Рейдерська атака Президента

Віктор Ющенко охрестив свою партію закритим акціонерним товариством і запропонував увести до її керівництва нових фаворитів

ЗАТ чи ТОВ?

«Я не хочу, щоб партія перетворилася на якесь закрите акціонерне товариство, де головні акціонери монопольно вирішують, що потрібно для партії, а насправді діють або у власних інтересах, або у близьких до власних. За це повинна відповідати партія й перш за все її керівні органи!» – заявив Ющенко під час свого сорока­хвилинного спічу, яким фактично і обмежився з’їзд. Цікаво, що іще 6 жовтня керівник Секретаріату Президента Вік­тор Балога заявив, що не ви­ключає можливості складання своїм патроном обов’язків Почесного голови партії.

Українське економічне законодавство передбачає, що під час створення підприємства його засновники можуть уносити в статутний фонд не тільки гроші, а й інтелектуальну власність, вартість якої визначають за згодою сторін. Капіталом Ющенка було його ім’я. Хай навіть він відхрещувався від партійних процесів, привселюдно заявляючи про свою роль арбітра нації, однак «Наша Україна» пішла на вибори все ж як блок Ющенка. І мінусом глави держави стало те, що він вчасно цим не скористався. У той час як Тимошенко та Янукович активно просували своє ім’я серед ви­борців, голова Політради НСНУ Роман Безсмертний був звичайним речником. Щоправда, невідомо кого. Попри всі його потуги демонстрування єдності в партійних лавах, пересічний виборець так і не зміг усвідомити, чи справді НСНУ – партія Президента, чи це проект «нових олігархів», спекуляції щодо «корупційного скандалу» навколо яких активно роздмухували опоненти. Суперечливі заяви, різні центри тяжіння в партії, присутність фігур, союз яких видавався аж надто ситуативним, і призвели до цілком прогнозованого результату –  третє місце на виборах.

Ющенко спізнився зі своїми заявами на півтора року. Цікаво, що з вуст Почесного голови так ніхто й не почув слів про його солідарну відповідальність за стан речей у партії. Така собі Обмежена Відповідальність у Товаристві так званих «любих друзів». Промивання кісточок, зроблене тепер, мало б прозвучати як пересторога ще напередодні виборів. Однак пасивність Президента призвела до того, що Україна отримала черговий бізнес-проект у політиці, де диктат грошей важив більше, ніж обіцянки, зроблені під час Помаранчевої революції. Фактор великих грошей був наявний у всіх партій, проте стосовно «Нашої України» його найефективніше використали опоненти під час інформаційних війн. Коли потрібно було стати активним гравцем й інколи навіть агресивно (у хорошому значенні цього слова) відповідати на випади у свій бік, а ще краще – вести наступальну інформаційну політику, Ющенко зайняв позицію стороннього спостерігача, за що й поплатився. Джин свободи, випущений із пляшки у 2004-му, дав людям реальну можливість вибору. І це пішло не на користь «Нашій Україні».

І от – несподіване пробудж­ення. «Єдина ідея, яку наша партія проголошувала після президентських виборів, – ми партія Президента. Я це знаю. Я це дуже шаную, дуже. Але цього за-ма-ло! Якщо ми розраховуємо на перспективи, то маємо вжити радикальних заходів для поліпшення ситуації в партії», – сказав Президент на з’їзді. Здається, Віктор Андрійович збагнув, що кроки, зроблені впродовж останніх місяців, дозволяли заробляти більше очок його опонентам. Регіонали після підписання Універсалу національної єдності отримали зелене світло для реалізації своїх планів, хай навіть із порушенням домовленостей. Прихильники ж Тимошенко дістали більше можливостей для критики. «Наша Україна»  опинилася в ролі статиста. І в широкій коаліції, і в опозиції її відтісняють на другий план. Ці варіанти не зов­сім прийнятні для Президента, оскільки його повноваження впливати на життя в країні, і без того суттєво обмежені конститу­ційною реформою, де-факто нівелюються.

«Помаранчево-блакитний» союз іще можливий

Необхідність  продовження діалогу з Януковичем, озвучена Ющенком, стала ще однією несподіванкою.  «Якщо  ви уважно слухали, моя позиція – це політична консолідація з різними силами, зокрема, з Партією регіонів, СПУ, парламентськими й позапарламентськими силами, – заявив він на брифінгу. – Бути чи не бути в опозиції, залежатиме від того, наскільки тему консолідації приймуть наші партнери та союзники. Це не тема одного дня, тижня, щоб про­йти весь марафон за викликами для держави. Відвертатися від завдань і казати: ми легко знаходимо шляхи для опозиційності... Я не впевнений, що це є найкращою відповіддю для «Нашою України». Я не впевнений, що це є найкращим виходом для нашої політики. Однак я поділяю такий варіант, що «Наша Україна» після завершення політичних переговорів і дебатів, якщо на цій дорозі вона не знайде нового розуміння, безумовно, піде в опозицію».

