідки взявся суперника в особі Петра Порошенка. Сперечалися про те, наскільки сильно вплив Петра Олексійовича на фракцію "наших". Чи правда, що президент нібито категорично проти цієї кандидатури. І не брешуть чи, що Віктор Андрійович через довірених осіб довів до відома "Регіонів" і БЮТ, ніби на переговори про спікерство Порошенка він нікому повноважень не давав.

А ще народні обранці (незалежно від орієнтації) дружно обговорювали, напевно, найгучніший слух тижня - розбір польотів у стані БЮТ. "Службове розслідування", проведене за особистою ініціативою Ю.В., начебто підтвердило виниклі раніше підозри в дворушництві. Після оперативної перевірки з'ясувалося: більше десятка бійців із загону Тимошенко мали неформальні контакти з представниками "Регіонів". У ході задушевних бесід обговорювалася можлива "поступка" голосів при визначенні кандидатури прем'єра. Суми, кажуть, фігурували астрономічні. Хоча остаточної згоди на співпрацю з ворогом ніхто не дав, однак і начальству про спробу "вербування" ніхто не доповів. Розповідають, що Юлія Володимирівна з оргвисновками поспішати не стала, але проронила багатозначне: "Не продешевіть!"

Ритуальне обговорення пліток завершилося. Замовк втомлений дзвонар. Дощ покапал і пройшов. З депутатських осіб змило нудьгу з тугою, на зміну їм прийшло очікування. Парламентаріям належало виконати останній обов'язковий ритуал - вислухати виступ глави держави.

Якщо я попався вам назустріч, значить, вам зі мною не по дорозі ...

Від президентського спічу чекали необхідних знаків. Чи готовий він благословити коаліцію? Яку, коли і на яких умовах? Яку лінію поведінки з парламентом і урядом має намір вибудовувати?

Будь слух, пов'язаний з можливою зміною позиції Ющенка, обговорювалося особливо гаряче. Чи справді він майже дозрів для того, щоб благословити прем'єрство Тимошенко? Якщо так, то навіщо йому це? Щоб остаточно поховати головного на сьогоднішній день політичного конкурента? Або для того, щоб витребувати для себе ряд умов, що дозволяють йому залишатися серйозним політичним гравцем і надалі? Побоюється він того, що після створення коаліції (у будь-якому форматі) його рідна фракція остаточно вийде з-під його контролю? Чи правильна інформація, що з його відома обговорено дуже забавний варіант - запропонувати пост глави уряду Турчинову, щоб таким чином задовольнити вимоги БЮТ, але не допустити до керма Кабміну Тимошенко?

Всі ці питання поки залишилися без відповіді. Але деякі важливі натяки в президентському виступі все ж були виявлені.

Промова Ющенка була позбавлена ??звичного для нього інтонаційного пафосу. Саме це, здавалося б, суб'єктивне обставина змушувала слухати його монотонний речитатив з особливою увагою.

Віктор Андрійович дав зрозуміти і соратникам, і супротивникам, та чинним, і майбутнім, що збирається залишатися головною дійовою особою. Чи вийде це у нього - задачка для прогнозистів. Але заявка була зроблена.

Він нагадав, що залишається главою держави і гарантом Конституції з усім необхідним набором відповідних повноважень і необхідних служб. І пішов далі, продемонструвавши, що має своє уявлення про суть політреформи і сенсі парламентаризму.

Як відомо, зміни Конституції надавали парламенту монопольне право визначати кандидатуру прем'єра. Однак вносити цю кандидатуру на суд депутатського корпусу надолужити саме президенту. Міжнародний досвід (підтверджений, до речі, висновками Венеціанської комісії, аналізувала нашу політреформу) переконує, що функція ця є, по суті, обов'язком президента підкоритися волі парламентаріїв. Однак "ДТ" ще торік вважало, що президент може розцінити це не як повинність, а як право, як можливість відкинути кандидата.

