Краса української гімнастки підкорила Брежнєва і Кастро, а журналісти називали Мадонною: неймовірна чемпіонка виступала навіть після серцевого нападу

Вона була найвитонченішої гімнасткою Радянського Союзу, та й взагалі усього свого покоління, а врода і майстерність підкорювали найвпливовіших політиків. Поліна Астахова – п'ятиразова олімпійська чемпіонка, українська Мадонна, яка мала слабке здоров'я і неймовірно сильний характер. Вона з'явилася на світ у жовтні 1936-го і принесла із собою справжню красу – як у спорт, так і у людські стосунки.

Астахова прийшла до спортивної гімнастики за нинішніми мірками пізно – лише у 13 років вона записалася до секції у Донецьку. Хоча не так давно лікарі взагалі не могли дати гарантії, що дівчинка буде ходити. Адже дитинство майбутньої чемпіонки припало на важкі роки Другої світової війни, Україна була окупована, а життя в евакуації підірвало здоров'я дівчинки.

Лікарі діагностували у Астахової важку відкриту форму туберкульозу, потім у неї почали відніматися ноги, і батьки забили на сполох. Лікарі радили змінити місце проживання і клімат, і родина повернулася до Донецька, який тоді ще називався Сталіно. І на диво промислове місто підійшло Поліні. У її житті з'явилася акробатика, спортивна та художня гімнастика.

"Я була така дохла, не дай Боже! Жили ми з мамою впроголодь. Вперше кефір спробувала на тренувальних зборах, причому довго не наважувалася його випити, бо не знала, що це таке", – якось зізнавалась в інтерв'ю Астахова.

Першим і, як виявилось, єдиним тренером гімнастки став Володимир Смирнов. Вона вступила до технікуму фізичної культури та спорту, адже набір до загальноосвітніх шкіл уже закінчився. Поліна багато працювала і вже 1955-го пробилася до збірної.

Коли Астахова принесла додому першу державну стипендію, а це були чималі на ті часи 800 рублів, мама розплакалася, а потім насварила, оскільки не повірила, що таку суму могли дати за спортивні виступи.

Поліна дуже швидко прогресувала та через сім років виступила на Олімпіаді-1956, де стала чемпіонкою у команді. Загалом на її рахунку 10 олімпійських медалей, 5 із яких – золоті. Показовими були Ігри-1960 у Римі, де впевнено лідирувала в багатоборстві, блискуче почала вправу на улюбленій колоді, але несподівано впала. Казали, що тільки кілька подруг по команді бачили її сльози.

А через 20 хвилин вона знову вийшла до глядачів – сяюча, граціозна і впевнена. Боролася до кінця і отримала "бронзу", до якої додала "золото" в команді і на брусах та "срібло" у вільних вправах: "Програвати, мабуть, навіть важче, ніж вигравати. Важче зберігати самовладання, не показувати, як боляче. Люди ніколи не повинні цього бачити. Жінка, дівчина, особливо якщо на неї всі погляди, повинна завжди залишатися гарною".

Поліна вважалася найкрасивішою гімнасткою свого часу. А ще у неї було золоте серце. Звісно, вона завжди боролась до самого кінця, але ніколи не йшла по головах.

"Вона – неймовірна! Ми завжди поспішали, завжди чогось вимагали. Поліна Григорівна ніколи нічого не вимагала. Пам’ятаю, як одного разу зустріла її на тренуванні. Ми обидві працювали на колоді – вона з одного боку, я з іншого. Зустрілися посередині", – розповідала дворазова олімпійська чемпіонка Наталія Кучинська.

"За неписаними правилами гімнастики, молодша повинна поступатися. Я вже збиралася зістрибнути, щоб звільнити місце для Астахової, але вона сама зістрибнула, а я продовжила свою вправу. Було незручно. Вона підійшла до мене і сказала: "Чого тобі соромно? Мені було легше спуститися". Вона завжди була такою – неймовірно ніжною, чуйною", – відзначила Кучинська.

Струнку білявку любили по всьому світу. А оскільки у радянські часи за кордоном особливо не розрізняли країни Союзу, то у західних ЗМІ тендітну Астахову називали "Руською берізкою".

А на Олімпіаді-1960 у Римі зачаровані італійські журналісти навіть порівнювали її з Мадонною. У коханні до чарівної українки без сорому зізнавався команданте Фідель Кастро, який під час турне Кубою задаровував Поліну та інших сумками з крокодилової шкіри.