У зв’язку із цим виникає головне запитання: а що робити з уже зробленими категоричними заявами про опозиційність НСНУ? Відповідь полягає в тому, що після тритижневого тайм-ауту для підготовки нового зібрання в країні несподівано може з’явитися абсолютно нова політична структура. Про це вже заявив один із новопризначених функціонерів Секретаріату Президента Тарас Стецьків: «Просто базуючись на аналізі ситуації й на власній інтуїції, я абсолютно переконаний, що нова політична сила виникне в Україні обов’язково! Це не буде новий політичний проект, ця сила повинна сформуватися знизу протягом, можливо, осені та зими цього року, можливо, вже 2007 року. Основний рушійний момент – розчарованість електорату в партіях «помаранчевої» орієнтації. Те, що Януковичу віддали владу, – лише наслідок того, що «помаранчеві» політики прийшли до влади та зайнялися не проблемами народу, а собою».

Тобто, з одного боку, за­яви були зроблені «Нашою Україною» і ніхто від них не відхрещуватиметься. Але, із другого, поява нової сили під тим же патронатом Президента до­зволить розпочати з нуля переговори з Партією регіонів, а в разі їх провалу – із БЮТ щодо створення спільної опозиції. Головною проблемою в цій ситуації є те, що за такого розвитку подій робитимуть народні депутати із фракції «Нашої України», адже за умови анексування політичної сили, яку вони представляють, зникають і зобов’язання. Розкол фракції є цілком можливим.

Молода кров

Поява нової політичної сили, яка може залишити або колишню назву, або з’явитися під новим іменем, – це тільки питання часу. І чи не ключова роль у цьому належить Секретаріатові Президента. Першим дзвіночком стало переформатування його складу. Звільнення Президентом колишніх радників, які засвітилися в так званому «корупційному скандалі», та повернення Зінченка цілком може свідчити про мовчазне визнання Ющенком того, що цей факт мав місце. При цьому вироки судів про те, що Зінченко був звичайнісіньким наклепником, до уваги не було взято.

Наступним кроком стало запрошення на роботу Арсенія Яценюка та Віктора Бондаря, які за три дні до з’їзду стали членами партії. Саме їх сього­дні називають основними претендентами на керівні посади в НСНУ. Дебютом політики оновленого Секретаріату стала не притаманна їхнім попередникам гра на випередження з урядом Януковича щодо підготовки  законів, які б дозволили стати Україні членом Світової організації торгівлі вже цього року. Окрім них, було названо також прізвище Юрія Луценка. Але той відкинув таку можливість, заявивши, що весь свій час і надалі присвячуватиме роботі в МВС.

Керівник Секретаріату Пре­зидента Віктор Балога в інтерв’ю «Студії 1+1» заявив: «Те, що мої колеги Бондар, Яценюк, Поляченко ввійшли в партію, свідчить, що нові особи приходять у партію, а раз приходять нові особи, нові політики, то мають бути зміни й у нашій політичній силі. Однозначно вони будуть у керівництві НСНУ, я вважаю, що згодом ці нові політики відіграватимуть основну роль у цій політичній силі».

Проте, на думку експертів, кандидатуру Яценюка погано сприймають партійні активісти, оскільки в нього немає політичного досвіду. Сам екс-міністр економіки взагалі відмовляється коментувати мож­ливість переходу в парт­актив. Натомість Віктор Бондар із журналістами таки по­спілкувався. «Найімовірніше, буде сценарій, коли знакові політичні фігури відійдуть назад і більше зосередяться на питаннях політичного аналізу. Більшість із тих, кого ви знаєте, відійдуть. Головне завдання – за півроку витягнути партію на новий рівень розвитку, підняти до рівня, щоб партія несла навантаження, а не просто займала політичну нішу, щоб ми могли реалізувати ті ідеали, про які вели мову на Майдані. Буквально, я думаю, місяць-півтора, і ви побачите абсолютно нові обличчя. Наступний з’їзд має визначити керівний склад партії. Відбуваються дискусії щодо створення нової партії, відбуваються дискусії щодо нашої, молодих політиків, участі в партії, відбуваються дискусії щодо того, де буде Президент, де буде партія, чи розпускається вона, чи вона житиме, хто буде в керівному складі партії. І взагалі, чи буде партія впливовою, чи ні».

Тим часом, не варто відкидати й можливість збереження посади голови політради партії за Романом Безсмертним. Навіть попри неприємний момент на з’їзді, коли на його стілець Ющенко посадив керівника Секретаріату Віктора Балогу, Безсмертний дивиться на речі достатньо оптимістично.

«Я радий, що сьогоднішній день дав відповідь на питання, яке дискутують майже рік, – з якою політичною силою ототожнює себе Ющенко як громадянин і як Президент України. Сьогодні на ці питання дано вичерпні й остаточні відповіді. Дискусії на цю тему, я сподіваюся, не буде».

Безсмертний офіційно заявив, що на сьогодні він, як загалом і вся рада партії, продовжує працювати в ранзі виконувача обов’язків. Майже місяць в одній із найпотужніших політичних сил пануватиме фактичне безвладдя.

Віктор Валін, "Без цензури"