Даєш Україну - кузню кадрів для росіян!

Поточні економічні реалії з кожним днем ??дають все менше шансів для оптимізму.

"Останній рубіж для зростання долара", озвучую маститими економістами та банкірами в інтерв'ю газетам, часом встигає застаріти за час підготовки номера до друку. Видно, тому в серйозних ЗМІ вже практично перестали публікувати прогнози падіння курсу гривні в майбутньому році, обмежуючись з цього приводу невизначено-лякаючим терміном "значний".

Зате немає дефіциту в ідеях "сильної руки" і організації народних бунтів. Свої послуги в останньому запропонували вустами свого лідера Януковича навіть донецькі олігархи. У той час, як раніше "брендові" "захисники трудящих", комуністи, старанно підтримують своїми голосами уряд інших олігархів - помаранчевих і біло-сердечних відтінків.

Загалом, светопреставление, та й тільки. У такій ситуації саме час скористатися порадами газетних мудреців на тему: "Як краще з найменшими втратами пережити кризу". Серед яких на одному з перших місць стоїть рекомендація "присвятити утворилося час духовному зростанню". Найцікавіше, що приклад в цьому простим громадянам вирішили показати топ-політики. А то, право, загрузли "маленькі українці" в мерзенних проблемки на тему "доларів купити, до зарплати дожити" - замість того, щоб про вічні цінності подумати.

Ось і міністр освіти Вакарчук захотів внести свою скромну лепту в це благородна справа. Ні, звичайно, на те, щоб студентів в общагах з двоярусних ліжок на одноярусні розселити або там "липових" "інвалідів з дитинства", що заполонили всі пільгові місця в мало-мальськи престижних ВУЗах, "пошерстити" - часу і сил у гідного політика не вистачає. Зате спробувати впровадити щось, що не вимагає великих коштів (як, втім, і розуму) - це будь ласка. І ось днями на сайті Міністерства освіти з'явився проект внесення поправки до статті 5 "Закону про вищу освіту", згідно з якою на території нашої країни отримання цього самого освіти планується лише на одному, державною, мовою. Мови "національних меншин", про які говорить і Конституція України, і навіть "Закон про мови", чарівних чином з профільного освітнього закону зникли. Поки, щоправда, тільки в проекті.

Закон - що дишло ...

Звичайно, від пропозиції до його здійснення - дистанція чималого розміру. Зрештою, останні роки доморощені чиновники високого рангу "ощасливлювали" співгромадян і куди більш радикальними пропозиціями, що стоять, м'яко кажучи, на межі здорового глузду. У цьому зв'язку досить згадати законопроект Сергія Головатого, в бутність їм міністром юстиції тоді ще за Ющенка, - про ліквідацію в якості державних свят (і вихідних днів!) Нового року, Різдва, 8 березня, 9 травня і інших улюблених народом свят. Нічого - піднявся скандал, документ поклали "під сукно", потім і сам пан Головатий перефарбувався з вірних "ющенківців" у ревні "регіонали". І тепер його революційна ініціатива викликає хіба що криву посмішку при її згадці. Шкода тільки, що вірус реформаторської сверблячки, схоже, так і не зник з коридорів влади - і, схоже, знайшов-таки собі нового "господаря".

За великим рахунком, офіційне узаконення нової ура-патріотичної ініціативи Вакарчука Україні найближчим часом не загрожує. Позитивне голосування хисткою "коаліції меншості" цілком залежить від доброї волі комуністів. А ні спадкоємці Ілліча, ні тим більше регіонали, ні, швидше за все, навіть литвинівці за такий "флеймовий" документ голосів не дадуть. Та й БЮТівці останнім часом весь час намагаються подати месиджі Сходу, що їх союз з НСНУ нітрохи не означає прийняття на щит войовничої галичанським-емігрантської ідеології "єдиної української нації", яку сповідує "гарантом". Що включає в себе, за його думки, всі без винятку населення всіх регіонів і мовних груп країни - без урахування їх думок. Так, в недавньому інтерв'ю Томенко заявив про те, що "пропозиції" Нашої України "про негайну реабілітації ОУН-УПА були винесені за рамки коаліційної угоди, як такі, що розділяють Україну".

Але хіба для свавілля всіх без винятку чиновників обов'язково потрібні якісь закони? Досить і підзаконних актів - наприклад, простих переказів. Кілька місяців тому, наприклад, Вакарчук "явочним порядком" спробував впровадити викладання виключно українською мовою в школах і навіть у кількох великих ВУЗах Луганська. І судячи з усього, небезуспішно. Адже сфера освіти - одна з небагатьох, в якій здавна зберігається жорстке "вертикальне підпорядкування". Так що, якими б сильними не відчували себе ті ж регіонали в Донбасі - за порогами шкіл та ВНЗ їхня влада закінчується, вона йде напряму з Києва допомогою облвно-райвно. Які і призначають-знімають директорів окремих шкіл. А ректори ВНЗ республіканського підпорядкування - здавна "номенклатура" Міносвіти, незважаючи на свою куцу автономію і "Вчені ради".

