Марія Дубас: усі наші команди СДЮШОР-МОБІ цього сезону зробили крок уперед

Команда дівчат СДЮШОР з баскетболу-МОБІ 2012 року народження вдруге поспіль виграла чемпіонат України ВЮБЛ. У фіналі киянки впевнено обіграли КДЮСШ №2-Kharkiv-city — 89:48, а весь сезон команда пройшла без поразок.

Головна тренерка команди Марія Дубас в інтерв’ю пресслужбі ФБУ розповіла про чемпіонський сезон, розвиток молодих гравчинь та новий виклик у збірній України U-18, яку вона очолила нещодавно.

— Друге поспіль чемпіонство для команди 2012 року. Які емоції зараз, вже через кілька днів після Фіналу чотирьох?

— У нас цього сезону було дуже багато турнірів і майже в усіх вікових категоріях ми здобули медалі. Наймолодші дівчата грали останніми, тому фінал уже був непростим емоційно.

Але вони молодці, підтвердили своє чемпіонство. Я вважаю, що підтвердити титул набагато складніше, ніж виграти його вперше. Тому що всі вже налаштовуються на тебе як на сильного суперника, всі хочуть тебе обіграти. А тобі потрібно тримати цей рівень і показувати свій клас.

Я дуже пишаюся дівчатами. І, звичайно, не треба зупинятися — треба ставити ще вищі цілі.

— Команда пройшла сезон без поразок і дуже впевнено виглядала у Фіналі чотирьох. Очікували настільки великої переваги у фіналі?

— Ні, я не очікувала, що ми виграємо фінал із різницею у 40 очок. Це діти, тут дуже багато вирішує психологія. Хто перший робить ривок у рахунку, той починає психологічно тиснути на суперника.

Я не вважаю, що ми настільки сильніші за Харків-Сіті, як це показав рахунок. У них був дуже важкий півфінал. Їхня лідерка Варвара Тулінова набрала там 38 очок, і я розуміла, що дітям у такому віці важко тримати настільки стабільний рівень у двох матчах поспіль.

Ми дуже серйозно готувалися до суперника, розбирали їхню гру. Крім того, на початку сезону з нами грала Серафима Огороднікова, яка теж зробила великий внесок у команду, але зараз вона перебуває за кордоном. Ми хвилювалися, як виглядатимемо без неї у фіналі, але дівчата впоралися дуже добре.

— У чому команда додала порівняно з минулим роком?

— Нам дуже допомогло те, що ми заявилися ще й у категорії 2011 року, де здобули срібні медалі. Гра проти старших дівчат дала їм величезний досвід і впевненість.

Вони стали сильнішими фізично та емоційно, краще взаємодіють між собою. Дівчата вже набагато краще розуміють гру, швидше приймають рішення, почали виконувати комбінаційні речі.

Для мене як для тренера дуже приємно, коли ти малюєш комбінацію на вкиданні, а вони виходять і виконують її правильно.

— У вас дуже рівний склад.

— Так, і це, мабуть, одна з головних причин нашого чемпіонства. У багатьох команд є один яскраво виражений лідер, який набирає по 35–40 очок. А в нас можуть одразу чотири-п’ять гравчинь набирати по 15–20.

І це дуже важливо. Якщо в однієї щось не пішло — інша підхопить гру. Саме за рахунок цієї командності ми й маємо такий результат.

— Наскільки ви задоволені розвитком гравчинь?

— Максимально задоволена. Усі дуже виросли за цей рік. Можливо, по ходу сезону це не так помітно, але коли аналізуєш — прогрес очевидний.

Минулого року ми були сьомими по 2011 року народження, а цього року вже стали другими. Це показує, наскільки дівчата додали.

Вони вже значно швидше приймають рішення, краще бачать майданчик, починають грати комбінаційно. І це дуже тішить.

— Для МОБІ це загалом дуже успішний сезон.

— Так, у нас цього року фактично чотири медалі. Бронза Вищої ліги, бронза ВЮБЛ 2009 року, срібло 2011 року і золото 2012-го.

Причому бронзу Вищої ліги я взагалі вважаю для нас як золото. Ми були наймолодшою командою турніру. Коли заявлялися у Вищу лігу, я навіть не думала про медалі. Хотілося хоча б виграти кілька матчів для впевненості дівчат.

Але сезон вийшов дуже сильним. Було багато рівних ігор, багато драматичних кінцівок. Для молодих гравчинь це безцінний досвід.

— Наскільки важливою є підтримка клубу?

— Це справді спільний результат. У нас зібрався колектив однодумців, і я дуже вдячна всім, хто допомагає нам розвиватися та працювати.

Хочу подякувати Спеціалізованій дитячо-юнацькій школі з баскетболу Шевченківського району Києва, спортивному комплексу "Авангард", Департаменту молоді та спорту КМДА, Федерації баскетболу України, Федерації баскетболу міста Києва, а також нашим партнерам — LOVARE, АТ "Мономах" та ARTY SPORT.

Тут справа навіть не лише у фінансах. Усі дуже багато працюють, підтримують команду в різних питаннях і живуть цією справою 24 на 7. І коли є така спільна робота, тоді й приходить результат.

— У МОБІ є амбіції підвищення дорослої до Суперліги?

— Так, звичайно. Ми хочемо вибудувати повну вертикаль, щоб наші вихованки бачили свій шлях розвитку всередині клубу.

До повномасштабної війни це дуже мотивувало дітей. Тепер молодші вже дивляться на старших дівчат, які грають у Вищій лізі, і хочуть так само.

Ми не ставимо за мету запрошувати когось ззовні. Хочемо виростити свою команду. Не думаю, що це питання вже наступного сезону, але в перспективі — так, ми хочемо грати у Суперлізі.

— Нещодавно ви очолили збірну України U-18. Наскільки несподіваним було це призначення?

— Це було дуже неочікувано, але, звичайно, дуже приємно. Чи довго думала? Тут довго думати не треба — треба погоджуватися.

Це дуже цікавий і водночас відповідальний виклик. Хотілося б, звичайно, мати більше часу на підготовку, але будемо працювати в тих умовах, які є.

Вже почала спілкуватись з кандидатками. У нас є гравчині в Канаді, США, ведемо з ними перемовини. Влітку у них клубні турніри, тому є певні складнощі, але сподіваюся, що всі приїдуть.

— Чи спілкувалися вже з Ганною Шликовою, яка мала очолити влітку збірну U-18, але тепер отримала призначення у збірну U-20?

— Так, вона передала мені всю інформацію, яку вже встигла зібрати по U-18. Ми спілкувалися щодо гравчинь, щодо організації роботи.

— Уже почали вивчати суперників?

— Так, уже працюємо над цим. У нас непроста група — Ізраїль, Болгарія, Боснія і Норвегія. Не можна сказати, що це "група смерті", але й легко точно не буде.

Потроху вже дивимося суперників, аналізуємо, як можемо виглядати на цьому рівні.

— Розкажіть про свій тренерський штаб - вам допомагатимуть Віта Горобець та Олена Жержунова.

 — З Оленою Жержуновою ми вже працювали разом раніше, вона дуже професійно підходить до роботи, багато займається скаутингом і аналізом суперників.

З Вітою Горобець ми працюємо разом у МОБІ, вона тренує мого сина. Так, вона ще грає і у неї не так багато тренерського досвіду, але вона дуже перспективна, дуже швидко вчиться і повністю занурена у тренерську роботу. Для неї це буде дуже цінний досвід — побачити рівень чемпіонату Європи зсередини.