Блог | Рекрутинг: обновленный и, похоже, полезный вражеский опыт, или Диалектика требовательной трусости

Когда-то в советских медиа, называвшихся тогда еще "СМИ", почти в каждом была рубрика "Опыт друзей".

Далее текст на языке оригинала.

Зараз часи інші, тому - про досвід ворогів.

За підрахунками The Moscow Times, у 38 російських регіонах запроваджені виплати вербувальникам на війну, які передбачені офіційними програмами та закріплені рішеннями місцевої влади. 

Ще у 18 регіонах такі винагороди виплачують через приватні рекрутингові агентства.

Тож умови отримання вербувальницьких винагород є різними залежно від регіону:

десь гроші може отримати БУДЬ-ХТО, якщо доставить (будь-яким чином у будь-якому вигляді) нового контрактника, 

хоча десь виплати ще наразі передбачені по-старому тільки працівникам державних установ або силових структур.

Зазначається, що, якщо вербування не спрацює, буде мобілізація. 

Саме тому регіони отримали вказівку проводити "агресивне вербування", а держава з величезним задоволенням заплющує очі на порушення закону під час такого примусового набору.

Наприклад, останнім часом справжні облави на чоловіків, яких змушували підписувати контракти на участь у війні, фіксували вже не тільки в Пензенській області, але також, зокрема:

в Ростовській, Новосибірській і Амурській областях, 

у Хабаровському краї й Приморському краї.

І нема ж куди скаржитись – бо це роблять не державні ТЦК, як у нас, а зазвичай приватні структури!

В зв’язку з цим, переходячи плавно-потрохи до України, додам, приміром, дещо до попередньої статті, яка була про те, що дозволяти футбол із уболівальниками в прифронтовому місті це злочин:

а де шановна ТЦК в той час, коли – за умов уже запровадженої мобілізації! – сотні здорових чолов’яг, не цінуючи власного життя, збираються заради адреналіну на футболі???

Так от, приватні рекрутери там, мабуть, не розгубилися б і не загубилися б.

Звісно, я зовсім не впевнений в тому, що це було б добре.

Але я точно й категорично впевнений в іншому – 

необхідності досягнення хоча би на п’ятому році війни певної гармонії між:

цілком природним і абсолютно зрозумілим єдино правильним бажанням суспільства вести війну до перемоги 

і його ж, суспільства, м’яко кажучи, "діалектичним" ставленням до поповнення армії власною персоною кожного, хто бажає, щоб ця чудова українська перемога була в нас КИМОСЬ здобута…