ЕкономікаШоу

Махач не склався, бо "беркутята" вклинились між нами і смачно роздали гумовими палицями

17.5т

Я страшенно люблю футбол. Скільки себе пам’ятаю. Найстрашніший свій злочин я зробив у віці 5-ти років, коли поцупив у бабусі Ліди з гаманця 3 рублі, за які потім купив у Вітьки Лукащука у Вишнівці зошит із вклеєними на кожній сторінці фотографіями футболістів і збірних. Ван Бастен і Гуліт, Бєланов і Протасов, збірні Бразилії та Німеччини тощо. То був 86-ий рік, тоді, коли саме на мій день народження Марадона продемонстрував світу "руку Бога"!

В чемпіонаті Союзу страшенно вболівав за усіх "наших": Динамо, Дніпро, Шахтар… споглядаючи матчі по ТБ. В середині 90-их почав ходити на футбол. На тернопільську "Ниву". Спочатку зрідка їздив зі Збаража. Потім, коли поступив у ТАНГ, процес став регулярним.

Тоді, в межах 96-98 років, "Нива" показувала добротний футбол, була не просто міцним "середнячком", а командою, від якої вивезти очки з Тернополя було за щастя. Вболівальники "Ниви" тоді були 100%-ю "кузьмою": 7-8 000 глядачів (на Динамо – 16000), які час від часу витискали з себе "Нивааааа-Нииииииииивааааа", "суддя – під…с" і, за умов хорошої гри, "молодці"!

На одному з секторів за воротами почав кучкуватись "молодняк": старшокласники, студенти молодших курсів. Ми вигадували якісь "кричалки", закидували копійки в пусті півторалітрові пляшки, таким чином отримуючи нехитрий інструмент для підсилення своїх вокальних потуг. Якось я йшов до стоматолога і у парку Слави побачив, як солдати фарбують танк перед якимось святом. Короткий діалог і за 2 пляшки пива я отримав літру жовтої фарби. Для чого фарба? Ну все просто… перед цим на концерті в підтримку партії Зелених, я успішно стирив прапор вищезгаданої партії. Пазл склався і художник в ПК "Березіль" за 4 гривні на цьому зеленому полотні жовтою фарбою намалював розкішно-об*ємними літерами "НИВА"!

Так на нашому секторі з'явився прапор. А коли ми вибили з керівництва "Ниви" автобус на виїзний матч з Прикарпаттям, ми взагалі зрозуміли, що ми не просто пуцьвірки, ми – ультрас!!! На тому виїзді, до речі, ми успішно віджали прапор у франківського фан-клубу "Ураган", після чого франківці у наступному колі викатали на Тернопіль орду в кількості чоловік 400 і набили нам розкішну "стрєлку" в Старому Парку. Ми зібрали зі всього стадіону чоловік 120-130, які були готові постояти за Тернопіль. Вийшли в Старий Парк… коли відкрились ворота з гостьового сектору і на нас посунула юрба прикарпатців, попереду якої йшли барабанщики і прапороносці, а за ними розлючені і достатньо випивші фани, з тих 120 чоловік залишилось 60 ))). Махач не склався, бо "беркутята" вклинились між нами і смачно роздали гумовими палицями і тим і іншим. Чим ще раз підкреслили, що ми не ультрас, а чорт зна шо. Чому ще раз? Тому що за пару місяців до того нам про це "на пальцях" пояснили троє ультрас "Ворскли", до яких ми підійшли в перерві між таймами "закорєфанитись". Як вони ржали з наших саморобних прапорів і пов*язок з написами "Нива ультрас", то капєц.

Пропущу історії з поїздок "на Динамо" в кінці 90-их і Збірну в середині нульових. Всі ці поїздки були схожі одна на одну, як брати близнюки. 45 мужиків сідають в автобус і п'ють всю дорогу до Києва. В Києві знову п'ють під стадіоном, матч, і п'янка по дорозі додому. На людину, яка не вживала, дивились як на ідіота!

