Місія здійсненна: осідлати китайського дракона

Українське зерно та сільгосппродукція на ринках Китаю. Українські цукерки та сири заполоняють китайський ринок. Українське машинобудування стрімко вривається в Китай. Казки? А, може, й ні - тільки для цього необхідно докласти зусиль.

Шанований в Китаї Конфуцій колись сказав: "Єдина справжня помилка - не поліпшувати своїх минулих помилок". І Китай зміг їх виправити, після багатьох століть занепаду знову ставши однією з найбільш розвинених економік у світі. Тепер питання в тому - чи зможе Україна навчитися на своїх помилках і віддати пріоритет у взаєминах з Китаєм не тільки банального імпорту?

Поки Україна майже двадцять років була захоплена набридли багатьом метаннями між Заходом і Росією, наші "кумири" були зайняті більш глобальним завданням - освоєнням китайських ринків. Оскільки саме в Азії економічні аналітики бачили подальшу перспективу зростання для світового ВВП. Розпочатий в 2007-2008 роках криза підтвердив їх правоту. Економіка США та Європи різко просіла - і до 2013 року змогла вийти на рівень всього близько 1-2% (у кращому випадку). У той час як китайська - демонструє стабільні 7%.

Іншими словами, ситуація полягає в наступному. І Європі, і США необхідний китайський ринок для відновлення своєї економіки. Внутрішніх резервів уже, на жаль, не вистачає.

Як у цій ситуації поводиться Україна?

Радує, що ми нарешті зрозуміли декілька ключових речей.

Перше - не треба великого розуму, щоб банально імпортувати все і вся (з Китаю, з Європи), забувши про власного виробника.

Друге - традиційні ринки збуту більше не є чинником зростання української економіки (приклад - падіння ВВП, починаючи з кінця 2012 року).

Третє - Україні необхідні дешеві інвестиції та кредити для стимулювання економіки. Причому не тільки від МВФ з його "драконівськими" умовами.

Отже, Україна почала активний пошук нових ринків для нашого експорту і дешевих кредитних грошей. Пріоритет було віддано азіатському напрямку. Те пак - Китаю.

Активізація контактів з Китаєм і взаємне промацування грунту почалося з 2010 року - під час візиту Президента Януковича до Пекіна. А далі - проходила на рівні урядів.

До конкретних проектів перейшли в 2012-2013 роках. Відразу треба зупинитися на тому, що у Китаю дуже прагматичний підхід до ведення бізнесу. І головне завдання - відстояти свого національного виробника, навіть відкриваючи власний ринок. Та й гроші на "проїдання" вони не дають.

Найбільш важливим поки можна вважати укладення договору про отримання сільгоспкредитів в 3 млрд. доларів від китайського Експортно-імпортного банку. Суть угоди в наступному. З одного боку, кредит - це інвестиція в українське сільське господарство. Зокрема - закупівля китайської сільгосптехніки, будівництво портового елеватора, заводів з виробництва засобів захисту рослин і мінеральних добрив, розвиток внутрішніх сільгоспринків. З іншого боку, в обмін Україна отримує широкий доступ на китайський зерновий ринок. Обсяг поставок - до 27 млрд. доларів протягом 15 років (близько 80 млн. тонн зернових).

Природно, в подальшому можуть бути розглянуті варіанти збільшення поставок. Китайська сторона повинна хоча б кілька років поспостерігати, як Україна виконує свої домовленості.

До речі, унікальність даного контракту в тому, що українська кукурудза вперше отримала доступ на китайський ринок. Це пов'язано з бажанням Китаю позбутися монополії імпорту американської кукурудзи.

Не виключено, що з'явиться інтерес і в українській пшениці. Особливо - у світлі скандалів навколо вирощування в США ГМО-пшениці на експорт.

Другий напрямок конкретної роботи з Китаєм - це національний проект "Повітряний експрес" (залізниця між Києвом та аеропортом "Бориспіль"). Виділяється кредит на будівництво - 372 млн. доларів під дуже низьку ставку 3,5% (на 15 років). Вигода України - в кінцевому інфраструктурному проекті. Вигода Китаю - відсотки від кредиту і використання китайських технологій при будівництві.

Втім, це всього лише "пілотні" проекти. Попереду намічається більш стратегічне співробітництво. Для якого необхідно в грудні в Пекіні підписати два важливі документи - договір про дружбу і співробітництво між Україною і Китаєм і програму розвитку відносин стратегічного партнерства між Україною і Китаєм 2013-2017 роки.

Попередньо вони вже були обговорені в Києві на початку вересня між Януковичем і одним з високопоставлених китайських чиновників Лю Юньшанем.

Цікавий момент, Янукович відвідає Пекін відразу після планованого підписання Асоціації з ЄС. Тим самим красномовно буде показано: китайський вектор також залишається вкрай важливим для економіки України.

І адже, якщо розібратися, є над чим працювати по взаємній співпраці. Особливо - в умовах постійно зростаючого населення в Китаї, що вимагає збільшення поставок продуктів харчування.

Та й чим Україна гірша того ж Казахстану або Туркменістану, які під час вересневих візитів президента Китаю Сі Цзіньпіна укладають багатомільярдні контракти?

Україна здатна зацікавити Китай, в першу чергу, своєю конкурентної аграрної продукцією - від зерна і овочів до м'яса.

Водночас Китай зацікавлений у збільшенні поставок своїх товарів на український ринок. Необхідно копіювати китайську модель захисту національної економіки. А саме - залучати в першу чергу інвестиції, а не просто імпортувати товари.

Можна створювати СП в машинобудуванні, залучати китайські інвестиції у видобуток енергоносіїв, модернізацію ЖКГ і доріг. Зацікавити китайських інвесторів у впровадженні високих технологій, які потім можна продавати як на внутрішньому ринку, так і на ринках Європи.

Варто дочекатися грудня і подивитися, про які проекти піде мова в Пекіні. Головне - виконувати вже існуючі домовленості. Адже найбільша проблема України - це те, що ми любимо красиво поговорити, але так не любимо в підсумку працювати. А такий підхід незрозумілий китайцям, які досягли всього завдяки працьовитості.