Багато були б трусами, будь у них достатньо сміливості

Часом маска говорить нам більше про політику, ніж його обличчя. Так, геніальне "пропозиція руки", але без серця, яке прозвучало в минулий четвер в парламенті від Юрія Луценка, повинно було сподобатися не Роману Безсмертному і Юлії Тимошенко, до яких воно формально було звернуто. "Великодушне" пропозицію одного з польових командирів "старого" Майдану мало викликати до нього симпатії майбутніх учасників Нового майдану, так сказати, маленький спектакль майбутньої Цар-гармати для гарматного м'яса. Ця пропозиція стала черговою порцією піару того Луценко, якого старанно "надувають" на заміну Того, у кого це юне обдарування нині трудиться в фаворитах (пора знімати грим і переглядати надії).

Відео дня

Взагалі, молодість помаранчевої влади - це найстаріша з її традицій, яка, до речі, пояснює і хлоп'яче бажання всіх цих яценюків-Павленко погратися не в олов'яних солдатиків, так в нагородні бойові пістолети. І спасибі велике колишньому бойовому офіцеру Сівковичу за те, що він оприлюднив нагородні листи на бойову зброю за 2005-2006 роки нібито через те, що на даний зброю потрібні довідки від психіатра. Тепер залишається сподіватися на його принциповість і щодо списку нагороджених пістолетами за 1991-2004 роки: Батьківщина повинна знати своїх героїв, а психіатри - своїх клієнтів.

А те, що новий уряд раптом осідлало коник боротьби з корупцією, який так і не використала до кінця "команда переможців", - так ще Наполеон попереджав, що завжди користується славою тих, які її не гідні. У силовому секторі помаранчеві після перемоги наробили найбільше помилок, починаючи з келійного призначення "післямайданних" генерального прокурора, кінчаючи кулуарним звільненням Турчинова з посади глави СБУ.

Саме провал на правоохоронному фронті, не терпить дилетантів, призвів зрештою до розвалу інтегрованої помаранчевої команди, яка в "розпорошених" стані не особливо цікавить, як виявилося, навіть світове співтовариство (ПАСІОНАРНІСТЬ засніженого Майдану не сумісна ні з бюрократичними чварами і чварами, ні з олігархічною жадібністю).

Два роки розпаду помаранчевої команди, власне, і зробили реальним той "парламентський путч", в ході якого біло-блакитні намагаються позбутися останніх президентських представників у виконавчій владі: і Тарасюк, і Луценко, на жаль, поки не є самостійними політичними гравцями, і ні на що реально не впливають поза полем впливу "одного фейса" (як висловився ображений Жванія).

Донецькі підминають країну з такою стрімкістю, з якою видужуючий накидається на перший же недієтичних обід (втім, багато хто з них у вигнанні, дійсно, підлягає лежали в госпіталях). І вся ця антиющенківська вакханалія відбувається на очах у його колишніх побратимів.

Ще два роки тому в такий поворот майже ніхто не зміг би повірити; як і в те, що кадри Донецького уряду фактично введуть заборону на експорт зерна з України, щоб уникнути в нашій країні голоду; як і в те, що БЮТ ініціює створення у Верховній Раді тимчасової слідчої комісії, щоб знайти бюджетні п'ять мільярдів доларів, зароблених на продажі "Криворіжсталі"; як і в те, що Роман Зварич порадить президенту змінювати Конституцію - "взад" - на користь президента за допомогою безнадійного методу імплементації (запросили б у такому разі на посаду "директора" такого референдуму Олександра Волкова з його фондами); як і в те, що Ющенко порадить Азарову і його уряду "допомагати" заробляти спекулянтам 300 відсотків прибутку на державному газі, який приватні структури категорично відмовляються продавати населенню по 30-45 доларів за тисячу кубометрів. Ось так - через жлобства "любих друзів" і вічних палацових інтриг у будинку ЦК КПУ на Банковій - реванш кучмізму з жанру ненаукової політичної фантастики перемістився в жанр соціалістичного реалізму!

Випадково чи ні, але реванш Вчорашніх в Україні збігся з спробою реваншу "гомо совєтікус" на міжнародній арені, стомився від безплідної полювання Америки то за Бен Ладеном з його засекреченими печерами, то за Саддамом Хусейном з його ядерною рогаткою. Радянське мислення раптом взяло гору в групі російських "яструбів", які згуртувалися навколо талановитого й успішного правителя азіатського типу, не на словах, а на ділі вирішив показати всім російську "кузькину мать". Випадково чи ні, але слідом за бунтівної Грузією ціни на газ підняті на 35 відсотків для расхрабрились до активної участі у військових діях НАТО в Афгані країн Прибалтики (воістину нинішня холодна війна для багатьох сателітів Заходу буде таки холодної). Крім того, всемогутній при Путіні Газпром "до кінця" затиснув в газові лещата проамериканську Польщу (та й майже всю Європу, яка тепер згадує Мілягу Єльцина як ліберального демократа).

Вперше після розпаду Радянського Союзу істеричний крик "Росіяни йдуть!" Лунає з такою силою, що навіть засмутив святкову вечерю французького президента Жака Ширака з Володимиром Путіним 29 листопада о Ризі. Шираку, глибоко розуміючому дипломатію як продовження війни іншими способами, в цей день виповнилося 74 роки. А ще Конфуцій попереджав, що мудрим людина може стати тільки після сімдесяти. І якщо латвійські чи американські або помаранчеві дипломати не були до цього дня досить делікатними і кмітливими, щоб знайти способи впливу на російського ведмедя, то їм на виручку, схоже, приходить посередник - Газпром (в Україні - ще й "РосУкрЕнерго"). У всякому разі, саме такий постімперський міф всім нам вбивають у голову всі колишні і нинішні метрополії. Насправді політична РЕВНОСТЬ Росії стосовно України до деякої міри розумна і зрозуміла, бо вона перешкоджає всіма доступними засобами нашому вступу до НАТО, щоб зберегти свій вплив на більш слабкого (як вважають в Кремлі) сусіда. У свою чергу, ЗАЗДРІСТЬ української еліти, спрямована в бік Москви, по-моєму, і нерозумна, і незрозуміла: хіба можна обурюватися з приводу російського - передусім енергетичного - могутності, якщо ти хочеш мирно жити і процвітати поруч з майбутньою наддержави?

Ясний хрін, що багатьох сусідів Росії не влаштовує той соус авторитаризму, під яким стали готувати в Кремлі і ринкову економіку, і імперські замашки, перестрибнувши в одночас і славний китайський досвід з його махрової азіатчиною, і стагнацію "прогресивних" країн Східної Європи, які по раніше хотіли б працювати, як при соціалізмі, а заробляти, як при капіталізмі. Російський авторитаризм, схоже, починає копіювати досвід освіченої монархії в Британії в епоху дикого капіталізму і колоніальних інтриг типу "створення" двох країн - Пакистану та Індії - з однієї (правда слово завжди відважніше справи). Ну, що ж, українці повинні, по-моєму, стійко і мужньо переносити всі неприємності-трансформації свого сусіда.

Віктор Чайка, шеф редактор сайту http://www.scandalissimo.kiev.ua