І от, в кінці нульових, я почав викатувати за Збірну за кордон. Вересень 2009-го. Мінськ. Центр міста окупований українцями по повній програмі. Нами були забиті всі наявні бари і генделики. В одному з них я вперше почув "батько Бандера ще до нас прийде…". Мені тоді не пощастило. Квитки, які я придбав були не у нашому фан-секторі, а у віп-секторі білорусів. Сябри тоді розгорнули на своєму секторі величезний банер, на якому було зображено Артема Мілевського, який з думками про долари рулив з Білорусі в Україну. Якийсь чорт поряд зі мною завів "Мілєєєєєєєвскій – пьос!!!". Я висловив своє обурення, він своє, словесний пінг-понг генітальними елементами переріс в шарпанину, прийшла міліція і заспокоїлись обоє! Уявляєте, які почуття мене охопили коли, маючи в пам*яті цей випадок, ми пару років тому приїхали в Борисів і сябри на початку матчу розгорнули банер де на вишитому рушнику було зображено хліб, сало, бульбу і допис: "Принципова гульня братоу"!

Тоді, в 2009-му, я вперше побачив, як вболіває наш фан-сектор на виїзді. Сподобалось. Хоча було відчуття, що чогось бракує. Можливо тому, що я пригадав собі, як у 2006-му в Києві висадився десант шотландських вболівальників. 5000 чоловік! Першим, що зробили скотіші – це заїхали у 2 дитбудинки і засипали їх вихованців подарунками. Це було настільки круто, що хотілось їх всіх обняти. Правда, не всім, бо кільком шотландським пенсіонерам наші хули таки надавали по бороді просто на Майдані.

Але приклад для наслідування я собі "намотав на вус".

А потім пішло-поїхало: Греція, Молдова, Словаччина, Словенія, Люксембург і т.д. Картинка по нашому фан-сектору була незмінна: "ядро" у вигляді ультрас, які заряджають увесь матч, активний прошарок вболівальників, який гуртується навколо ультрас, хоча до них не належить і дещо пасивніша тусовка, яка рідко заряджає, але гарно співає гімн і критикує наших футболістів.

В 2016-му, навесні, незрозуміло за які заслуги, але тим не менше, ФФУ надала мені почесний титул "амбасадор Збірної України". Із цим почесним званням я прилетів до Франції. Матч з німцями пропустив, бо мав гастролі, а от на айрішів і поляків був налаштований по повній програмі. В Ліоні за день до матчу зустрівся з Пятовим, Зозулею і Федецьким. Погомоніли. Запитав чи не будуть вони проти, якщо завтра ми, вболівальники, влаштуємо їм урочисті проводи на матч з ірландцями під готелем? Хлопці сказали, що ще такого не мали, але чому б і ні?! Узгодив з керівником служби безпеки Федерації, один пост у ФБ і в назначений час близько трьох сотень українців влаштували під готелем яскравий перформанс! Співали, скандували, проводжали! Футболісти тішились, Шевченко пішов у натовп, всі були щасливі. Правда, у матчі з айрішами то не допомогло, але сам факт подібної оказії відбувся.

У Марселі виникла ідея консолідувати українських фанів у одному місці і потім всім дружно пройтись маршем до стадіону. Ну, щоб красиво! З прапорами, у вишиванках, співаючи! Просто з голови не виходила картинка неймовірного маршу голандців під час Євро-2012 у Харкові. А ми чим гірші? Ідея була хороша, але не знайшла відгуку у французьких правоохоронців, які категорично були проти подібної активності. Але через 1,5 доби креівник СБ ФФУ "маякнув", що, мовляв, можете збиратись у старому порту Марселя. На радощах я влупив пост у ФБ, де зазначив місце збору, о котрій годині і маршрут ходи. Пост смачно розшерився, люди в коментарях зазначили, що будуть, я тішився. Через пару годин набрав вищезгаданий керівник служби безпеки Федерації і дав доброго прочухана, бо я трошки неправильно зрозумів його меседж про те, що можемо збиратись. Виявляється збиратись можна, але хода Марселем – ні! Але маховик було запущено… наступного дня кількасот наших вболівальників зібрались у старому порту. В час "Ч" я підтягнувся, вислухав маленьку лекцію від представника української поліції і отримав чітку вказівку вирушати. Ми пішли ходою навіть трохи раніше ніж очікувалось, але поліція наполягала. Поки ми йшли по якійсь центральній вулиці Марселя до нас з усіх боків, наче маленькі струмочки, підтягувались групи фанів. 5 чоловік, 10, 15, 20. Через 20хв ми перетворились на справжню синьо-жовту річку, яка бурхливо розлилась по широкому марсельському проспекту. Як ті люди тішились! Як вони бавились! Ми стрибали, ми співали, ми дуріли і шаленіли! Ці люди… як це правильно пояснити… ЦЕ НЕ БУЛИ УЛЬТРАС, АЛЕ ЦЕ ВЖЕ БУЛИ НЕ "КУЗЬМІЧІ"!