Правильність нашої здогадки Ющенко підтвердив у своїй промові 25 травня: "Досі президент не був безпосереднім учасником формування коаліції ... З цього моменту президент, несучи відповідальність за країну, бере на себе активну участь у процесі формування уряду, і перш за все призначення прем'єр-міністра (тут і далі виділено автором. - Прим. ред. ) ... У зв'язку з цим на мене покладається відповідальність проголосити основоположні принципи, при яких я дам згоду на запропоновану коаліцією кандидатуру на посаду прем'єр-міністра, а отже, і всього уряду ... ".

Сам по собі перелік умов, озвучених президентом, напевно, не так вже важливий, хоча на них ми теж зупинимося. Принципово інше: Ющенко як і раніше сприймає президентський пост як достатня умова диктувати свою волю і парламенту, і уряду. Він відверто ігнорує те обставина, що подібного права він був позбавлений кількома хвилинами раніше. Після того як депутатський корпус присягнув на вірність Україні, конституційні зміни набули повновагу силу, і частину своїх повноважень Віктор Андрійович безповоротно втратив.

Не всі. І як гарант Основного Закону президент мав право вимагати вже від нового складу вищого представницького органу привести до присяги Конституційний суд. Але навряд чи він мав право називати це умовою, від виконання якого залежить доля прем'єра, уряду і парламенту. Глава держави залишився суб'єктом законодавчої ініціативи, і до його вишукувань ВР повинна ставитися з належною увагою. Але вимагати беззаперечної підтримки його планів (а саме до цього зводилося безліч тез травневого доповіді) Ющенко не міг.

Віктор Андрійович позначив готовність бути головним центром впливу, незважаючи ні на які реформи. Це - його право, нехай не юридичне, а лише політичне. Але на практиці воно означає нові конфлікти між гілками влади. А значить, проблеми для всієї країни. Усвідомлення цього факту стало другим, куди серйознішою реальністю ритуального дня.

Нехай сто разів вірними виглядали президентські слова про боротьбу з корупцією в судах та правоохоронних органах, про економічний прорив і необхідності зміцнення нації. Але ж ті ж цілі декларувала будь-яка з партій, що пройшли в Раду. І кожна висловлювала готовність їх реалізувати в рамках повноважень, відведених коаліції. Але глава держави сумнівається в правомочності коаліції робити це самостійно. Що ж виходить: хто б не прийшов до влади в парламенті, він неминуче схлестнется з президентом у сутичці за важелі управління. Коли йде боротьба за право володіти засобами, мета гине першою.

Симптоматичним було те, всі свої приховані і явні загрози В.А. перемежовував закликами до співпраці.

Зал хмикав, кашляв, грав жовнами, хрустів пальцями. Часом аплодував, але острівцями, і без ентузіазму. Особливу старанність демонстрували хіба що помаранчеві дебютанти.

По кому плаче дзвін?

Ветерани, особливо ті, що представляли загін "регіоналів", були стриманішими в емоціях. З президентської промови вони винесли ще один посил: коаліція "НУ" з Регіонами малоймовірна. Принаймні, поки. За їх словами, якби Ющенко всерйоз розраховував на союз з Януковичем, Ахметовим та компанією, швидше за все, він:

- Був би дещо стриманіше, коли критикував сепаратизм (хоча і не називаючи його по імені);

- Не тільки говорив би про захист державної мови, а й пом'янув б всує російська;

- Кілька разів не підкреслював, що Україна визначилася з геополітичним вибором, що цей вибір - європейський, і альтернативи йому немає.

Припущення представників найбільшої фракції почасти підтвердило єдина принципова голосування, що відбулося в той день. Три фракції, болісно довго і боляче збивала коаліції, вперше продемонстрували єдність. Силами БЮТ, "НУ" і СПУ Рада підтримала ідею взяти паузу в парламентській роботі до 7 червня. Як зізналися деякі депутати від Регіонів, для них це стало загалом-то несподіванкою. Перша емоційна реакція: спроба заблокувати трибуну. Перша прагматична: подача заздалегідь заготовленого (про всяк випадок) проекту про права парламентської опозиції ...

Чи не втомлені і незадоволені розбрідалися депутати по домівках. Тонкими струмочками розтікалися вони по партійних квартирах. Угледівши їх результат, пожвавився таємничий дзвонар. Знову тоскно заскиглив невидимий колоколец. По кому він плакав? За чиїм планам, амбіціям, ілюзіям? За чиїм надіям?