Трубний глас для України

Сьогодні легко задатися питанням: "Чому ж газова криза підкрався непомітно?" Проте варто пригадати, що настільки енергійно питання про ціну газу, що поставляється "Газпром" почав піднімати тільки в листопаді 2005-го. До цього переговори на російсько-українській ділянці були млявими. Сторони швидше обмінювалися превентивними ударами - російська сторона спробувала максимально монополізувати шляхи транзиту туркменського газу, а "Нафтогаз" щосили уламував непоступливого Туркменбаші бути лояльніше у відносинах з Києвом. Пан Ніязов воліє маневрувати між двома центрами впливу на пострадянському просторі, прекрасно розуміючи, що в цьому маневруванні і полягає одна з надійних опор його суверенітету.

Прагнення "нефтегазовца" Олексія Івченка "газпромівцям" зрозуміло, от тільки його бажання активно опонувати російському тиску виявилося трохи незвичним. Івченко почали звільняти з посади ще з березня 2005 року, практично відразу після призначення, але в середині осені чутки про його неминучої відставки настільки заполонили українські коридори влади, що в них повірили буквально все. Схоже, повірили і в Москві, трохи послабивши тиск на Київ. Безумовно, не варто ідеалізувати Івченко - робота глави Конгресу українських націоналістів на "трубі" незмінно викликала роздратування російських партнерів. Однак можна відзначити наступне - Івченко вдалося дещо змінити формат діалогу між енергетичними гігантами України та Росії. Тепер в Києві не тільки приймають поставлені умови, як це було при Кучмі, а й змушують з собою рахуватися.

Безпрецедентний тиск на Україну, який вчинила росіянами в усіх напрямках в першій декаді грудня, - зайве підтвердження зміни формату відносин. Російська сторона наочно продемонструвала існування тонких, але міцних ниток між "Газпромом" і Кремлем. Спочатку з російського "олівця" прямо і без натяків попередили, що змусять купувати газ по ще більш високій ціні, якщо Київ не погодиться на 160 доларів за тисячу кубів, потім Володимир Путін впевнено припустив, що Києву цілком під силу платити запитувану "Газпромом" ціну . Телефонна розмова українського та російського президентів, схоже, погіршив ситуацію - ВВП, як виявилося, розбалуваний легкими "газовими" перемогами минулих років. При цьому не варто забувати, що до останнього часу "Газпром" досить жорстко диктував свої умови. Правда, і "Нафтогаз" виявився не ликом шитий, і встиг зумовити вигідні (по 50 доларів за тисячу кубів) умови поставки газу. Цікаво, чи ризикне російська сторона в разі збереження українського впертості відстоювати свої інтереси в міжнародному суді? Або ж віддасть перевагу тактиці посилення тиску. Схоже, в Москві відчувають легке запаморочення від успіхів, пов'язане з початком будівництва Північно-Європейського газопроводу (ПЄГ), забуваючи, що продавати енергоресу необхідно зараз - передбачити кон'юнктуру паливного ринку через 5 років ніхто не ризикне.

Громовідводом для путінського гніву (Юпітер, ти сердишся, значить ти не правий, говорили древні) вимушено став Володимир Литвин. Володимира Михайловича можна зрозуміти - він до останнього часу був практично єдиним високопоставленим українським державним діячем, якого без проблем брали в Кремлі і Раді Федерації. Проте цього разу спікер Верховної Ради потрапив під гарячу руку і був змушений приймати удар на себе. Саме йому Володимир Путін висловив свої претензії з приводу "року втрачених можливостей" у відносинах з Україною. Прагнучи згладити негативний ефект, Литвин показово засудив ідеї експорту революції, що витають у деяких гарячих головах, і пообіцяв розвивати відносини в рамках Єдиного економічного простору. Правда, ситуацію це кардинально не змінило - наступальна риторика Кремля залишається незмінною. Та й "Газпром" постійно дає зрозуміти, що його головним акціонером де-факто є Володимир Володимирович. У понеділок, 12 грудня, на переговори до Москви вирушить міністр палива та енергетики Іван Плачков. Цікаво, що напередодні переговорів було оприлюднено указ про відставку мозолящую очі росіянам Олексія Івченка з посади заступника міністра ПЕК та голови НАК "Нафтогаз України". Очевидно, про те, яку посаду він збереже в підсумку, стане відомо вже після поїздки Плачкова до Москви.

Цікаво відзначити, що якось ненав'язливо спливла тема газового консорціуму. Ідея, народжена на заході епохи Леоніда Кучми, продукт численних політичних поступок, не дає кремлівським мешканцям спокійно насолоджуватися своїм впливом. 80% російського газу йде по трубах, прокладених на території України, від того контроль над ними стає ще більш політичним питанням. Схоже, російські стратеги досить чітко прорахували наслідки набуття чинності політичної реформи в нинішній обстановці. Досить імовірно, що Верховна Рада п'ятого скликання буде ворожа Ющенко, а тому сформоване цим складом парламенту уряд на Росію буде дивитися, як мінімум, з симпатією. Тому сьогодні головне - зачепитися за переговорний процес щодо консорціуму, а зробити це найлегше шляхом роздування цін на російський газ.

У результаті ми стикаємося з парадоксальною ситуацією - Україна і Росія вкрай зацікавлені в енергетичному співробітництві, однак сьогодні "старший брат" воліє мову ультиматумів. Одна з причин вибору такої тональності - відсутність розуміння з боку Європейського Союзу - європейці не квапляться тиснути на Україну. До речі, в ході переговорів з ЄС про надання Україні статусу країни з ринковою економікою, наші дипломати намагалися говорити і про співробітництво в енергетичній сфері, проте роздавати аванси розташованому на кордонах державі Євросоюзу його чиновники не квапляться. Втім, навчена гірким досвідом "бензинової кризи" після війни Йом-Кіпур в 1973 році Західна Європа постарається забезпечити безперебійність поставок палива.

Очевидно, що ключове слово залишається за керівництвом України. Поки Віктор Ющенко та Юрій Єхануров зберігають спокій, хоча наша країна опинилася перед непростим вибором. Росіяни діють у притаманній відомому німецькому канцлеру Бісмарку манері - їх залізна рукавичка, загорнута оксамиткою можливих дивідендів, енергійно і вимогливо постукує по столу переговорів. Президенту і прем'єру України належить відшукати формулу компромісу. Якщо вони її знайдуть, то Ющенко в перспективі зможе впоратися і з деякою зміною формату повноважень глави держави після вступу в силу політичної реформи, а шанси Єханурова зберегти прем'єрський статус навесні 2006 року різко виростуть. Головне для обох у даній ситуації - діяти, а не намагатися тягнути з відповіддю на пропозиції, від яких, по ідеї, неможливо відмовитися.

Євген МАГДА, www.daily.com.ua