Логіка нелогічності

В принципі, угледіти певну логіку в діяльності Вакарчука на посту міністра таки можна. Ще в березні він з тривогою заявив: "Багато випускників шкіл, в яких навчання ведеться мовами національних меншин, залишають країну, оскільки не володіють державною мовою в достатній мірі для здобуття вищої освіти". "Після отримання зарубіжних дипломів близько половини що виїхала за знаннями молоді в Україні вже не повертаються", - додав політик. Звідси висновок - треба дати всім без винятку українським дітям повноцінне знання лише української мови - а там і вища освіта в Україні буде під силу. Тим більше, це ж "державна", ніж просто готівкові ВНЗ з російською мовою навчання залишити.

Звичайно, видатний нашоукраїнець забув про те, що навіть успішне володіння українською мовою, на жаль, не гарантує настільки ж успішного оволодіння майбутньою спеціальністю. Адже навчання в університеті - не тільки лекції та практичні заняття, але у великій мірі і самопідготовка з використанням великої кількості літератури. Якої держмовою в достатньому асортименті просто немає. А та, яка є (включаючи саму нову), на жаль, в переважній кількості випадків видана на мові "північного сусіда".

Нещодавно один знайомий автора статті із здриганням розповідав, як йому довелося допомагати доньці своїх друзів, студентці психологічного факультету педуніверситету. Їй довелося готуватися до семінару, але єдину "методичку" (просто стопку ксерокопійованих з книги сторінок) їй вручили російською. Яким дівчина, яка закінчила українську школу, володіла в обсязі, достатнім для перегляду телесеріалів - але, на жаль, аж ніяк не для модерних спеціальних термінів. Листки відсканували, перевели "РУТА-ПЛАЙ" - але електронний перекладач теж капітулював перед науковим текстом. Так що згаданому помічникові, що пише в свій час в українській школі російську граматику і літературу, довелося практично набирати статтю заново, вручну. На що, в підсумку, було "вбито" 3:00 часу - це всього-навсього, на вісім-то сторіночок! А дівчиську було настійно рекомендовано серйозно вивчити "великий і могутній" - якщо вона, звичайно, хоче написати "курсову" хоча б на "3", не кажучи вже про "дипломі" ...

Але повернемося до логіки міністра Вакарчука. Відповідно до неї, раз випускники російських шкіл їдуть у російські ВНЗ - значить, треба у якнайшвидший час такі школи викорінити. Припустимо, це таки вдасться зробити - незважаючи на протести місцевої громадськості. Але чи призведе це до очікуваних глав-"просвітителем" результатам?

На кожен "батіг" знайдеться свій "пряник"

Тим часом згаданий вище "північний сусід" помічений в тенденціях, що далеко виходять за колишні мідівського-ОРТшние пропагандистської лайки з "українськими націоналістами" щодо "захисту прав російськомовного населення" в Україні. Якщо раніше все зводилося до "п'ятихвилинки ненависті" на центральних московських телеканалах і епізодичним заборонам на в'їзд особливо ненависних російськими професійними патріотами наших політиків, то нині там намічається якісний скачок. У Держдумі зареєстрований законопроект про введення так званої карті російської.

Якщо коротко - це можливість для значної категорії осіб стати в Росії "громадянами без громадянства", маючи всі права, крім виборчого, - зате звільняючись від сумнівних "почесних" обов'язків, начебто військової. Володар "карти росіянина" може без жодних віз (введення яких стає все більш імовірним) в'їжджати на територію Росії. Жити там, скільки влізе. А крім того, легально працювати і, що важливо, вчитися, лікуватися за рахунок держбюджету. Російського, природно. А після всього цього ще й претендувати на спрощену процедуру отримання російського громадянства.

Ще більш важливо, що чітких критеріїв "російськості" здобувача "карти" не існує. Вірніше, їх настільки багато, що отримати документ не представляє особливої ??праці практично будь-якому громадянину України. Як мінімум з числа тих, хто народився під час СРСР. Тобто "повзучим" квазідвойним громадянством в найближчий час можуть бути охоплені, як мінімум, жителі традиційно російськомовних територій України.

Відзначимо важливу психологічну деталь - зважитися на отримання російського паспорта жителю України не так просто. Це ж треба відмовлятися від колишнього громадянства або йти на маніпуляції із заявами на межі законності. А тут ніякі закони не порушуються - можна мати в кишені паспортину з "тризубом", одночасно відчуваючи себе як вдома у "північного сусіда". А якщо "в гостях" дуже вже сподобається, можна, з часом, залишитися там і назовсім. Можливість чого, в умовах значно більш вираженого в Україні кризи, схоже, буде затребувана все більше і більше. Особливо в "депресивних" районах шахтарів, "хіміків" і металургів Південного Сходу країни. А вже якщо почнуться масові безлади і "махновщина" - їхати в хоча й авторитарну, але більш стабільну Росію багато хто захоче просто заради безпеки.