Тисячним натовпом ми пройшли по французькому місту. Наше "Слава Україні" струсонуло вулиці і будинки. Французи підбігали і робили селфі, знімали нас на відео. В цей момент я усвідомив, що ось ці люди потребують подібних оказій. Але у них немає ні пропозицій для них, ні тих, хто б ці процеси очолив. Тобто запит на емоцію є, а пропозиції – катма!

Потім ще була дуже довга епопея з вибиванням з ФФУ фан-зони перед Олімпійським на матч Україна-Ісландія, який проходив без вболівальників. Пусті трибуни. Як грати? Я два місяці оббивав пороги у ФФУ. ФБ-спільнота підсобила. Зрештою, крига скресла і силами Федерації було облаштовано фан-зону під стадіоном. Підтягнув Los Colorados, O’Torvald і ТНМК. Домовився із ультрас з кількох міст, щоб під*їхали у фан-зону і допомогли. В результаті з 5000 осіб, які прийшли у фан-зону, під сценою активно вболівало чоловік 800. Решта пили пиво і закусували сосисками. Але ті 800 викладались на повну. Ніхто не беріг голосові зв*язки. Вночі після матчу в аеропорті Бориспіль голкіпер Збірної Ден Бойко сказав, що нас було чути і що вони відчували підтримку навіть за пустих трибун! І я тішився. Бо, значить, те, що ми робили було не даремно!

До чого була вся ця довжелезна прелюдія.

Навесні цього року на мене вийшов маркетолог Першої Приватної Броварні. Зустрілись. Розказав, що тепер ця компанія є спонсором Збірної і у них є на меті інвестувати кошти у підтримку фан-руху. Мовляв, потрібно створювати когорту вболівальників, які будуть викатувати за Збірну як по Україні так і на виїздах. Є багато людей, які б хотіли, але не мають такої змоги. Наприклад, з фінансових причин. І цей тягар спонсор бере на свої плечі. Мова йшла якраз про вище описану мною категорію. Ще не ультрас, але вже не "кузьма".

Ультрас – це ультрас. Це окрема субкультура зі своїми правилами, своїм світоглядом і своїм кодексом честі. Це дуже суперечлива тусовка. Яка в одних викликає захоплення,а в інших осуд. Це ті самі хлопці, які можуть одним вчинком "забанити" Львів-Арену на 5 років, але паралельно першими піти у бій з російськими окупантами у лавах добробатів. Це ті самі, які можуть на рівному місці "вломити" ні за цапову душу прихильникам "Агробізнесу" на очах керівництва ФФУ, будучи тими самими, які захищали проукраїнські мітинги у містах Півдня та Сходу під час Революції Гідності.

Вони – хулігани. Вони б'ються. Багато хто з них приходить на стадіон і йде з нього не побачивши жодної хвилини гри, позаяк, весь матч стоїть спиною до поля і заводить сектор. Щоб зрозуміти ультрас максимально, треба бути на секторі. Їм можна бути вдячними за те, що українські стадіони перестали бути посміховиськом із дудками, а залунали потужними "зарядами", яскравими піро-шоу та осмисленими банерами. А можна і засуджувати. За зірвані матчі, за дим на трибунах, за матюки у зарядах на повну горлянку! Попри те, що мені у діях ультрас багато чого не подобається, я засуджувати цих хлопців не готовий. Просто, коли в Харкові мене вивели на "вишку", дали мегафон і можливість заряджати на секторі, коли ультра скандувала стьобне "мужики-мужики", ідентифікуючи мене, як ведучого "Хто Зверху?" і "Притула-Притула", коли я покидав сектор, я був на 7-му небі від щастя. Бо ще тоді, у 97-му, вболіваючи за "Ниву", я хотів бути "як ультрас". Соррі, я упереджений.

Але так сталось, що своїм вливанням у рух вірнізбірні я почав дратувати частину ульрас. І маю можливість і бажання звернутись до вас від свого імені.