Писали, що Кастро навіть приїжджав до Москви, щоб побачити найвитонченішу гімнастку того часу. Коли Фідель дізнався, що Поліна у Києві, то без роздумів махнув туди. Її яскрава краса зводила з розуму чоловіків. Якось на урядовому прийомі на туфельку гімнастки капнули крем від тістечка. Так один із керівників України нахилився і витер його рукавом свого піджака.

А глава СРСР Брежнєв, коли бачив спортсменку, постійно намагався поцілувати. Якось місту Києву вручався черговий орден, і Астахова доручили вимовити промову перед генсеком.

Як згадувала красуня, Брежнєв вийшов до них, добре "прийнявши на груди": "Я почала: "Дорогий Леоніде Іллічу!" А Брежнєв дивився на мене і раптом перебив: "Та я ж тебе знаю! Ти – гімнастка, "Російська берізка". Ти що, промову підготувала? Та кинь ти! Давай-но я тебе краще поцілую..." Я обомліла – навколо спортивне начальство, а Брежнєв лізе до мене цілуватися...".

Але важкі тренування негативно позначалися на здоров'ї Астахової. Писали, що вона могла виступити і на четвертій Олімпіаді-1968 у Мехіко. На відбірному Кубку СРСР у Ленінграді посідала третє місце, і залишалися лише вільні вправи. Але перед виходом на килим у спортсменки стався серцевий напад. Коли приїхала швидка, Астахова через біль вже виступала. Тренер запитав лікаря: "Що з нею може статися?" Лікар відповів: "Може померти".

Через проблеми із серцем їй довелося поставити хрест на кар'єрі та стати тренером, у радянські часи готувала збірну України. Хоча була тренеркою ще для колежанок по збірній. "Якою ж вона була лідеркою! Завжди спокійною, доброю. Якщо ти починав нервувати, вона підходила, торкалася твого плеча, дивилася в очі, казала щось ніжне. І нерви зникали. І я навіть не кажу про те, як глибоко вона переживала за команду. Вона пам’ятала все, до найменших деталей. З нею завжди було добре і легко", – розповідала Кучинська.

Саме Астахова готувала до першого міжнародного старту майбутню олімпійську чемпіонку Лілію Подкопаєву. "Я горджуся тим, що тренувалась у легенди нашого спорту. Мені завжди хотілось бути схожою на Поліну Григорівну", – зізнавалась пізніше Подкопаєва, яка разом із чоловіком допомагала наставниці, коли дізналась про її хворобу і нестачу ліків.

При цьому особисте життя Астахової, не дивлячись на вроду, не надто склалося. Дуже стрімко розпався перший шлюб, а згодом не втримався і другий – із київським інженером. За словами Астахової, це сталося через те, що увесь час їй було ніколи. Для неї існувала лише гімнастика.

"Щоб пройти три Олімпіади, треба мати залізне здоров'я. Ось і особисте життя не відбулося через те, що все колись було. Так вже склалася моя доля – лише гімнастика. При цьому я не належала до талановитих спортсменок, але моєю сильною стороною було професійне ставлення до гімнастики та безмежна любов до неї", – якось визнала чемпіонка.

Що таке дім, Астахова дізналась лише на пенсії, мешкаючи разом з донькою Оленою і її родиною. Вона просто обожнювала свого онука Сергія. Однак великі навантаження дали про себе знати в останні роки життя. Поліна Григорівна мешкала в Києві і страждала від астми та нестачі грошей на повноцінне лікування.

"Мати вирішила продати свої олімпійські нагороди, коли в неї почалася важка форма бронхіальної астми. Перед нами став вибір: медалі чи мама? Необхідно було пройти курс лікування дорогими препаратами. Я намагалася підтримати її морально, умовляла не продавати нагороди. Але це було марно: якщо вона щось вирішила, то її вже неможливо було переконати. "Та навіщо мені ці медалі?" – казала вона мені", – розповідала пізніше донька Олена.

Коли 2002 року Астахову включили до Міжнародної зали гімнастичної слави вона змогла відвідати США завдяки допомозі меценатів. А 2005-го серце української Мадонни таки не витримало...

Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA і Viber. Не ведіться на фейки!