"Такого в історії не пам'ятаю": нова зірка українського біатлону виграв Євро в парі з сестрою і змагається з прикладом Підгрушної
Зимовий сезон-2025/2026 став міжнародним проривом для 17-річного українського біатлоніста Тараса Тарасюка, який разом із сестрой Тетяною виграв одиночну естафету на юніорському чемпіонаті Європи-2026, а потім в німецькому Арбері став срібним призером юнацької світової першості в індивідуальній гонці. Біатлоніст з Тернополя не пам'ятає, щоб раніше сестра і брат разом вигравали гонку ЧЄ і дуже хоче повторити це досягнення і на дорослому рівні.
У розмові з OBOZ.UA Тарас розповів, чи очікував настільки вдалого сезону, зізнався, чому виступає з прикладом олімпійської чемпіонки Олени Підгрушної, на яких музикальних інструментах учився грати у дитинстві і що відчував, коли свої етапи естафети на Євро бігла його старша сестра.
– Наскільки був очікуваний такий потужний сезон?
– Насправді на такий прям високий результат я, мабуть, не розраховував, тому що минулого сезону по ходу етапів Юніорського кубка IBU не виходило поборотися за високі позиції. І в цьому я сподівався покращити свій результат, але не так, щоб боротися в кожній гонці за високі місця і лідируючі позиції в загальному заліку. Тому що до чемпіонату світу я знаходився у топ-10 заліку.
За сам чемпіонат нам очок вже не давали. Але насправді це був дуже класний сезон і не такий, на який я розраховував, – у хорошему сенсі.
– Ви змагалися із колишнім прикладом Олени Підгрушної? Як так сталося? Чи він приносить удачу?
– Як показує практика, він все-таки має свою ауру і приносить мені хорошу стрільбу і гарні результати. Може, якесь маленьке своє везіння вона мені також передала (посміхається). Як вийшло? Я міняв гвинтівку на цей сезон. У мене не було гарного прикладу, і вона запропонувала батькам віддати свій. І я їй дуже вдячний за це, тому що все-таки не кожен день стріляєш з прикладу олімпійської чемпіонки і чемпіонки світу. Тому якусь свою ауру вона мені все-таки передає цим прикладом.
– У вас мама – колишня біатлоністка, сестри також займаються біатлоном, а тато – тренер. Мабуть, така родина дає вам відчутну підтримку?
– Ну, підтримка насправді велика, і це в якомусь сенсі добре, що у нас біатлонна сім'я, адже всі один одного розуміють, підтримують і знають, які слова сказати в певний період часу. Чи виходить, чи щось не виходить, є про що поговорити, підтримати один одного. І така маленька затравка на рахунок результатів. Трохи змагаємось із сестрою, така здорова конкуренція, тому все це класно.
– А взагалі, коли ростеш у спортивній родині, чи є вибір, чим займатися в цьому житті?
– Насправді, ніхто нас не змушував займатися біатлоном, кожне вирішення було індивідуальним. Нам просто дали можливість спробувати себе в різних спортивних видах. І не тільки. Я навіть в музичну школу ходив і на танці, і на музичному інструменті грав, і футболом займався.
– А на якому інструменті грали?
– На сопілку ходив, і на саксофон. Тому нас ніхто не примушував, але так вийшло, що всі обрали біатлон.
– Ми бачимо, що, наприклад, Олександра Макушнина робить ставку на швидку стрільбу, а хтось з біатлоністів, навпаки, більше розраховує на свої прудки ноги. Що проглядається в вашому стилі?
– Я би сказав, що в мене проглядається золота середина. Дуже хороша стрільба – не буду казати, що такого немає. Хід міг би бути й кращим, але вважаю, що і так непогано. Звісно, є, що виправляти, тому буду займатися цим з наступного сезону. Але не сказав би, що я роблю ставку тільки на стрільбу чи тільки на хід. Намагаюся втримати золоту середину.
– Кадри вашої з Тетяною родинної перемоги в індивідуальній естафеті на чемпіонаті Європи-2026 швидко розлетілися інтернетом. Що було складнішим: бігти по дистанції чи потім стояти і чекати, коли свій етап пройде ваша сестра?
– Найскладніше якраз стояти між передачею, тому що в одиночній естафеті кожен біжить по два етапи. І коли ти пробіг, передав і чекаєш, як виступить твоя партнерка по команді, особливо, коли це сестра, це дуже емоційно важко пережити. Тому що коли ти стріляєш, то розумієш, що сам все контролюєш і можеш виправити. А коли хтось стріляє, то усвідомлюєш, що нічого не можеш із цим зробити, тільки спостерігати зі сторони. І це насправді трошки так хвилююче.
На чемпіонаті Європи естафету закінчував я, і вже коли вона мені передала на останній етап, розумів, що боротьба все-таки йде до кінця за "золото". Розумів, що хибити точно не можна, оскільки я собі цього не пробачу. І так вийшло, що не помилився ні разу. Тому що працював над цим довго, налаштовував себе, і вийшло таки відпрацювати на нуль. Ще й швидко доволі, щоб втримати першу позицію.
– Що сестра сказала після фінішу?
– Похвалила мене, сказала, що я – молодець, що не може повірити в наш результат. Насправді мені також було складно це сприйняти, оскільки такого в історії я не пам'ятаю, щоб брат з сестрою виграли "золото" на чемпіонаті Європи, ще й з першої спроби в естафеті.
– Хотілося б потім повторити це ще й на Кубку світу і на чемпіонаті світу...
– Так, так, звісно, хотілося б! Будемо для цього працювати і покращувати свої результати.
– Насправді в біатлоні останнім часом багато родинних тандемів. Зараз змагаються сестри Еберг, Меркушини, брати Клод. А за кого зі світового біатлону ви вболіваєте? Хто вам ближчий за стилем?
– До душі найближчі свої спортсмени. Віталій Мандзин мені дуже подобається, як біатлоніст. Якщо брати з якоїсь іншої країни, мені дуже імпонує, як виступає норвежець Штурла Легрейд, француз Ерік Перо – це такі топи світового біатлона. Вони насправді дуже сильні – і стрільбою, і ходом. У них немає такого, що хтось там біжить добре, а хтось – стріляє, вони тримають таку золоту середину, і по швидкострільності. Вони для мене взагалі прям еталон, на який треба рівнятися.
Тільки перевірена інформація у нас у Telegram-каналі OBOZ.UA і Viber. Не ведіться на фейки!