1. Мені дуже прикро, що у нашій країні виробники маргарину чи сметани не вкладають кошти у розвиток українського футболу чи українського фан-руху. Я б з радістю влився у фан-рух вірнізбірній, якби його спонсорував не пивний бренд, а, приміром, виробник молочної продукції, м’ясокомбінат чи житомирська шкарпетно-панчішна фабрика. Але, чомусь Хайнекен підтримує лігу чемпіонів, Чернігівське підтримувало і братів Кличків і Збірну України, Бадвайзер – спонсор наступного ЧС у рашафєдєраша, а ППБ – підтримує футбольних вболівальників. Тренд, панове, нікуди не дітись.

2. Особисто я не рекламую пиво, не закликаю вас чи ваших дітей вживати пиво. Але я не проти мати футболку з логотипом спонсора, який єдиний за 26 років незалежності почав щось робити не тільки для федерації, а для вболівальників.

3. Всім тим, хто пише #вірніпиву по відношенню до #вірнізбірній хочу сказати тільки одне. Ніхто не зазіхає на ваше місце у рейтингу любові до Збірної. Ніхто не протиставляє вас іншим вболівальникам. Ніхто не каже, що #вірнізбірній це якийсь особливий вид вболівальників. Ні!

Просто відбувається дуже правильний процес викристалізації когорти вболівальників, які… ні, вони не стануть ультрас. Вони не настільки підірвані і радикальні. Вони не будуть заряджати ті заряди, які заряджають ультрас (середньостатистичний активний вболівальник не скандує зарядів, де є матюки чи елементи насильства). Але вони вчаться. Вчаться не відсиджувати матч на кріслах стадіону. Вчаться скандувати і вболівати. І це дає результат. Скільки було ультри у Тампере чи Рейк*явіку? 50-60 чоловік? А ВЗ? 500-600? І вони старались! Вони підтримували! Вони кричали і гнали Збірну! Це було чути і на стадіоні і в ТБ-трансляції!

На матчах у Харкові та у Києві сектори ВЗ були добротним підкріпленням ультрас. Такими собі "молодшими братами". Які може і не розділяють філософії ультри, але допомагають робити атмосферу на стадіоні. І поза стадіоном. 2500 чоловік на виїзні матчі і понад 14 000 на внутрішні! Фан-матчі з фінами і хорватами. Відвідини сиротинців у Хорватії, Фінляндії, Албанії. Дитяча лікарня у Ісландії! Наші фани для іноземців почали асоціюватись із чимось добрим. Ми є тими, хто несе добро!

Мені, нарешті, повернувся "шотландський бумеранг" з 2006-го!

Маю надію, що спонсорські потуги не згаснуть разом із завершенням групового турніру Збірної. Дуже вірю в те, що це довгограючий проект. Що завдяки йому буде створений прошарок активних вболівальників, які, пройшовши цей "вишкіл", стануть активними елементами на будь-якому секторі будь-якого стадіону в Україні. На це підуть роки, але це треба робити. Наступний крок – це діти на стадіоні. Фанів Збірної треба виховувати змалечку. Погляньте на стадіони в Англії. На трибунах чверть вболівальників – це діти та підлітки. Ми теж маємо плекати покоління фанів, які виростуть із знанням правильних зарядів і стануть основою нового покоління вболівальників.

Коротше кажучи. Цим довжелезним постом я спробував пояснити свою присутність у русі #вірнізбірній і чому мені тут цікаво. Я знайшов людей, котрі фінансують ту справу, яку я раніше намагався робити на своїх жилах. Якщо у процесі збільшення секторів на матчах Збірної, які не будуть відсиджувати всю гру, а будуть співати, заряджати, скакати і бавитись, треба моя пика, мій час і моє натхнення, то я готовий!

До зустрічі на секторі!

З повагою, амбасадор Збірної України, Сергій Притула!

Читайте всі новини по темі "Кубок України з футболу" на сайті "Обозреватель".

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може не збігатися з авторською.

0
Коментарі
0
0
Смішно
0
Цікаво
0
Сумно
0
Треш
Чтобы проголосовать за комментарий или оставить свой комментарий на сайте, в свою учетную запись MyOboz или зарегистрируйтесь, если её ещё нет.
Зарегистрироваться
Новые
Старые
Лучшие
Худшие

Наші блоги