Рибка шукає, де глибше ...

Але, покладемо, поки ці припущення - на рівні тільки похмурих гіпотез. Зрештою, людям у віці, з сім'ями наважитися на переїзд досить складно. Але ось що стосується молоді ...

По суті весь розрахунок міністра Вакарчука на "українізацію" російськомовних дітей будується на порядком застарілому уявленні про те, що "наші студенти воліють вчитися" в городах ". Ну, хоча б за пару годин їзди від дому - де можна кожні вихідні затариваться сумками з картоплею-салом. Тим часом подібна тенденція все сильніше сходить нанівець. Причина проста - значні фінансові "ножиці" між ВУЗами різних регіонів. Як за офіційною платі за навчання, так і за рівнем хабарів за вступ на бюджет. Нещодавно мій знайомий, виходець з Чернівецької області, приголомшив мене інформацією про те, що купа його земляків отримує освіту в ... Бердянську!

Ну що могло змусити вихідців з самого патріотичного регіону України гризти граніт науки з явним російськомовним "присмаком"? Та все те ж - майже триразово більш низькі розцінки на офіційні та неофіційні освітні послуги у "майже москалів", ніж у "щирих українців" у галицьких інститутах і університетах. Від яких, природно, не відстає і Київ. Так що, якщо порахувати щорічну різницю, за рахунок зекономлених щорічно тисяч гривень студентам можна купувати ту ж картоплю-сало на місцевих базарах, і ще на скромний одяг-відпочинок чимало грошей залишиться.

Те ж саме стосується і російських ВНЗ. Поки що приймають на бюджетні місця українських абітурієнтів тільки самі солідні з них - начебто МГУ. Особливою "погоди" це не робить - що, втім, аж ніяк не заважає вступати нашим абітурієнтам і на "госпрозрахунок", що підтверджує і вищезгадану заяву Вакарчука. Але що буде, якщо Дума таки прийме закон про "карту росіянина" і немаленька кількість бюджетних місць "храмів науки" "північного сусіда" буде доступно для не самих дурних наших молодих співгромадян?

Буде те, про що говорив горе-міністр в березні - половина з них так і залишиться "за місцем навчання". Особливо, якщо воно - в Москві. Адже при будь-якому розкладі юним "шукачам щастя" в "білокам'яній" гарантований рівень зарплати рази в два вище, ніж навіть у Києві. А квартиру хоч там, хоч там знімати треба. Це якщо не рахувати куди більш комфортною для російськомовного жителя України культурного середовища, забезпечити яку за місцем постійного проживання стає все складніше.

"Довір Вакарчуку Богу молитися ..."

Таким чином, завдяки високопатріотичний ініціативи соратника Ющенка ненависна їм обом Росія отримає не просто "вершки" освіченої української молоді (переможці олімпіад та міжнародних конкурсів), а й просто мало-мальськи цю саму освічену молодь. Припустимо, не всю. І може, навіть менше половини. Хоча, думається, якщо згадати приклад з Бердянському, чимало юних галичан теж можуть виявитися не проти запросити "карту росіянина" для отримання якісного і дешевшого, ніж на батьківщині, освіти. А що - "Париж вартий меси", тим більше, що навчання на гроші "потенційного противника" завжди може розглядатися як якась "контрибуція". Інша справа, що 5-річна "варіння" в іншій (хоч і близькою) культурному середовищі безслідно не проходить. Недарма адже багато "перевірені" партійці, стажувався в американських університетах за часів СРСР, потім стали ідеологами "перебудови".

Можна просто розчулитися, в якій зворушливою "синергії" діють доморощені ура-патріоти і "висуванці Луб'янки". Американці з їх "зеленою картою" (і європейці - з "блакитною") принаймні висмоктують "мізки" і некваліфіковану робочу силу незрівнянно більш високим рівнем зарплат. А Росії навіть такого "градієнта" створювати не треба - достатньо трохи додати преференцій, а там "брати-вороги" з числа українських державників підсоблять малість, самі виштовхуючи тих, хто не бажає вкладатися в їх "прокрустове ложе" "єдиної мови- єдиної нації ". Та ще й обумовлюючи отримання якісної освіти найвищим рівнем як напружених тарифів, так і корупції. А потім будуть проливатися "крокодилячі сльози" з приводу "п'ятої колони" Москви, південно-осетинського прецеденту з тотальним подвійним громадянством тамтешніх жителів та інших небезпечних для української державності речей.

За таке "головотяпство зі зломом" в нормальній країні політиків давно б відправили в довічне політичне небуття. В принципі, якщо судити за рейтингами Віктора Андрійовича з товаришами, це поступово і відбувається. Вся біда лише в тому, що цей "очисний процес" може завершитися тоді, коли стане занадто пізно ...