Винос ігрових закладів в "спеціальні зони" може відгукнутися

Уряд має вирішити питання з гральним бізнесом.

Іноді, проходячи вулицями Києва, ловиш себе на думці, що ти потрапив не в столицю України, а допустимо в Лас-Вегас, Монте-Карло або який-небудь інший ігровий центр. За кілька останніх років мережі ігрових автоматів і казино стали невід'ємною частиною нашого життя. І якщо певна частина свідомих співгромадян сприймає казино та автомати всього лише як елемент дозвілля, то для деяких гральні заклади стають своєрідною пасткою, спробою побачити краще життя, яка ніколи не здійснюється.

Здавалося б, не хочеш грати - не грайся, але багато хто не дотримуються цього принципу, залишають в автоматах свою зарплату, а потім нарікають на долю. З часом проблема стала настільки серйозною, що на неї стали звертати увагу державні мужі.

Наприклад, мер Києва Леонід Черновецький неодноразово висловлювався за винос гральних закладів за межі Києва. Але всі його потуги поки що обмежилися тільки саморекламою, конструктивних кроків у цьому напрямі зроблено не було. Воно й зрозуміло. Проблему необхідно вирішувати на законодавчому рівні. Що означає, взяти і закрити гральні заклади, а хто відшкодує власникам збиток? Яку площу нададуть натомість? Та й чи знайдеться в околицях Києва вільна земля, яку віддадуть під гральний бізнес? Такі пропозиції важко втілити в життя, якщо попередньо ретельно не вивчити питання, а потім підігнати під нього законодавчу базу.

Оскільки тема актуальна, отримала в суспільстві серйозний резонанс, деякі політики вирішили використовувати її в своїх особистих цілях. Новообрані парламентарі вхопилися за тему регулювання грального бізнесу, як за соломинку, на якій можна заробити додаткові рейтингові бали. Результатом плідної діяльності законотворців стали цілих 4 законопроекти, які, на думку їхніх авторів, повинні вирішити проблему.

(Проект Закону України про азартні ігри (реєстраційний номер 1016, н.д. Г. Смітюх), проект Закону про правове регулювання організації і проведення азартних ігор на території України (№ 1016-1, н.д. В. Писаренко), проект Закону про державне регулювання діяльності з проведення азартних ігор (№ 1016-2, н.д. О. Білозір та інші) та проект Закону про обмеження проведення діяльності з організації та проведення азартних ігор на гральних автоматах на території міста Києва (№ 1094, н . д. В.Горбаль).

Але найцікавіше полягає в тому, що часто депутати борються з проблемою виключно на словах. Приблизно так само, як свого часу Дон Кіхот боровся з вітряками. Їх нібито раціональні пропозиції не вирішують суть проблеми. Враховуючи популярність теми, всі законопроекти носять або популістський характер (група депутатів намагається пропіаритися, заробити собі гарний імідж, не докладаючи до цього особливих зусиль), або лобістський характер (винесення грального бізнесу за межі столиці в інтересах великих регіональних землевласників).

У законопроектах є кілька раціональних ідей, які можна було б взяти на озброєння. Йдеться про спроби за рахунок укрупнення бізнесу залишити на ринку тільки солідних гравців, і відсікти фірми-одноденки, які цікавить виключно швидкий заробіток. Але в якості прохідного бар'єру можна використовувати не лише фінансову складову. Необхідну суму назбирати якраз можна. Необхідно ретельно продумати до дрібниць правила ліцензування, які б відсікали шахраїв. Крім того, необхідно акцентувати увагу на розмірах приміщень. Всім вже набили оскому зали ігрових автоматів, які витіснили гастрономи по всьому місту. Нормальній людині за хлібом і ковбасою сходити нікуди. Потрапляєш в суцільні зали одноруких бандитів. Також має сенс заборонити передачу обладнання в оренду, що дозволить скоротити кількість ігрових автоматів.

Що ж до спроби виносу гральних закладів за межі столиці, то на ділі реалізувати такий план буде важко. По-перше, майже вся земля під Києвом уже розкуплена, і буде проблематично розмітити там казино. По-друге, немає гарантій, що таку ініціативу із захопленням сприймуть місцеві жителі та селищні ради, які можуть попросту відмовити у виділенні землі. Може скластися абсурдна ситуація, коли ігрові заклади зависнуть у повітрі, якщо їх приберуть за межу міста, а землю під забудову в іншому місці не виділять. Тому не можна рубати з плеча і наполягати на негайному виносі закладів за Київ. Для початку потрібно чітко собі уявляти схему переносу і можливість здійснення її на практиці.

Не можна огульно посилатися на досвід американського Лас-Вегаса, оспіваного Елвісом Преслі. Не варто забувати, що в Неваді, на момент відкриття Лас-Вегаса не було інших джерел доходів, які поповнюють бюджет штату, і одним з ключових дозвільних мотивів були податкові пільги. Не думаю, що багато хто в Україні сприймуть практику податкових пільг з ентузіазмом. Та що говорити, навіть Макао, колишня колонія, тепер "спеціальний адміністративний район" Китаю. Виходить, що під такі зони потрібно буде прописувати окрему законодавчу базу. І невідомо, чи спрацює закордонний досвід в Україні.

Так що варто гарненько подумати, щоб в гарячому пориві, під владою емоцій не догодити в капкан великих землевласників, які хочуть нажитися на проблемі. Досвід створення "держави в державі" на нашому грунті рідко закінчувався чимось добрим, а перетворювався на елементарну годівницю або лазівку в законодавстві для викачування грошей.

Головне, щоб така спроба не посилила ситуацію, тому що на ділі винос гральних закладів в "спеціальні зони" може відгукнутися серйозними наслідками, у порівнянні з якими досвід відкриття ВЕЗ (вільні економічних зон) видаватиметься легкою дитячою витівкою.

У результаті, виходить, що ніхто не передбачає раціонального механізму, який міг би влаштувати і власників гральних закладів та громадськість. Щоб, як мовиться, і вовки були ситі, і вівці були цілі. Здавалося б, склалася патова ситуація, коли власників грального бізнесу попросту намагаються загнати в глухий кут.

Але насправді є промінчик світла в темному царстві. Можна знайти компроміс, який би влаштував всі беруть участь сторони. І для цього потрібно всього-нічого. У цій ситуації необхідно, щоб свої підходи щодо регулювання грального бізнесу сформулювала виконавча гілка влади, яка, як ніхто інший, знає проблему зсередини. Адже саме її представники займаються регулюванням грального бізнесу на практиці, і не з чуток знають всі переваги і недоліки діючої системи. Тому в якості третейського судді, який зміг би запропонувати універсальне рішення, повинен виступити Кабінет міністрів, наприклад Міністерство фінансів. Якщо ж законодавча ініціатива буде виходити від неупереджених професіоналів, то вона буде мати набагато більше шансів на успіх, ніж огульні пропозиції окремих депутатів. У даному питанні необхідно прийняти зважене рішення, а тут вже з виконавчою владою навряд чи хтось зможе конкурувати.

Залишається сподіватися, що законодавча ініціатива уряду вбере в себе всі напрацювання і надасть оптимальний вихід із ситуації.